Древлянський край жита і миру

ВІЗИТІВКА. Житомирська земля — немов барвистий святковий рушник, в якому сплелися в чудовий візерунок золото житніх і пшеничних ланів, голубінь численних річок і озер, зелень лісів. Ця територія з давніх-давен заселена людьми, про що засвідчують численні археологічні пам’ятки ще доби палеоліту, яким понад 100 тисяч років.

За часів Київської Русі древляни, які мешкали на землях сучасної Житомирщини, були бажаними союзниками і гідними суперниками самому стольному граду, а міста Іскоростень (Коростень) і Вручій (Овруч) часто згадуються у древніх літописах.

Область розташована на північному сході Правобережної України і межує з Білоруссю. Площа — 22,9 тис. кв. км, що становить 5% території нашої держави.

Населення — 1,3 млн осіб, з яких 42% проживають у сільській місцевості. Аграрний сектор спеціалізується на молочно-м’ясному тваринництві, вирощуванні зернових, картоплі, хмелю, а в південних районах — цукрового буряку.

Основу промислового виробництва становить харчова галузь. Окрім того, на Житомирщині діє низка потужних підприємств з видобутку та обробки каменю, Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат титанових руд. Вагомий внесок в економіку країни роблять підприємства машинобудування та легкої промисловості. Торік на долю області припало 44% загальноукраїнського випуску тканин, 43% — виробів з каменю, від 20 до 27% — фарфорово-фаянсової продукції, панчішно-шкарпеткових виробів, плит та плиток керамічних, паперу та картону, взуття, волокон хімічних, котлів опалювальних.

 

СИМВОЛІКА

Перлина  землі руської

Герб. Свого часу сучасна територія області входила до складу чотирьох історичних земель країни — Київщини, Полісся, Волині та Поділля, що відбилось у її сучасному гербі. На червоному полі щита, розбитого на чотири чверті золотим хрестом (він символізує давні традиції християнської духовності краю), розмістилася історична геральдика цих земель: срібний Архістратиг Михаїл — давній оберіг Київщини; срібний вершник на срібному коні — герб Полісся як території Великого Князівства Литовського; срібний хрест — герб Волині, губернським центром якої тривалий час був Житомир. Ще в одній чверті щита — золоте променисте сонце, яке було давнім символом подільських земель. У центрі щита — герб Житомира у вигляді срібної відкритої міської брами з трьома вежами у синьому полі.

Увінчує його золота мурована корона та корона Деметри з житнього колосся — символ села, поєднання яких уособлює єдність міст і сіл краю. Обрамленням служить гірлянда з жита, льону і хмелю — основних сільськогосподарських культур, вирощуванням яких віддавна славиться Житомирщина.

Прапор — прямокутне полотнище червоного кольору, який символізує козацьку славу краю. В центрі вміщено герб міста Житомира, накладений на прямий хрест жовтого кольору.

 

 

 

 

 

Батьківщина тризуба і… влади Рад

ІСТОРІЯ. Найдревнішим містом Житомирщини є Коростень, якому понад 1300 років. Кожному відомо про спалення цього міста княгинею Ольгою у помсту за вбивство її чоловіка — князя Ігоря. Це одна із найдраматичніших сторінок історії древлянського краю, яка, однак, мала несподіване продовження.

Ще в 1864 році вийшла праця Прозоровського «О родстве св. Владимира по матери», в якій автор доводив, що відома за літописами ключниця Малуша — матір київського князя Володимира — була донькою князя Мала, взятого в полон після розгрому Коростеня. Причому сімейний союз, що поєднав давній князівський древлянський рід і нових правителів Русі, був задуманий мудрою Ольгою, якій завдяки цьому вдалось замирити древлян. Варто нагадати, що Михайло Грушевський теж вважав Малушу донькою Мала. А відтак виходить, що найвідоміший князь Київської Русі — внук коростенця. Отож краса древлянської дівчини виявилась набагато дієвішою зброєю, ніж мечі і стріли.

