ГРОШІ ТА ЕСТЕТИКА 

Продавці квітів нав’язують споживачам дорогу імпортну продукцію,  а вітчизняне квітникарство стає невигідною справою
 

На вітчизняному ринку квіти неукраїнські. 90% продукції імпортують із Голландії, Німеччини та Франції. А якщо й вирощують на нашій землі, то переважно із привезеного звідти ж посадкового матеріалу. Ростуть ці квіти у тепличних комплексах, зведених за новітніми голландськими технологіями кмітливими інвесторами. А теплиці, де за радянських часів вирощували якісні сорти рослин, підприємці не бачать сенсу відновлювати. Та й селекцією професійно вже ніхто не займається...

Такі висновки зробила днями, коли намагалася придбати на весілля подрузі гарний та водночас недорогий букет. На розкладках у квіткових магазинах, окрім троянд, які квітнуть цілий рік і мені вже особисто обридли, майоріли барвами лише закордонні рослини. А куди поділися, наприклад, милі оку айстри, іриси, чорнобривці, флокси, жоржини?

Не потреба покупця,  а вимога продавця

Керівники квіткових компаній (а їхню точну кількість в нашій країні не береться назвати ніхто) впевнено заявляють, що українці полюбляють троянди і потребують нових, виведених у Колумбії чи Еквадорі, сортів. Мовляв, через це квіткова індустрія фокусується на рослинах, привезених із Голландії та вищезгаданих країн. Та тут варто заперечити: 90% імпортованої продукції зумовлені не потребою покупця, а вимогою продавця. Так простіше вести бізнес: привезли, що привезли, то й беріть, що бачите.

Для квітів є «мертвий» сезон — літо та зима, коли на них знижується попит. У цей період зазвичай рослини коштують дорожче. Для порівняння: за голландську троянду взимку просять 20—25 грн, а влітку — 15. Фахівці це явище пояснюють відсутністю свят, під час яких українцям, як правило, не обійтися без букетів. А восени й навесні галузь розквітає. Та знову набридлими вже тюльпанами, трояндами, еустомами. А ось півонії, хризантеми та жоржини можна знайти лише у поодиноких бабусь, які мають кілька квіткових кущів на власному городі. Цю красу не те що в Україні, а й у Голландії не вважають за доцільне масово вирощувати: нерентабельний, мовляв, процес.

До слова, незабаром 1 вересня. Майже кожен ітиме на День знань до школи з букетом. І певно що перевагу під час вибору квітів багато хто з батьків віддасть не трояндам із Колумбії, а вітчизняним айстрам. Із кольоровою гамою та розміром бутонів яких конкурувати іншим квітам буде важко.

А ще днями бачила, як одна бабуся продавала українські троянди. Вона правила за одну квітку не 15—20, а 3 грн. І хоча стебло у них удвічі коротше за заморське, а бутон не такий ефектний, вони мали незрівнянний аромат...

Прикро, що в нашій країні придбати вітчизняні квіти випадає вкрай рідко. Куди ж поділося наше квіткове господарство? Пішло в тінь, а точніше, затьмарив його на початку 1990-х тіньовий квітковий бізнес. У 2000-х до нас прийшли іноземні технології вирощування імпортного посадкового матеріалу, а це знищило українське квітникарство взагалі. Звісно, навіщо відроджувати старі теплиці, якщо інвестор побудує на викуплених гектарах тепличний комплекс, не гірший, аніж у Голландії? Та тоді запитання до інвестора: «Чому на українській родючій землі вирощують тільки троянди?»

У день знань доречніші айстри... Фото Володимира ЗАЇКИ

На це дати відповідь змогла доцент кафедри садівництва і фітодизайну Національного університету біоресурсів і природокористування Людмила Крупкіна: «Великі компанії не так вирощують, як дорощують те, що купили за кордоном. Для того, щоб завезти вже квітучу розсаду, потрібні дуже великі вантажні обсяги. Українські квіткові фірми цього собі дозволити не можуть. Тож квіткарі завозять ще дуже малі, щойно розпікіровані рослинки в палетках (невеличкі пластинки, на яких вміщується 500 квіток). І так можна завезти дуже велику кількість рослин в одній машині. А потім з однієї машини виходить 10 машин продукції».

Фахівець переконана, що за кліматичними умовами Україна дуже сприятлива для квітникарства і може вирощувати будь-які квіти. Вони, до слова, за якістю не поступатимуться іноземним. Та для цього не обійтися без національної програми розвитку квіткової галузі.

Відновити теплицю дешевше,  ніж звести

Держава захистила внутрішній квітковий ринок лише положенням у Законі «Про митний тариф України», яким квіткові рослини з пуп’янками чи ті, що квітнуть, зрізані квіти та пуп’янки, придатні для складання букета чи з декоративною метою, а також листя, гілки та інші частини рослин без квітів, трава, мох, лишайники для букетів чи обрамлення класифікуються за кодами і обкладаються ввізним митом за специфічними ставками, встановленими щодо кількості продукції. Перерахунок поштучної продукції передбачає кратність упаковки пакетів усередині коробки, що встановлюється в країнах-експортерах. Так, в одному пакеті зазвичай вміщується троянд не менше 20 шт., хризантем — не менше 5 шт., гвоздик і лілей — не менше 10 шт., ірисів, тюльпанів і гербер — не менше 50 шт.

