Знакові культурно-мистецькі фігури — Давид Бурлюк, Олександр Олесь, Пантелеймон Куліш, Микола Хвильовий, Іван Багряний — уродженці Сумщини, об’єднані багатьма чинниками, а віднедавна і масштабним книжковим проєктом «Велика спадщина. Сумщина». 

Виставки виробів народних майстрів на Закарпатті відбуваються неодноразово протягом року і прикрашають багато знакових для області свят. Але та, яку відкрили з нагоди відзначення 30-ї річниці Незалежності України, у багатьох сенсах незвичайна. Вона продемонструвала зростання майстерності народних умільців, більшість з яких виявили нові творчі сторони своїх талантів. На виставці побував і кореспондент «Урядового кур’єра».

Цей рік виявився багатим на знакові події для майстрів лялькарства Полтавщини. Ще на його початку в Полтаві реалізували культурно-мистецький проєкт «Народна іграшка Полтавщини. Історія. Мистецька традиція. Сучасність», у лютому відбулася виставка творів майстрів — носіїв елемента нематеріальної культурної спадщини «Традиція вузлової ляльки Полтавщини: в обіймах бабусиних традицій» та виставка вузлових ляльок Віри Черняк «Мотай! Асоціації…». У травні творці народної дитячої забавки об’єдналися на виставці в обласному академічному театрі ляльок.

І чого тільки не було цього року на традиційному фестивалі «Крутий заміс», який відбувся в самому серці Холодного Яру — селі Мельниках Черкаського району! Майстер-класи від досвідчених гончарів та представлення народних ремесел, ярмарок гончарних виробів та виступи фольклорних гуртів, змагання у приготуванні борщу та жіночі «глиняні бої», дитячі ігри та зведення толокою хати-мазанки. Було не тільки пізнавально, а й весело, хоч і припікало гаряче серпневе сонце.

У кількох закарпатських селах зберігся давній обряд запалення субіток. Близькість за календарем до традиційних розваг молоді на Івана Купала, теж пов’язаних з вогнем, дає змогу розглядати цей вогняний обряд на свято Петра і Павла як суголосний з купальським. Свідком палаючих субіток у гірському селі Вишка на Ужгородщині, де відбувся фестиваль «Петрівські субітки», став кореспондент «Урядового кур’єра».

Перший літній місяць позначився мінливою погодою. Грозові зливи прокотилися південним регіоном, у центральних і західних областях посипало градом. Спекотних днів, починаючи з другої декади, було більше, ніж прохолодних. Суховій з астраханських напівпустельних степів приніс у наші краї не лише спеку, а й пиловий смог. Таку саму мінливу погоду прогнозують державні та народні синоптики на липень. У середньому протягом місяця денна температура триматиметься в межах 23—31 градус.

Кролевецькі рушники у світі єдині й неповторні, впізнавані завдяки червоно-білим орнаментам-візерункам, які походять із сивої давнини. А нині завдяки неухильній турботі-плеканню нових поколінь продовжують духовний історичний літопис. Тепер, через кілька століть, кролевецькі рушники так само зачаровують сучасників, даруючи естетичну насолоду не тільки землякам, а й численним жителям різних країн — усім, кому випадає змога побачити це рукотворне диво, торкнутися ніжного полотна, на якому сходяться ромби і квадрати, трикутники і хрестики, зірки і дерева роду. Кожен символ і елемент на них по-своєму промовляє до світу, стаючи знаком історії, часу, подій.

У вітчизняному середовищі гончарів, мабуть, усім відоме це славне ім’я. Олександра Селюченко (1921—1987) була заслуженою майстринею народної творчості України, членом Національної спілки художників України, авторкою сотень яскравих самобутніх робіт із глини й малюнків. Вона життя присвятила гончарству. А її твори стали чудовим надбанням української культури XX століття.

Цьогорічна весна не порадувала нас теплом. Дощами та грозами, а подекуди снігом і морозами засвідчив свій мінливий характер травень. Оскільки перший місяць літа — пора сінокосів, висока вологість пішла на користь лукам і пасовиськам. Вони вкрились розкішним різнотрав’ям. Вистачить худобі на пашу і для заготівлі на зиму. «Рано вранці, до зорі, вийшли в поле косарі», «Коси коса, поки роса», «Травневі роси — на щедрі покоси» — такі приказки здавна побутують у вжитку трудівників села.

У краї за Карпатами століттями існує один з господарських звичаїв — мішання. Його влаштовують перед тим, як вигнати тварин на літні випаси. На багатих поживними травами полонинах і гірських угіддях тварини проведуть кілька місяців, аж доки холодні вітри та білі мухи не змусять їх спуститися в долину. Про сам звичай, як і про початок сезону у вівчарстві, наша розповідь.