Втім, усіх цікавих сторінок в історії древнього міста не злічити. Зокрема, Великий Жовтень у Коростені переміг… ще до більшовицького перевороту в Петрограді. Вже 5 листопада 1917 року коростенські більшовики проголосили встановлення влади Рад у своєму місті. Варто відзначити, що цей факт, який не вписувався у канони «переможної ходи Жовтня із колиски революції», за радянських часів старанно замовчувався. Як і те, що саме перебуваючи у Коростені так звана Мала Рада УНР ухвалила рішення: вважати офіційним гербом незалежної України «знак Київської держави часів Володимира Святого». Так на початку 1918 року тут відродили головний символ нашої держави — тризуб.

 

 

ПРЯМА МОВА

Найбільша наша гордість — люди

Голова Житомирської
облдержадміністрації
Сергій РИЖУК:

— Академік Олександр Ферсман цілком заслужено назвав Житомирщину «Уралом в мініатюрі». В надрах поліської землі не лише багатющі поклади будівельного та унікального декоративно-облицювального каменю, титанових руд, п’єзокварцу, а навіть українських самоцвітів.

Та найбільша гордість нашого краю — його мешканці. Завдяки їхньому працелюбству і таланту за областю закріпилась слава картоплярського краю України, хмелярського Клондайку, центру вирощування поліського шовку — льону.

На Житомирщині зосереджена левова частка підприємств вітчизняної фарфорово-фаянсової галузі, а вироби панчішників, взуттьовиків, швейників користуються завидним попитом в Європі. Щоправда, більшість покупців не здогадуються, що придбані ними товари пошиті у Бердичеві. Тішить, що нас вже добре знають і за продукцією кращих машинобудівних підприємств.

Утім, потрібно ще багато зробити для того, аби потенційні можливості краю втілились у реальні здобутки. Разом з тим, нам вже є що сказати людям. Серед масштабних інвестиційних проектів, започаткованих останнім часом, — будівництво на території індустріального парку в Коростені заводу з виробництва меблевих плит MDF потужністю 350 тис. куб. м на рік. Загальний обсяг інвестицій вдалося наростити на третину, завдяки чому Житомирщина торік за цим показником стабільно входила до трійки українських лідерів.

Та найважливіше, що успішно реалізуються пріоритетні для області проекти. А це забезпечує відчутне покращення ситуації як на рівні макроекономіки, так і веде до підвищення добробуту простих трудівників.

 

Колиска Лесі Українки і творця космольотів

СВЯТИН

В кожному регіоні — свої герої, але піонерів людства знає кожен

Серед видатних уродженців Житомирщини — десятки непересічних особистостей, якими пишається не лише Україна. Наприклад, класик англійської і світової літератури Джозеф Конрад — родом із Бердичева. Видатний мислитель, поет і письменник Хаїм Бялик, шанований своїми одноплемінниками не менше, ніж Шевченко — українцями, теж син житомирської землі. Серед відомих кожному імен — Володимир Короленко, Максим Рильський, Святослав Ріхтер, Борис Лятошинський. Лише в роки Незалежності повернуто із незаслуженого забуття добру славу поета і археолога Олега Ольжича, рятівника Балтійського флоту Олексія Щастного, видатного фахівця в галузі металургії і металознавства

Івана Фещенка-Чопівського та багатьох інших уродженців краю, «смертним гріхом» яких стало відмінне від ідеологів більшовизму бачення майбутнього рідної землі.

Та, поза всяким сумнівом, найбільш знаковими серед численних знаменитих земляків для мешканців краю були, є і будуть Леся Українка і Сергій Корольов. Скромні одноповерхові будиночки, в яких судилося з’явитися на світ двом титанам — духу і технічного прогресу, щорічно стають місцем паломництва десятків тисяч гостей з України і всього світу.

— Леся Українка називала рідний Звягель (в 1795 році Катерина ІІ перейменувала місто у Новоград-Волинський, але місцеві жителі донині називають його по-старому) своєю «прекрасною колискою», — розповідає директор літературно-меморіального музею видатної поетеси Віра Римська. — Саме на звягельській землі запав у душу маленької Лесі казковий образ Мавки. Отож ми заслужено пишаємось як тим, що в місті збереглися всі три будинки, в яких у різний час мешкала Лесина родина, так і тим, що саме завдяки прекрасній природі та багатющим фольклорним скарбам нашого поліського краю формувався її духовний світ.