Деякі експерти з квітникарства у приватній бесіді сказали мені, що відновлення вітчизняних теплиць не потребує величезних коштів (потрібні легкі пластикові або металоконструкції, спеціальне скління, яке пропускає сонячне світло і не пропускає ультрафіолету, дренажна система і гідропоніка, система водопідведення). Проблема лиш у тім, що цим займатися нема охочих. Перевагу нині надають імпорту, бо це дешевше і швидше, ніж виростити квітку з насінини в нас. А ось щоб побудувати нову теплицю і впровадити передові технології (краплинний полив, систему повітрообміну), потрібно вкласти в кожен гектар залежно від виду продукції та оснащення від 100 тис. до мільйона доларів.

Напевно, нам не треба тягатися на світовому ринку з Німеччиною, Францією та Голландією, де квіткова індустрія розвивалася по 100, а то й більше років. В Україні ж бо квітами засаджено не більш як 100 гектарів землі, а  в Нідерландах, які у 15 разів менші за територією, — майже 500 тис. Гадається, що нам слід розвивати власні квіткові традиції й вирощувати ті сорти рослин, які милували око ще наших бабусь.

А висновок із всього цього зовсім невтішний: потік імпортованих квітів жорстко нищить вітчизняного виробника і за останні роки зростає у рази. Є надія, що імпортну продукцію колись замінить вітчизняна. Та це лише за умови, що українське квіткове виробництво буде стрімко розвиватися.

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

Наше заморському не конкурент

                                   
Президент Союзу 
квіткарів України 
Ірина СЛОБОДЯНЮК

— До України квіти переважно везуть із найбільшої у світі голландської квіткової біржі, де можна придбати весь необхідний асортимент. У розмові з президентом Союзу квіткарів України Іриною СЛОБОДЯНЮК ситуація з імпортом прояснюється: наші фірми укладають і прямі контракти з Польщею, Німеччиною, Італією, Францією. Та на запитання, чи мають попит наші квіти за кордоном, фахівець відповідає категорично:

— Для цього потрібно будувати нові квіткові комплекси. Якщо 2009 року бізнесмени планували це, мали намір розширяти асортимент, то після підвищення цін на газ та світло передумали. Порахуймо: будівництво одного гектара теплиць коштує приблизно півтора мільйона євро, а ще потрібен додатковий посадковий матеріал. То за скільки років бодай один гектар стане рентабельним?

Квітникарство розвивається саме по собі — в нас немає профільних державних підприємств. І вітчизняний виробник нині витримує паузу, бо в країні панує невизначеність — куди йти, що саме розвивати. Та й у світі ситуація не найкраща. Поставки з-за кордону скоротилися. До того ж улітку взагалі цей показник найнижчий. Нині імпортовану продукцію заміщують квіти з відкритого ∂рунту (гладіолуси, айстри, троянди, жоржини, восени — хризантеми). Оце наш внутрішній продукт.

До речі, наші квіти на міжнародних виставках високо оцінюють. Іноземці готові підписувати довгострокові контракти, та експорт передбачає велику кількість квітів. В Україні ж нині на людину на рік, за статистикою, припадає всього 2-3 вирощені троянди.

— А для квітів, висаджених у нас, посадковий матеріал — це також імпорт?

— Так. Здебільшого в Голландії, Німеччини та Франції ми купуємо живці троянд, гвоздик, фрезій, гербер, еустоми, цибулини лілій, тюльпанів. Пояснити це легко: німецьким і французьким фірмам, які займаються селекцією рослин, уже по 125—130 років, а в нас давно зникли відповідні інститути.

До слова, наші квіти не відрізняються від європейських. Їх вирощують не у відкритому ∂рунті, а в теплицях, які зведені за новітніми технологіями, у спеціальній мінеральній ваті, яка за допомогою крапельного поливу насичується всіма потрібними мікроелементами, добривами.

У кожної країни свій шлях. Голландським тепличним господарствам 60—70 років, а нашим лише 15—20. Порівняно зі світовими квітковими лідерами ми — першокласники. Та й за роки незалежності в нас з’явилися квіти, про які ніхто не знав: астрамерії, еустоми, стреліції, антуріуми, гербери, протеї, орхідеї... Не всі з них можна у нас вирощувати. Жодна країна не вирощує економічно невигідні для неї культури.

— Однак фінансові можливості українців далеко не європейські…

— У нас квіти дарують виключно на свята. В Європі ж таких стрибків немає: попит на квіти рівномірний, бо кожен може їх придбати. Наприклад, в Англії лідер купівель — гвоздика, а потім троянда. Перевагу їй надають через низьку ціну. А нам потрібні троянди з великим бутоном та метровим стеблом, які коштують неймовірно дорого. І вдома ми їх підрізаємо, аби поставити в банку чи іншу посудину, бо не маємо спеціальної для такого букету вази. Нещодавно в закарпатському селі на підвіконні помітила орхідеї. Вони навіть у Голландії дорого коштують... Це наша ментальність. Європейці ж — прагматики. Та й взагалі букет не має складатися з 250 троянд. Вони доречні на весілля й ювілеї.

Отож для квітникарства важливіше, щоб стабілізувалася економіка. Адже цей бізнес залежить від чітких «правил гри» держави, та найбільше — від добробуту населення.