Спровоковані ззовні сепаратистські заворушення — явище не нове для сучасної Європи. Євродепутат від Хорватії, голова делегації комітету з парламентського співробітництва Україна — ЄС Андрей ПЛЕНКОВІЧ, з яким кореспондент «УК» зустрілась у Страсбурзі, вважає, що його країна має досвід, потрібний Україні, щоб відновити свою територіальну цілісність.
Співпрацю відтермінувати не можна
— Пане Пленковіч, якщо взяти до уваги рішення про відтермінування імплементації Угоди про асоціацію, ви вважаєте її ратифікацію перемогою чи поразкою України?
— Ратифікація угоди — це абсолютний успіх для України і Євросоюзу. У рішенні, ухваленому Брюсселем, Києвом і Москвою, йдеться лише про відтермінування запровадження зони вільної торгівлі до січня 2016 року. Але Україна продовжуватиме отримувати прибутки завдяки одностороннім торговельним преференціям у вигляді безмитного ввезення своїх товарів до Євросоюзу, тобто ринок ЄС відкритий для України так, як він був би відкритий, якби зона вільної торгівлі працювала.
— Проте чимало експертів пророкують, що призупинення імплементації Угоди про асоціацію блокуватиме і проведення економічних реформ в Україні.
— Свого часу я брав участь у переговорах з укладення Угоди про асоціацію між Хорватією і ЄС. І з досвіду знаю, що нічого не може стати на заваді інституційним органам двох сторін співпрацювати за пунктами угоди. Адже її реалізація — це всеосяжний процес. Угода — це інструмент порядку денного реформ для українського уряду. Крім того, до тексту угоди не може бути внесено жодних змін, цей документ узгоджений лише Україною та ЄС.
Стратегічний суперник
— Але ж фактично Росія стала третьою стороною угоди, змусивши український уряд погодитися на відтермінування її імплементації?
— Не думаю, що Росія стала третьою стороною угоди. ЄС провів багато переговорів щодо укладення угод про асоціацію, включно з торговельною частиною, і ніколи до цих переговорів третю сторону допущено не було. Дії Росії швидше продиктовані питаннями конкурентоспроможності її товарів, ніж бажанням втрутитися у юридичні аспекти цієї угоди, яка охоплює лише відносини Києва та Брюсселя.
— Теоретично цю угоду можна скасувати?
— Якщо одна зі сторін висловить бажання. Це загальні норми міжнародного права. Але не вважаю, що такий розвиток подій можливий.
— Кілька тижнів тому Євросоюз офіційно заявив, що Росія більше не є його стратегічним партнером. Що це означає?
— Свого часу, коли ЄС вирішив започаткувати ініціативу «Східне партнерство», дехто пропонував запросити до неї й Росію. Але у Брюсселі, взявши до уваги вплив і вагу Росії у світі, вирішили, що ця держава повинна мати особливий тип відносин з ЄС. Їхньою кінцевою метою мала стати особлива угода, яка закладала б основу для нового типу стратегічних відносин з РФ і ЄС. Як сказав Жозе Мануель Баррозу, Росія мала вибір: бути нашим стратегічним партнером чи нашим стратегічним суперником. Ті кроки, які Росія зробила у політиці щодо України, засвідчили, що вона рухається до статусу стратегічного суперника. На мою думку, цей шлях не дасть нічого хорошого ні для самої Росії, ні для її країн-сусідів, ні для ЄС. Тому ті стримувальні, обмежувальні заходи, які Брюссель вирішив застосувати до Росії, цілком виправдані, і з часом, упевнений, вони дадуть ще більший ефект. Ці дії ЄС — питання принципу і вияв єдності. Якщо народ країни хоче рухатися у європейському напрямку, то вибір цей слід поважати, а не робити приводом для окупації.
Хорватія пропонує свій досвід
— Пане Пленковіч, останнім часом з вуст політиків й експертів часто лунають порівняння поточної ситуації в Україні із ситуацією у Хорватії на початку 1990-х. На вашу думку, для цих порівнянь є підстави?
— Безперечно. Адже перебіг подій в Україні — майже точна копія того, що відбувалося у Хорватії 1991 року. Це ситуація, коли країна-сусід (у вашому разі Росія, у нашому це була Сербія) штучно створює картину порушення прав своєї національної меншини, потім організовує і підтримує рух проти офіційної влади і державного устрою. Наступне — розгортання військового конфлікту із залученням регулярної армії — у нас це була сербська, а у вас російська — для того, щоб підтримувати спротив сепаратистського руху. І остання фаза, через яку пройшла Хорватія і в якій зараз перебуває Україна, — пошуки врегулювання конфлікту за допомогою міжнародних інституцій. Як бачите, історія повторюється. І на мою думку, досвід реінтеграції наших територій може бути дуже корисним для України.
