Пам'ять

  • Любомира КОВАЛЬ

    Навічно в небі залишилися

    Уранці 8 січня 2020 року в столиці Ірану Тегерані зазнав авіакатастрофи український пасажирський літак, який виконував рейс Тегеран — Київ. На борту перебували 167 пасажирів і дев’ятеро членів екіпажу. Усі вони загинули. Екіпаж і двоє пасажирів були громадянами України.

  • Марина ТЕПЛЕНКО

    Не зрадив військовій присязі ні в Криму, ні на Донбасі

    2 грудня із сумом нагадали про себе шості роковини загибелі воїна зведеного загону Повітряних сил ЗСУ «Дика качка» Івана Бенери.

  • Голодне лихоліття

    28 листопада в Україні вшановують жертв однієї з масштабних, цинічних, жахливих і потворних трагедій у вітчизняній історії — людомору.

  • Олена ІВАШКО

    «День за днем у родині вмирали п’ятеро—семеро дітей»

    У ті роки в південному благодатному краю ніщо не провіщало голод. Колосилися ниви, родили сади, в лісових посадках можна було зібрати і гриби, і ягоди. Якби не колективізація, розкуркулення та політичні перипетії. Саме ці складові, як і скрізь в Україні, стали причинами штучного голоду. За даними Державного архіву Миколаївської області, тут було розкуркулено 12 тисяч місцевих успішних домогосподарств. Спочатку ярлики «куркулі» навісили на представників заможних родин. Згодом взялися за середняків, а коли вже не стало й таких, прийшла черга бідноти.

  • Олександр ВЕРТІЛЬ

    Люди помирали сім’ями, і ховати їх було нікому

    У Чупахівській загально освітній школі (ЗОШ) Охтирського району на Сумщині зберігається обсягова науково-дослідна робота «Голодомор 1932—1933 років», яку свого часу підготували учні закладу під керівництвом учительки історії Надії Байстрюченко. Під обкладинкою — численні свідчення земляків, які пережили той страшний час, відчули дихання смерті.

  • Роман КИРЕЙ

    Таких земля народжує одиниці

    Тих, хто захищав донецький аеропорт, прийнято називати «кіборгами». Цікава історія цієї назви. Уперше її вжив у вересні 2014 року невідомий проросійський бойовик. Так він намагався пояснити, чому передові загони російських терористичних військ, озброєні до зубів, не можуть узяти донецький аеропорт, який захищають лише кілька десятків українських військових зі стрілецькою зброєю.

  • Нехай земля буде для них небом

    Cвідком цього сумного заходу стала харківська площа Свободи, яка досі не бачила нічого подібного.

  • Без права на забуття

    29-30 вересня 1941 року в окупованому нацистами Києві було проведено перші масові розстріли беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста — понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів загинуло майже 34 тисячі людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом, — ще близько 17 тисяч.

  • Володимир ГАЛАУР

    Обірваний політ українських соколят

    25 вересня. Чорний-чорний день для українців. Двадцять п’ять достойних синів України загинули у жахливій катастрофі військового літака Ан-26Ш біля Чугуєва Харківської області після падіння літака, який загорівся від удару об землю. На борту перебували 27 осіб, з них 20 — курсанти Харківського національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба та семеро членів екіпажу.

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    «Відмовчали б, та як відмовчиш?»

    …Відтоді минуло довгих 76 років, а в пам’яті Зінаїди Мороженко (тоді Гери) назавжди закарбувалося 8 березня 1944-го, коли її рідне село Сагринь Грубешівського повіту Люблінського воєводства спалили дотла. За день не стало 900 односельців. Її сім’я дивом вижила, та вже наприкінці року їх завантажили в товарні вагони й повезли на станцію П’ятихатки на Дніпропетровщину. Друге диво сталося тоді, коли їм вдалося переїхати на Рівненщину: тут, ближче до малої батьківщини, й закоренилися.