ПРОБЛЕМА

У сільських книгозбірнях Житомирщини газети дефіцитніші, ніж у повоєнні роки

Старожили пам'ятають, що навіть у найважчі часи хати-читальні у віддалених поліських селах не залишалися без періодичних видань. Звісно, можна сказати, що тоді йшлося не стільки про задоволення культурних потреб населення, скільки про його ідеологічну "обробку". Однак приклад генерала де Голля, який у звільненій з-під німецької окупації і фактично злиденній Франції домігся, щоб культура фінансувалася на рівні збройних сил, наочно засвідчує: процеси духовного і державного розвитку тісно пов'язані між собою.

"Неадекватні" книгозбірні

На Житомирщині нараховується 922 загальнодоступні книгозбірні, левова частка яких - 801, або понад 86% від їхньої кількості - діють у сільській місцевості. Тому більшість бібліотекарів працюють у селах, в яких зосереджено понад 60% наявних в області бібліотечних фондів - книжок, комплектів періодичних видань, компакт-дисків. Останніх, щоправда, у сільських бібліотеках негусто, а щодо представленої на полицях літератури, то, як з року в рік констатується в офіційних звітах, вона "в основному відображає період радянського книговидання, що є неадекватно сучасним потребам суспільства, а тому незатребувана, морально застаріла і фізично зношена".

Більше того, у бібліотечних фондах фактично суціль україномовної Житомирщини книжки державною мовою навіть на двадцятому році незалежності... у меншості. Звісно, ніхто не закликає заради "справної" статистики списувати видання російських класиків у макулатуру, бо твори Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Симонова, Бондарева і ще багатьох російських письменників із великим задоволенням читали, читають і будуть читати. Питання в тому, щоб про найкращі доробки сучасних українських письменників у сільській глибинці не лише чули, а й могли з ними ознайомитись. Прикро, що нині навіть у більшості райцентрів повноцінних книгарень немає, а в існуючих захмарні, як на статки поліщуків, ціни.

Однак навіть нефахівець скаже, що 10-15 тис. грн, які щороку спрямовуються на закупівлю нових книжок для 30-40 бібліотек у більшості районів, катастрофічно мало. Втім, судячи з офіційних звітів, у Лугинському і Любарському районах торік на поповнення бібліотечних фондів взагалі не виділили ні копійки. А це, погодьтеся, спонукає до невтішного висновку, що корінь проблеми не стільки у бракові коштів, скільки в елементарному нерозумінні суспільної значущості книгозбірень. Адже бібліотека без потрібних читачам книжок нагадує вулик без меду. Отож який сенс утримувати за бюджетні кошти фактично склад непотрібної літератури і "сторожа"-бібліотекаря?

Газета - в дефіциті

На проведеній у грудні зустрічі з керівниками органів місцевого самоврядування голова Житомирської облдержадміністрації Сергій Рижук навів приклад села Яроповичі Андрушівського району, де впродовж п'яти(!) останніх років бібліотека не поповнилася жодною книжкою, жодним періодичним виданням!

Здавалося б, після такого "нагадування" ситуація має швидко змінитися на краще, що начебто виразно засвідчило зростання в області кількості передплачених періодичних видань. Зокрема, читачів "Урядового кур'єра" на Житомирщині стало майже на третину більше. От лише, за даними поштовиків, у бібліотеках чотирьох районів області не передплачено жодного примірника газети центральних органів виконавчої влади України. Ще у 13 районах на всю бібліотечну мережу отримують по одному(!) примірнику "Урядового кур'єра". Загалом до 922 книгозбірень області надходить... 55 комплектів нашої газети - в середньому по одному на майже 17 бібліотек.

Зрозуміло, що відразу постає запитання: можливо, ситуація з передплатою на Житомирщині одного з основних видань нашої держави з незрозумілих причин стала прикрим винятком? Як роз'яснили в управлінні культури облдержадміністрації, згідно з нормами Бюджетного кодексу фінансування сільських і селищних бібліотек проводиться з бюджетів місцевих громад, а коштів у них обмаль. Через це, мовляв, увагу зосереджено насамперед на передплаті "районок" та офіційного обласного видання, без яких не залишилася практично жодна книгозбірня Житомирщини.

