З-поміж аграрних галузей садівнича — найбільший працедавець. У багатьох країнах вирощування плодоягідної продукції — важливий напрям господарювання, працевлаштування, забезпечення споживачів вітамінною продукцією й розширення зовнішньої торговельної діяльності.
Продукція українських садоводів конкурентна. Однак набуття галуззю нової якості не завершилося, це постійний процес, який потребує неабияких капіталовкладень і навчання. Якщо, наприклад, щоосені споживачів цікавить, чи будемо взимку із власними яблуками, які смачніші й дешевші від імпортних, то садоводи бачать розвиток галузі у перспективі, щоб бути господарем на внутрішньому ринку й розширювати свою присутність на світовому.
Про українські яблука як традиційну вітамінну продукцію та експортний потенціал «Урядовий кур’єр» розмовляє з генеральним директором корпорації «Вінницясадвинпром» Анатолієм СЕМЕНЮКОМ.
— Анатолію Івановичу, протягом багатьох років Вінниччина — лідер у садівничій галузі країни. Як господарства корпорації спрацювали цього року?
— Підсумки роботи щороку окреслюють можливості на наступний. Маємо враховувати, що минулий рік був дуже сприятливим для вирощування яблук не лише в Україні, а й загалом у Європі. Проте перевиробництво негативно позначилося на фінансовому стані галузі: господарства змушені були відпускати яблука майже за собівартістю, засоби захисту рослин коштують дорого, а з працівниками треба розрахуватися вчасно. Тож господарства заборгували.
Тому цього року не було фінансових можливостей виростити гарні яблука. Далися взнаки несприятливі погодні умови: у період перед цвітінням, під час цвітіння та відразу після нього йшли дощі, які перешкоджали доглядати сади. Треба було їх обприскати 10—12 разів від шкідників і хвороб, а зробили це значно менше. Тому врожай не такий, який хотіли б мати. Однак і цього року Вінниччина перша за валовим збором яблук, врожайністю та якістю.
— Можете сказати, скільки буде вироблено в корпорації та області загалом? Українських споживачів це дуже цікавить, адже традиційно на прилавках країни кожне третє яблуко з промислових садів — вінницьке.
— До складу корпорації входить понад 40 господарств. Майже 60% з них завершили збирати врожай. Десять збиратимуть ще кілька днів, а ті, в яких по 400—600 гектарів саду, — тривалий період.
За попередніми даними, господарства корпорації вироблять 110—120 тисяч тонн яблук. У сховища їх закладено 50—60 тисяч тонн для реалізації споживачам у зимовий період. Тож на прилавках і взимку будуть вітчизняні яблука. А загалом в області, за прогнозом, їх буде вироблено 250—300 тисяч тонн.
— Чому у великих господарствах збиратимуть урожай ще тривалий період?
— Мало охочих працювати. Чомусь вважають за краще поїхати в Польщу, хоч у тамтешніх садах заробляють стільки само (а іноді й менше), як у своєму селі. Дивна тенденція.
У господарствах нашої корпорації жінки, які працюють з 9-ї до 17-ї години, за день на збиранні яблук отримують 300—500 гривень. Це добрий заробіток і, до того, живеш разом із власною сім’єю. Однак вперто їдуть за кордон. Якщо запитуєш, чому, то пояснюють тим, що команда підібралася.
— Днями розмовляв зі знайомим, який на пенсії. Він зауважив, що в господарстві, яке неподалік Вінниці, на збиранні яблук у перший день заробив 320 гривень, а потім уже понад 400 за день. «Протягом чотирьох днів я заробив суму, яка дорівнює пенсії», — запевнив він.
— Багато залежить від налаштованості бригади: це 10—12 осіб, які працюють методом бригадного підряду. Обліковець щодня робить підрахунок і каже, скільки заробили. А раз на тиждень проводять оплату.
Нещодавно я був у селі Рахни Лісові. На врожайному масиві яблук заробляють за день по 500—550 гривень. Люди задоволені і йдуть на роботу. Однак таких сіл мало. Дуже багато прагнуть працювати за кордоном.
— Зазвичай частину врожаю господарства продають восени. Яка ситуація тепер?
— Загалом реалізація слабка. Поки що люди мало купують сортових яблук. Може, тому, що не мають грошей, чи тому, що хочуть бананів і ананасів. У нас так склалося, що людина спочатку придбає картоплю, моркву, червоний буряк тощо і лише потім — фрукти.
