Пам'ять

  • Депортація кримських татар = геноцид

    В історії кожного народу є власні сторінки трагедії й боротьби. Мало відомо, що в Криму три корінні народи України: кримські татари, караїми і кримчаки. Щодень інформаційно наповнюється дедалі новими фактами з їхнього життя. Для кримських татар найтрагічніша подія, що не оминула жодної сім’ї, — депортація 18 травня 1944 року.

  • Відлуння Катинської трагедії у Старобільську

    Напередодні 1 травня в Польщі відзначають 80-річчя Катинської трагедії. З нею, на жаль, пов’язана й історія Луганщини. У 1939 році старобільський жіночий монастир «Всіх скорботних радість» став місцем облаштування концтабору НКВС для полонених польських громадян та бійців війська польського. Матеріали про це можна знайти у Луганському обласному краєзнавчому музеї, переміщеному до Старобільська, а також у новій книжці луганського історика Валерія Снегірьова, який почав досліджувати цю тему ще у 1988 році одним з перших в Україні.

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    Диво калинове Дмитра Білоуса

    Кожен письменник, чия творча спадщина варта уваги читачів, залишає по собі ті чи ті знакові твори, за якими шанувальники літератури відразу впізнають автора. Трапляється, що такими стають не тільки вірші, оповідання, романи тощо, а й окремі образні вислови, метафоричні порівняння, які завдяки точності влучають у духовну десятку.

  • Віктор ШПАК

    «Рідна мова — життя духовного основа»

    Лауреат двох Сталінських та Ленінської премій, депутат Верховної Ради СРСР п’яти скликань, дійсний член Академій наук УРСР і СРСР, орденоносець, чиї твори за життя стали класикою і ввійшли в навчальну програму радянської школи, — таким зображали поета комуністичні ідеологи. Проте видатний літературознавець Євген Маланюк із далекої еміграції відгукувався про Максима Рильського як про українця-патріота «без галасу і зайвих жестів» і порівнював його з вояком, «що до кінця відстрілюється на останній заставі, хоч бачить, що залога вже перебита, а підмога жахливо спізнюється».

  • Ігор ЗОЦ

    «Він прийшов на Донбас, як до рідного дому…»

    Нещодавно жителі селища Шевченко біля Покровська за підсумками громадських слухань підтримали ідею створення ландшафтного заказника місцевого значення «Шевченківський степ» загальною площею 58,7 гектара на території, що належить цьому населеному пункту. Ідеться про ділянку степу на схилі правого берега струмка Солоний, який впадає в річку Солону і де досі існують рідкісні види флори й фауни. Це буде перша природна пам’ятка в Донецькій області з іменем Великого Кобзаря, який ніколи там не був, і це добре всім відомо.

  • Де впаде сотня, стануть мільйони

    Назар Войтович з Тернопілля назавжди залишиться сімнадцятирічним. Уночі 19 лютого 2014 року він поїхав до Києва, а вже наступного ранку під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї. Від пострілу снайпера загинув того чорного дня й активний учасник Євромайдану 19-річний збаражець Устим Голоднюк, який рятував поранених побратимів на Інститутській. Куля ввійшла йому в потилицю, пробивши блакитну миротворчу каску, і вийшла над правим оком.

  • «Незабаром я неодмінно приїду…»

    Його могила — на Вирівському кладовищі в місті Конотоп Сумської області. На пам’ятнику зі світлини дивляться зовсім юні очі — веселі, проникливі, світлі й водночас дорослі. Здається, встигли ввібрати в себе стільки досвіду, знань і мудрості, що юнак ось-ось озветься, заговорить. І тільки дві дати з короткою рискою посередині повертають до гіркої й пекучої реальності. Народний Герой України, кавалер Бойового Хреста Корпусу, ордена «За мужність» III ступеня, нагороджений медалями «За жертовність та любов до України», «Сильному Духом», студент інституту психології Сумського педагогічного університету ім. А. Макаренка. Це про нього — Андрія Кривича, якому 24 січня виповнилося б 21.

  • Павло КУЩ

    «Смерч» з-за «парєбріка»

    У свої три рочки він ще не зовсім розумів, що таке війна. Тільки й знав: цього лиха треба боятися. Так казали вдома мама і тато. Те саме повторювали виховательки у дитячому садочку. А ось хлопці із старшої групи були іншої думки. Вони весело гралися у війну, ховалися під столиком від «бомбьожки» і голосно сміялися. Тому це було ні краплиночки не лячно. А потім…

  • Павло КУЩ

    Суботній залп без покарання

    Минав тільки перший рік «громадянської війни» на території українського Донбасу. Суботнього ранку 24 січня 2015 року два дивізіони реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» збройних сил Російської Федерації здійснили понад 120 пострілів некерованими реактивними осколково-фугасними снарядами в бік Маріуполя. Головною ціллю російських терористів у погонах був блокпост ЗСУ в селищі Виноградне, проте під потужний обстріл потрапив житловий мікрорайон Східний. Внаслідок використання важкої смертоносної зброї загинули 30 мирних жителів Маріуполя, більш як 90 осіб зазнали різноманітних поранень.

  • Павло КУЩ

    Міцніші за бетон

    20-22 січня 2015 року вцілілі захисники руїн донецького аеропорту стали залишати позиції й виходити на «велику землю». Бо на відміну від звичайних людей, тих умов, які на той момент тут склалися, не витримав навіть надміцний бетон: бойовики підірвали перекриття нового термінала. Серед останніх, хто з боями пробивався з-під руїн, були два десятки бійців 90-го окремого аеромобільного батальйону. Щоправда, 27 січня українці внаслідок успішної операції знов тимчасово відвоювали частину цієї території, щоб забрати тіла побратимів, які тут залишилися. Та загалом оборона ДАП, який ворог обстрілював з усіх видів зброї й безуспішно штурмував протягом 242 діб, вже стала історією.