Пам'ять

  • Олександр КРЮЧКОВ

    Навігатор смерті

    Напередодні Покрови Пресвятої Богородиці знайомі з Василькова запросили на вшанування пам’яті їхнього побратима Дмитра Гончаренка, який народився 14 жовтня 1986 року і став першим у місті Героєм України, який загинув на російсько-українській війні. Звісно, не міг відмовити землякам, бо вважаю своїм журналістським обов’язком розказувати читачам «Урядового кур’єра» про хоробрих синів і дочок України, які воювали, а надто тих, хто загинув, захищаючи Батьківщину. Окрім волонтерства, Дмитро Гончаренко був одним зі співзасновників громадської організації «Відсіч», яка активно працює у Василькові.

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    «Зазвичай це скромні люди, які живуть поряд»

    До Дня захисників та захисниць України рівненські журналісти видали книжку «Рядові неоголошеної війни», яку презентували в обласній науковій бібліотеці. Це збірник матеріалів, уміщених у періодичних виданнях — від районних газет до «Урядового кур’єра».  До речі, відкривають книжку саме наші нариси про Героя України Ігоря Гордійчука («Червоні яблука від мами» — «УК», 27 листопада 2014 року), нині начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна, і «кіборга» Федора Мисюру («Вижити допомогла любов» — «УК», 13 жовтня 2015 року), нині начальника управління інфраструктури та промисловості Рівненської ОДА.

  • Відділ аналітики

    Книга пам’яті з іменами полеглих буде в кожній області

     2014 року  одними з перших на герць з московитським ворогом стали добровольці. До унікального руху долучилися чоловіки й жінки, люди різного віку, соціального рівня й освіти. Чи не найголовнішою рисою, притаманною цим мужнім людям, була вмотивованість. Бажання захищати рідну землю переважувало брак вишколу, належного обмундирування і матеріального забезпечення.  І вони блискуче виконували бойові завдання. Та, на жаль, багато  віддали за перемогу найдорожче — власне життя.

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    Останній серпень розвідника

    Його могила — на центральному кладовищі в рідному Білопіллі. На пам’ятнику викарбувано дати життя: 24.07.1979 — 13.08.2014. Тобто доля відвела йому лише 35 років. Ще б жити й жити, радіти сонцю і небу, синочку і дружині, батькам, сестрі, родичам, друзям, військовим побратимам. Але не судилося. 

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    З любові до ближнього

    Село Воздвиженське Шосткинського (донедавна Ямпільського) району на Сумщині лежить у глибинному Поліссі, майже за дві сотні кілометрів від обласного центру, віддалік гомінких трас і міст. Буваючи тут, мимоволі думаєш: чим потрібно було керуватися, наскільки перейматися долею земляків, щоб залишити комфортний і високоосвічений Мюнхен і переїхати до глухого напівзабутого Воздвиженського, аби жити поруч із селянами, організувати унікальне для Європи трудове братство, що стало практичною і зримою моделлю християнської цивілізації?

  • Відділ новин «Урядового кур’єра»

    Біль, який і час не заспокоїть

    «Тут нацисти розстріляли понад 100 тисяч людей. Тут важко говорити. На тисячі років його окупувала тиша. Тут важко дихати. Тисячі дітей зробили тут останній подих. Тут важко стояти. Тисячі куль збивали з ніг убитих саме тут, в урочищі Бабин Яр, що пронизане болем і криком, кров’ю і смертю. Це місце Господь покинув назавжди, а диявол оминає стороною. 80 років тому тут сталися жахливі злочини», — саме такі слова з відвертим болем у серці промовив Президент Володимир Зеленський під час заходів до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру, що відбулися в Меморіальному центрі Голокосту «Бабин Яр» у Києві.

  • Микола ШОТ

    Коли пам’ять про героїв жива

    Берегти пам’ять про українських героїв — святе завдання кожного з нас. Адже українцям судилося бути народом-борцем у минулому й у новітній історії теж. Люди доброго серця та чину нині на лісовому масиві Старківка села Шибалин неподалік м. Бережани на Тернопільщині оновлюють меморіал на вшанування пам’яті воїнів Української Повстанської Армії Василя Соляра, Івана Львівського, Михайла Ухмана, Михайла Соляра та Йосипа Совина. 

  • Микола ПЕТРУШЕНКО

    Пам’ять живе в діянні

    Україна повертається до джерел своєї історії. Оприлюднюють нові факти, з погляду сучасності трактують уже відомі. Але мало констатувати, визнавати, захоплюватись. Які висновки робимо з минулого, чого вчимося?

  • Відділ новин «Урядового кур’єра»

    Бабин Яр: майбутнім поколінням необхідно знати злочини нацизму

    У 80-ті роковини початку масових розстрілів у Бабиному Яру в Києві Президент Володимир Зеленський поклав квіти до пам’ятника громадянам, страченим нацистами у Бабиному Яру, і встановив лампадку до підніжжя пам’ятного знака «Менора». 

  • Олександр КРЮЧКОВ

    Такого не забути і не простити

    Дорога до Станиці Луганської була довгою. Тому, вмостившись на задньому сидінні військового позашляховика, я вирішив одразу подружитися з попутниками: оператором військового телебачення ЦТРС Геннадієм Салівоном (задрімав уже через 20 хвилин поїздки), який сидів поруч, і начальником пресгрупи оперативно-тактичного угруповання «Північ» старшим лейтенантом Оленою Мокренчук (зайняла переднє сидіння біля водія). Старший лейтенант у камуфляжі виявилася дуже приємною, розумною, чудовою співрозмовницею. Завдяки їй я поповнив диктофон найтрагічнішими спогадами про війну, не помітивши, як доїхав до місця призначення.