Та насправді це, м'яко кажучи, не зовсім відповідає істині. Наприклад, на Олевщині районну газету передплатили лише 26 із 40 місцевих бібліотек. Навряд чи на решті території області ситуація набагато краща...

"Школа" читання

Науковці США і країн Західної Європи стурбовані поширенням так званої вторинної неписьменності. Досить великі соціальні групи дорослих, які після здобуття освіти (не лише середньої) практично нічого не читають, поступово втрачають навички осмисленого сприйняття друкованих текстів. У результаті навіть звичайнісінька інструкція з користування побутовою технікою стає не зрозумілою для їхніх мізків. Найкращою протиотрутою проти такої хвороби, на думку соціологів, є формування ще на шкільній лаві потреби у читанні. Зрозуміло, що йдеться не лише про підручники і обов'язкові для вивчення літературні твори. Та прищепити своїм вихованцям любов до книжки може лише той учитель, коло читання якого не обмежується суто фаховими виданнями.

Отож гріх було не поцікавитись, як передплачують газету "Урядовий кур'єр" у школах області. Як виявилося, у 13(!) районах Житомирщини в жодному освітньому закладі не отримують видання, без якого навряд чи можна вести повноцінні уроки правознавства чи новітньої історії та забезпечувати достатній для звання справжнього інтелігента рівень поінформованості вчителів про життя держави. Ще у чотирьох районах є лише по одній школі, де "Урядовий кур'єр" вважають необхідним для учнів та їхніх наставників. Не краща ситуація у переважній більшості міст, і лише приклад освітніх закладів обласного центру та м. Малина підтверджує, що без оперативної, об'єктивної і достовірної інформації про діяльність уряду та економічно-соціальну ситуацію в державі її достойних громадян не виховати.

Виникає цілком закономірне запитання: чи може за такого підходу підготовка випускників житомирських і сільських шкіл бути на одному рівні? До речі, на загальнодержавному, зумовленому єдиними для всіх шкіл стандартами освіти?

За даними поштовиків, загалом 793 школами області передплачено 61 комплект газети "Урядовий кур'єр" - рівно по одному на 13 освітніх закладів. Отож чи варто дивуватися популярності серед учнів глянцевих журналів про світ супермоделей і "мажорів", якщо ні в учительській, ні у шкільній бібліотеці годі побачити жодної газетної підшивки? Як і тому, що навіть за офіційними даними послугами бібліотек в області користуються лише 292 тис. дорослих, або лише кожен четвертий її мешканець...

Запитання - у письмовій формі

Зрозуміло, що після візитів до причетних до теми цієї статті служб і управлінь, у її автора виникло бажання дізнатись, як оцінює ситуацію керівництво області. От лише коментар заступника голови облдержадміністрації, який опікується питаннями гуманітарної сфери, пообіцяли надати тільки після офіційного письмового звернення журналіста. Утім, навіть це не допомогло, бо, як повідомили в канцелярії, проект відповіді доручили підготувати... начальникам управлінь, з якими автор статті вже спілкувався.

Мимоволі закрадається думка, що в Житомирській облдержадміністрації вирішили завдяки "письмовому спілкуванню" привчати мешканців області до читання якщо не газет і книжок, то хоча б офіційних листів. Проблема лише в тому, що журналістам "вторинна неписьменність" аж ніяк не загрожує, а держслужбовці, яким доручили готувати відповідь, навряд чи щось додадуть до ними вже сказаного...

Замість коментаря залишається навести думку одного із провідних фахівців управління культури Житомирської облдержадміністрації:

- Без переведення книгозбірень на фінансування із районних бюджетів, як це вже зробили в цьому році із ФАПами, бібліотечна мережа залишатиметься, образно кажучи, валізою без ручки, яку ні покинути, ні нести. До того ж, комплектуванням бібліотечних фондів мають опікуватися фахівці, а не голови сільрад за своїм власним смаком і уподобаннями. Нині, на жаль, управління і відділи культури можуть лише давати поради, до яких мало хто дослухається.

Важко тут щось спростувати. Як і не погодитись із думкою, що бібліотечна справа потребує державного підходу, без якого її утримання - лише марнування бюджетних коштів.