Театральний сезон 2022—2023 років для кожної української сцени став особливим. Адже після повномасштабного вторгнення російської федерації минулі проблеми — творчі, організаційні, фінансові — відійшли на другий план, натомість усі театри так чи інакше були змушені опановувати особливості існування в умовах воєнного стану. Для театрів прифронтових та прикордонних міст ця сумна наука стала особливо важливою й водночас надзвичайно болісною. Але попри все Сумський національний театр імені М. Щепкіна (а ця область, як відомо, має 564 км спільного кордону з агресором з усіма подальшими висновками) відпрацював один з найбільш насичених сезонів свого 90-річного життєпису, фінальним акордом якого стала вистава-концерт «90. Твій театр. Твоя історія».
Перші згадки про театральне мистецтво Сумщини датовано початком XVIII століття. Зародження ж тут професійного театру припадає на середину ХІХ, коли в Сумах було створено перший стаціонарний театральний гурток, відкрито перше театральне приміщення «Храм Мельпомени». Згодом тут запрацювали театр «Швейцарія» на 700 місць і театр на території саду «Тіволі», який мав досить велику як на той час матеріально-технічну базу.
Датою ж заснування театру, який тепер ми знаємо як Сумський національний імені М. Щепкіна, вважають 3 квітня 1933-го. За майже 50 років, 1980-го, трупа отримала власну будівлю, де працює і нині: просторе приміщення, розраховане на понад 950 глядачів. Звання академічного та національного в назві театру з’явилися за каденції Миколи Юдіна, який очолював колектив з 2010-го до 2022 року. У той період театр зі спектаклями Романа Козака «Лісова пісня» та «Пер Гюнт» двічі входив до списку найкращих вистав року за версією Всеукраїнського фестивалю-премії ГРА.
Особливо насиченим, безпрецедентним, з безліччю інформаційних приводів та резонансних подій став для сумчан мистецький сезон 2022—2023 років. Тоді очільником театру було призначено Сергія Дорофєєва, екскерівника луганського театру. Він з 2014 року працював у Сєверодонецьку, а шість акторів луганської трупи (ще кількох прийняв у себе театр Дрогобича), яка знову мала рятуватися від рашистської навали, отримала прихисток у Сумському театрі імені М. Щепкіна.
З огляду на ситуацію таке рішення можна лише схвалювати — сумчани продемонстрували приклад театрального братства не на словах, а на ділі. Але було зрозуміло, що без незручних питань від щепкінців не обійтися.
«Спершу колектив мене сприйняв насторожено, — розповідає Сергій Дорофєєв. — Але я відразу сказав: між нами має бути довіра. Мені здається, нині співпрацю вже налагоджено. До того ж Максим Булгаков, який працює головним режисером у Сєверодонецьку, а тепер обійняв цю посаду в театрі імені Щепкіна, — сумчанин, що, до речі, також допомогло у налагодженні позитивної й довірливої атмосфери».
Нині кожен театр має власну афішу, певні вистави грають змішаними складами, на інші вже сформувалися окремі — луганські та сумські. Від цього виграє насамперед глядач, який тепер має право вибору і значно ширше уявлення про театр.
А щодо акторських ревнощів, без яких не обходиться життя жодного творчого колективу, то виявилося, що місця вистачило всім: у театрі, крім великої сцени, працює ще три майданчики. Рік тому щепкінці відкрили експериментальну сцену, де працюють молоді режисери. За цей час тут презентували прем’єри вистав «Легені» Владислава Писарева, «Борщ» Дмитра Некрасова, «Квартет» у постановці Микити Полякова.
Основну афішу порівняно з попереднім сезоном нині оновлено на 70 відсотків, серед нових вистав — не лише прем’єри, а й поновлення популярних спектаклів, вистави-концерти, спеціальні програми, зокрема для дітей тощо. Увага до публіки різного віку, статусу, уподобань — один з векторів розвитку театру. Нещодавно щепкінці побували на фестивалі в Румунії, готуються до осінніх гастролей у Києві.
Ювілейний сезон, який щепкінці назвали сезоном Перемоги, відкривали масштабною прем’єрою «Ромео&Джульєтта» за Шекспіром у постановці заслуженого артиста України Максима Булгакова. Вистава «90. Твій театр. Твоя історія», якою театр закривав свій мистецький рік, стала підсумком співпраці режисерів Максима Булгакова, Дмитра Некрасова та Владислава Писарєва.
Здійснити екскурс в історію театру від XVIII століття і до сьогодні за дві години — справа на перший погляд сумнівна. Однак хлопці продемонстрували величезне бажання спростувати таку думку, залучивши до цього процесу весь творчий склад. Вистава-ретроспекція стала осмисленням історичного контексту різних періодів розвитку театру. Поряд з героями відомих щепкінських спектаклів «Сорочинський ярмарок», «За двома зайцями», «Запорожець за Дунаєм» та інших на сцені час від часу з’являлися й антигерої різних епох, злочинні дії яких запускали маховики найстрашніших людських трагедій, як-то радянський тоталітаризм, Голодомор, війна, вимушена еміграція. Закон про п’ять колосків, пам’ятник радянському солдатові у вигляді дракона, комічні етюди за участі януковича-азарова-медведчука та «асвабадітєлєй» з вкраденими унітазами на плечі — хтозна, чи вдалося б уникнути цього жахіття, якби людство у розвитку керувалося справедливістю і бажанням кращого.
Мандруючи власним минулим, щепкінці відкривали факти з мистецького життя краю, про які багато хто у залі почув уперше. Наприклад, те, що свого часу хорова капела ім. Миколи Леонтовича з Ромнів, яку знищила радянська влада, знімалася у фільмі Олександра Довженка «Земля».
Корифеї театру, які служать сцені протягом кількох десятиріч, зокрема народна артистка України Євгенія Серебрякова — пів століття, отримали грамоти від місцевої влади. Але надзвичайно приємно було спостерігати ставлення молодих режисерів до цих акторів: вони не лише підготували для них окремий поетичний епізод, а й разом з молоддю активно залучали до інших сцен. Фінальною піснею вистави «90. Твій театр. Твоя історія» стала «Фортеця Бахмут» Тараса Тополі. Кожне слово її наповнює вірою в нашу правду і нашу перемогу.
Зараз стане темно
І впаде в агонії кривавий
демон.
Значить, ми боролися
недаремно!
Значить, ми дотисли так
шалено!
Значить, все за планом,
далі ранок,
А з ним Перемога!
Наостанок скажу лиш одне:
боятись не гріх,
Гріх — зрадити своїх.
Зі святом, Театре! Тримайся і пиши свою історію далі!
Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+