Не хочу стверджувати, що наш досвід потрібно повністю копіювати. Але ви маєте змогу не повторювати наших помилок і взяти собі на озброєння лише найліпше. Бо для реінтеграції ми пішли двома шляхами, адже більш ніж чверть Хорватії було окуповано, це тривало від 1991-го по 1995 рік.
— Ідеться про Сербську Країну?
— Так, про так звану Республіку Сербська Країна. Цю частину, незважаючи на всі переговори, було зрештою повернено завдяки воєнним діям у 1995 році.
Але ми маємо й інший досвід — так звану Республіку Східна Славонія, яку теж було утворено на території Хорватії й чиє місто Вуковар після трагічних подій 1991 року стало сумно відомим у світі, бо зазнало найбільших руйнувань під час військових сутичок, внаслідок яких загинула понад тисяча людей. Цю територію було реінтегровано у 1998 році завдяки успішній місії ООН, яка називалася Тимчасовою адміністрацією ООН для Східної Славонії (UNTAES). За її допомогою ми змогли знайти оптимальну модель реінтеграції цього регіону, яка включала гарантії прав сербської меншини, пакет спеціальних законів, подібний до того, який ухвалила ваша Верховна Рада, про амністію, примирення і надання особливого статусу цим територіям.
Усе можливе — заради миру
— Тобто ви позитивно оцінюєте мирний план Президента Порошенка і пакет законів щодо окремих територій на Донбасі?
— Три тисячі людських життів, які вже втратила Україна через конфлікт на Донбасі, — це дуже велика кількість. І з огляду на наш досвід можу сказати, що варто робити все можливе, аби за будь-яку ціну запобігти новим смертям. Усе можливе. Хорвати ніколи не забудуть, що у тому конфлікті загинули тисячі людей, а економіка країни зазнала втрат обсягом 30 мільярдів доларів. У законах, ухвалених Верховною Радою, йдеться про амністію, про особливості місцевого самоврядування, і це дуже хороший початок для втілення мирного плану Петра Порошенка.
— Але ймовірність реалізувати закон про особливий порядок місцевого самоврядування у Луганській і Донецькій областях дуже сумнівна з огляду на відкриті для російського війська ділянки українського кордону.
— Це справді так. Саме тому місія ОБСЄ з контролю за українсько-російським кордоном дуже важлива. Ці ділянки території мають бути суворо контрольованими.
Довгий шлях до злагоди
— Чи спостерігаються нині прояви сепаратизму в Хорватії?
— Жодних. Більше того, тепер через різноманітні програми хорватський уряд намагається створити сприятливі умови для повернення тих представників сербської меншини, які свого часу виїхали з Хорватії. Ми заохочуємо хорватських сербів брати участь у громадсько-політичній діяльності, представляти свої інтереси у місцевих і регіональних органах влади. Є чимало механізмів, які дають змогу національним меншинам бути повністю інтегрованими у повноцінне політичне життя країни.
— Як Хорватії вдалося відновити довіру між людьми однієї країни, яких кривавий збройний конфлікт розбив на два табори? Як ви пробачили одне одному?
— Це був тривалий процес так званого постконфліктного примирення. Ми були не перші, хто пройшов цей шлях. У межах ООН діє міжнародна комісія з питань примирення. Так, у Хорватії було застосовано модель, яку свого часу ООН використала в Південній Африці. Вона враховує всі аспекти: політичний, юридичний, чинник міжособистісних стосунків. Примирення потребує тривалого часу, мужності, вміння і бажання пробачити. Обидві сторони повинні докласти величезних зусиль, щоб продовжувати жити поруч. І що швидше на Донбасі встановиться мир, то швидше ви почнете свій шлях до примирення.
— Можливо, доцільно створити якусь консультаційну українсько-хорватську групу політиків, що могли б спільно вирішувати, який досвід вже вами пройденого складного шляху може бути використано на Донбасі?
— Ми готові ділитися досвідом і спілкуватися, бо хочемо, щоб в Україні якомога швидше запанував мир. У хорватському уряді й зараз працюють політики й дипломати, які брали участь у всіх подіях 1990-х років. Я як голова делегації комітету з парламентського співробітництва Україна — ЄС сприятиму тому, щоб таке спілкування між українськими та хорватськими політиками відбувалося регулярно.
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Андрей ПЛЕНКОВІЧ. Хорватський юрист, дипломат і політик. Депутат Європарламенту (політична група «Європейська народна партія»). Голова комітету парламентського співробітництва Україна — ЄС, заступник голови комітету закордонних справ. Закінчив юридичний факультет Загребського університету. З 1993 року обіймав різноманітні посади в МЗС Хорватії. З 2002 року був заступником глави Представництва Хорватії при ЄС, обіймав посаду посла Хорватії у Франції та держсекретаря з європейської інтеграції.
Ми в Google+