ШОК

Поліція продовжує шукати мотиви, які змусили 33-річного Нордіна Амрані   вчинити криваву бійню у центрі Льєжа

Дуже важко собі уявити обставини, які могли б виправдати смерть чотирьох невинних людей і поранення, яких завдано ще 123 особам. Серед загиблих — два підлітки з розташованої неподалік школи  і півторарічна дитина, серед поранених — переважно молоді люди 19—20 років.

Збройний   арсенал у сумці

Того фатального вівторка Нордіна Амрані чекали у  поліцейській дільниці для дачі свідчень у справі скоєння з∂валтування. Він вийшов з дому, де перед цим, як з’ясувалося пізніше, вбив 45-річну жінку, з арсеналом зброї у сумці. Мав із собою пістолет, напівавтоматичну рушницю і кілька гранат. Діставшись до центральної площі Сан-Ламберт, де саме відбувалася підготовка до Різдвяних свят, він кинув на людну автобусну зупинку біля Палацу юстиції чотири гранати. Потім почав методично розстрілювати перехожих із рушниці, намагаючись при цьому, як стверджують очевидці, влучити в якомога більшу кількість жертв. Через деякий час він вистрілив собі у скроню.

«Це був злочинець, який усе своє життя перебував у полі зору поліції, — сказав у своєму виступі на бельгійському радіо RTBF генеральний прокурор Льєжа Седрік Вісар де Бокарме. — Як сталося, що ця людина взяла реванш за рахунок невинного місцевого населення?» Нордін Амрані відсидів кілька тюремних термінів за злочини, пов’язані зі зберіганням зброї, наркотиків і сексуальне насильство. Як пише бельгійська газета «Soir», востаннє його було засуджено до 58 місяців в’язниці і до штрафу в 11 тисяч євро за незаконне зберігання вогнепальної зброї та вирощування 2,8 тисячі саджанців марихуани. У жовтні 2010 року він вийшов із в’язниці умовно-достроково. За час, проведений у тюрмі, в Амрані не було діагностовано жодних психічних відхилень, він також не виявляв радикальних релігійних поглядів і не належав до політичних угруповань. За повідомленнями CNN, бельгійські власті чекають на результати розтину тіла Амрані, щоб з’ясувати, чи був він під впливом наркотиків на час здійснення нападу.

На зупинку, де сталася трагедія, люди несуть квіти. Фото з сайту daylife.com

Бути   уважнішими

На сайті французької газети «LeMonde» читачі, не стримуючи емоцій, звинувачують у трагедії ліберальну бельгійську систему правосуддя та арабських емігрантів,  «які скоро знищать Європу». Проте бельгійська поліція відразу відкинула зв’язок між мусульманським походженням Амрані та скоєним ним напередодні католицького Різдва. Події на площі Сан-Ламберт, на думку правоохоронців, мають суто кримінальну природу. Громадськість скептично ставиться і до інформації поліції про психічну нормальність Амрані. Більшість вважає, що людину, котра кілька разів скоювала злочини, серед яких були з∂валтування, важко назвати нормальною.

Не треба бути висококласним психоаналітиком, щоб, переглянувши сухі факти з біографії Амрані,  зрозуміти, що він з високою ймовірністю має серйозні психічні комплекси. Марокканець за походженням, який не знав жодного арабського слова і вважав себе бельгійцем, ще у дитинстві втратив батьків, виховувався в сиротинці, рано став на стежину криміналу, просто обожнював зброю і вважав, що тюремний строк йому дали несправедливо. (До речі, того вівторка він не хотів іти у поліцейський відділок, бо  над усе боявся знову потрапити до в’язниці). Але жоден експерт чи психіатр не здатен передбачити, під впливом яких обставин схильність людини до неадекватних вчинків переростає у гарячу криваву хвилю агресії. Якщо поруч з такими людьми є близькі — батьки, друзі, соціальні працівники, — то вони можуть помітити тривожні ознаки у поведінці не байдужої їм людини і запобігти лиху. Лише тепер з’ясувалося, що Амрані мав наречену, якій напередодні злочину переказав значну суму грошей, а також двох адвокатів, котрі тепер називають його самотньою нещасною людиною, яка помстилася суспільству за своє поламане життя. Проте схоже, що нікому з цих людей Амрані не був по-справжньому близьким.

У ці дні європейська преса часто згадує ім’я ще одного злочинця, норвежця Андерса Брейвіка, який цього літа скоїв подвійний терористичний акт, що забрав життя майже 70 людей. І хоч він мотивував свої дії заплутаною політичною доктриною, тоді як Амрані не залишив передсмертної записки, яка пояснювала б його дії, обидві ці трагедії порушують одні й ті самі питання. Чому в країнах із високим рівнем технологій контролю за торгівлею зброєю пересічному громадянинові й навіть рецидивістові так легко дістати зброю та вибухові речовини? Чому ніхто з рідних Андерса Брейвіка не зауважив, що за  маскою мислителя-оригінала ховається небезпечний убивця-психопат? Як численні працівники органів внутрішніх справ, що з  ними за часи своєї тюремної «кар’єри» довелося зіштовхнутися Амрані, не помітили, коли він перейшов небезпечну межу, за якою дрібний злочинець перетворюється на масового вбивцю? І хоча спокуса знайти винного у цих злочинах надто велика, зробити це неможливо. Від таких трагедій не застраховане жодне суспільство. Вони нагадують у дуже жорсткий спосіб, що нам треба бути уважнішими одне до одного. Оскільки навіть єдине вчасно сказане слово може зупинити криваву трагедію національного масштабу.