Не менш унікальний Житомирський музей космонавтики. Фактично це дві тематично пов’язані між собою музейні установи — меморіальний будиночок Корольових та комплекс павільйону «Космос», експозиція якого присвячена історії практичного освоєння позаземного простору, започаткованій видатним уродженцем Житомирщини.

Крім унікальних експонатів, тут ще напрочуд оригінальне дизайнерське оформлення та вражаючі уяву світлові і звукові спецефекти дійсно космічного рівня. Отож цілком закономірно, що в нібито «провінційному» музейному закладі Житомира завжди людно і щодня лунає іноземна мова. Втім, навряд чи хтось скаже, який з експонатів найбільш цінний. Увагу відвідувачів приковують особисті речі Сергія Корольова, обпалений вогнем спусковий апарат космічного корабля «Союз-27», скафандри космонавтів, частинки місячного грунту і колоски української пшениці, що подорожували космосом на борту орбітального комплексу «Салют-6». Врешті-решт, усі дороги починаються від дитячої колиски на рідній землі. В тому числі — навіть найвищі космічні траси.

 

 

«Лісівникам перед нащадками не буде соромно»

Начальник Житомирського
обласного управління
лісового і мисливського господарства
Володимир ТКАЧУК

Полісся заслужено вважається краєм лісів. Менш відомо, що найбільше їх за площею саме на Житомирщині. Десята частина лісових масивів нашої країни росте саме на території цієї області, яку невипадково називають зеленим смарагдом України. Наша розмова — з головним лісівником Житомирщини Володимиром Ткачуком. 

— Для лісівників поняття спадкоємності поколінь має цілком конкретне значення, адже молоді деревця сягають віку зрілості щонайменше через півстоліття. Отож виплекані за перші два десятиріччя незалежності України ліси є свого роду посланням у майбутнє нашим дітям і внукам. Чи не ображатимуться вони на нас?

— За цей період у нас додалось 6,5 тис. га нових лісів, у тому числі за останні три роки — 2 тис. га. Звертаю увагу, що йдеться саме про розширення лісових площ. Окрім того, вже добрим правилом стало обов’язкове лісовідновлення, коли на місці зрубаного лісу з’являються молоді насадження. Вони ростуть на площі 86,6 тис. га і перевага надається особливо цінним лісовим культурам — сосні і дубу. В результаті площа лісів на Житомирщині збільшилась, а їх вікова і якісна структура істотно покращились. Зокрема, за два останні десятиріччя запас деревостанів зріс з 124,5 до 156 млн куб. м або на 25,3%. Отож лісівникам області перед нащадками соромно не буде.

— Не секрет, що збереження лісів, а тим більше догляд за молодими насадженнями — справа витратна. Наскільки? Можете назвати кілька цифр?

— Лише торік на ведення лісового господарства держлісгоспи області спрямували 133,5 млн грн, із яких 123 млн грн або 92% — власні кошти підприємств.

— Як розвивалося лісове господарство області за останні два десятиліття?

— Так розпорядилася доля, що я очолив лісівників області буквально за рік до здобуття Україною незалежності. Процес переходу від планово-адміністративної до ринкової системи господарювання був надзвичайно складним і болючим. Але навіть у найважчі часи, коли зарплати «виплачувались» отриманими по бартеру товарами, ліс не залишився без господаря. На мою думку, це якраз і стало проявом справжнього патріотизму, за що хочу щиро подякувати трудовому колективу, який маю честь очолювати. Повірте, що значно легше любити Україну до глибини серця, ніж до глибини власних кишень. Особливо, якщо в них бракує навіть зароблених важкою працею гривень, за які потрібно не тільки жити самому, а ще й утримувати дітей.

За великим рахунком, саме патріотизм наших лісівників став тими головними інвестиціями, які дозволили не лише пережити важкі часи, а й провести технічне переозброєння галузі. Якщо в 1991 році ми мали 15 деревообробних цехів, то нині їх 17. По кількості різниця нібито не значна, але якщо вести мову про виробничі площі, то вони зросли вдвічі, а продуктивність і можливості новітнього технологічного обладнання взагалі стали на порядок вищими.