Нині господарства відпускають яблука здебільшого супермаркетам: вищого сорту — за ціною 8—10 гривень за кілограм. А на ринках та в супермаркетах вони вже коштують 15—20 гривень. Господарства мусять тепер продавати, бо треба розрахуватися за засоби захисту рослин, які брали у кредит, пальне, виплачувати заробітну плату працівникам.
— Європа охоче купує український яблучний сік. Та чи вигідно садівничим господарствам постачати сировину на його виробництво?
— Для нас найбільша проблема — вирівняти ціну на несортову продукцію, якої багато. Річ у тім, що цього року сади постраждали не лише від парші, а й в абсолютній більшості господарств — від граду. Тому якість яблук не така, як хотілося б.
Цього сезону переробні підприємства спочатку встановили одну ціну на несортові яблука (з них виготовляють сік, пюре тощо), а потім її зменшили. Садоводи майже перестали з ними співпрацювати, бо з економічної точки зору краще нехай гниє, ніж збирати собі у збиток. З огляду на це переробні підприємства трохи підняли ціну, але не до рівня взаємної вигоди. Щоб господарства мали бодай мінімальну рентабельність від реалізації несортових яблук, вони мають коштувати 5—6 гривень за кілограм. Зауважимо, що в корпорації собівартість їх виробництва у середньому становить 4—4,5 гривні за кілограм. А приймають за ціною 3—3,5 гривні. Частина господарства і за таких умов продає, бо дуже потрібні обігові кошти.
У цьому питанні роками нема стабільності. Держава мала якось його врегулювати. Наприклад, в Італії, Іспанії, Франції та Німеччині за будь-якого врожаю ціни на ринку майже не змінюються. А ми не знаємо, яким буде ринок наступного року. На превеликий жаль, у нашій державі немає цінової політики щодо продукції садівництва.
— Постачаючи продукцію за кордон, українські садоводи залучають валюту в державу. Які експортні плани на нинішній маркетинговий рік?
— Торік господарства корпорації відправили за кордон майже 3 тисячі тонн яблук. Це був перший серйозний поштовх до реалізації в далеке зарубіжжя. Цього року вони налаштовані збільшити обсяги експорту. Зокрема до таких країн, як Індія, Індонезія, ОАЕ. Хтось прагне постачати в Туреччину та Єгипет, дехто пробує вийти на ринки Іспанії та Франції. Зауважимо, що в питаннях експорту чимало залежить від державної підтримки: укладення міждержавних угод на постачання за квотами.
Не всі країни вимагають міжнародний сертифікат якості на продукцію. Наприклад Індія, Індонезія та Об’єднані Арабські Емірати не запитують. Їхні представники в Україні дивляться яблука на місці, відправляємо в контейнерах, які морем ідуть майже місяць. Торік фактично всі добре прийняли і заплатили більше, ніж на українському ринку. Відправляти за кордон економічно вигідно.
— Скільки цієї осені в господарствах корпорації посадять молодих садів?
— Майже 400 гектарів. Зауважимо, що нам треба робити сортозаміну. Яблука деяких сортів втратили привабливість на ринку, а таких у нас чимало. Ніби нещодавно їх вважали найкращими, проте вони поступаються місцем тим, які мають попит у світі. Наприклад, ред-делішес, фуджі, флорина тощо. Нині за кордон можемо відправляти яблука п’яти-шести сортів, а про решту там і чути не хочуть.
— Анатолію Івановичу, ви сказали, що фінансовий стан господарств складний. Що могло б сприяти розвитку садівничої галузі?
— Підтримуємо ініціативу щодо повернення до пільгового ПДВ для сільськогосподарських виробників. Треба зменшити його розмір на виробництво фруктів. Вирішення цього питання дасть змогу зменшити ціни на продукцію, тож вона стане доступнішою для українських споживачів.
ПДВ руйнує галузь. Якщо зменшити ставку податку, по-перше, чимало фермерських господарств вийдуть із тіні й зареєструються як платники ПДВ, по-друге, галузь отримає ресурси для розвитку, бо останні два-три роки вона котиться вниз (сади викорчовують). Може статися, що на прилавках знову переважатимуть імпортні яблука. Від зменшення ставки ПДВ виграють усі: товаровиробники, споживачі й держава за рахунок розширення кола платників податку і збільшення валового виробництва фруктів.
Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Анатолій СЕМЕНЮК. Народився 1949 року на Вінниччині. Закінчив Уманський сільськогосподарський інститут. У садівничій галузі працює з 1979 року. Заслужений працівник сільського господарства, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Генеральний директор корпорації «Вінницясадвинпром».
Ми в Google+