У результаті при стабільних обсягах заготівлі деревини ми з року в рік нарощуємо її переробку, що дає змогу досягати високої рентабельності. Зокрема, торік державне підприємство «Новоград-Волинське дослідне лісомисливське господарство» отримало прибуток, цілком порівнюваний із доходами всіх держлісгоспів деяких аж ніяк не обділених лісом областей.

— Наскільки я знаю, минулого року майже чверть усіх інвестицій, внесених за рахунок власних коштів, припало на держлісгоспи Житомирщини…

— …але при цьому рівень зарплат у лісівників перевищує як середній по області, так і по галузі. Більше того, деревообробні цехи не лише забезпечують роботою мешканців поліської глибинки, а, що не менш важливо, стали надійним джерелом валютних надходжень. Адже одна справа, коли експортується фактично сировина у вигляді лісу-кругляку чи сирих пиломатеріалів, і зовсім інша, коли йдеться про продукцію глибокої деревообробки, що користується високим попитом на світовому ринку.

Бог не обділив Україну багатствами, основним з яких для Полісся традиційно є ліс. Наше завдання — лише мудро ним розпоряджатись, не віддаючи деревину за безцінь і піклуючись, щоб запаси зеленого золота з року в рік приростали.

ДОСЬЄ «УК» 

Володимир ТКАЧУК. Дитинство і юність провів на Рівненщині, де й розпочав свою трудову біографію в лісовій галузі. Закінчив Ленінградську лісотехнічну академію. З 1990 р. очолює обласне управління лісового та мисливського господарства, яке за цей час пережило не одну реорганізацію, але постійно серед кращих в Україні.

 

СЛОВО — РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Зробимо світ чистішим і досконалішим

— Ще з раннього дитинства мріяла стати вчителем. Через це навіть у школу пішла на рік раніше за своїх ровесників. Згодом у мене не було проблем з вибором майбутньої професії. Обрала найпрестижніший факультет — іноземної філології. Багато хто із знайомих вважав, що дівчині з невеликого поліського села Романівки Новоград-Волинського району змагатися із випускниками кращих міських гімназій і колегіумів — непосильне завдання. Та, як бачите, шкільна програма одна для всіх, а знання не менш цінний скарб, ніж гроші. Більше того, нині я вчуся відразу на двох факультетах — природничому та іноземної філології. Щоправда, на останньому заочно. Далеко не всі схвалили моє рішення на користь начебто менш престижного факультету, але я твердо переконана: від виховання ще зі шкільної лави бережливого ставлення до довкілля залежить як майбутнє нашого краю і держави, так всього людства загалом.

Серед тем моїх досліджень як пов’язані із наслідками аварії на ЧАЕС, так і загальноекологічного спрямування. Та чи не найперспективніша розробка нашої лабораторії — це комп’ютеризована система оцінки стану довкілля за видовим розмаїттям і кількістю рослин-індикаторів. Можливо, це видасться комусь дещо романтичним, але я твердо переконана: любов до рідного краю і своєї держави розпочинається саме із прагнення робити наш світ чистішим і досконалішим.

Галина МАЗУР. Народилася 12 лютого 1991 р., студентка Житомирського державного університету ім. І. Франка, активістка науково-дослідної лабораторії екосистемологічного моніторингу стану довкілля, учасник понад десятка наукових конференцій з питань екології, що проходили у визнаних університетських центрах України.

 

 

 

Змагаються юні інспектори руху

ФОТОФАКТ

 Серед школярів Житомирщини все більшої популярності набувають змагання юних інспекторів руху. Веселі конкурси не лише наповнюють змістом дитяче дозвілля, а й залучають школярів до такої важливої справи, як безпека дорожнього руху. Нещодавно збірна Житомирської області «Без поважної причини» (на фото) взяла участь у зональному турі XV Всеукраїнського конкурсу серед команд веселих і спритних юних інспекторів руху, у якому також виступали представники Києва, Вінницької, Волинської, Хмельницької і Чернігівської областей. Житомирські юні інспектори вразили членів журі не лише глибокими знаннями правил дорожнього руху, а й запальним танцем.