Почати цю розповідь, очевидно, годилося б із відомої «Повісті минулих літ», у якій чимало місця приділено подорожі апостола Андрія Первозванного українською землею. Так, йдучи від гирла Дніпра, він зупинився на ночівлю під горами на березі. Вранці апостол сказав учням, з якими мандрував: «Бачите ви гори ці? На них засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». Саме тут виріс Київ. 

Якщо їхати автотрасою Суми — Київ, то на території Лебединського району буде один із поворотів, що веде до села Штепівка. А за населеним пунктом за якихось пару кілометрів буде ще один поворот — до Павленкового. Село порівняно невелике — менш як на дві сотні дворів, однак по-особливому чепурне, затишне й охайне.

А ще чверть століття тому про нього казали як про неперспективне, як таке, що приречене щезнути з історичної мапи. І це при його багаторічній історії, що корінням сягає у середину XVIII століття. Вочевидь, сама доля повеліла, аби Павленкове вціліло, витримало удари всіляких стихій і сьогодні постало в усій красі і неповторності. 

Щороку напередодні Дня Перемоги і в день свята в країні проводиться багато заходів із вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни та полеглих воїнів. Певне продовження ця робота має до Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Зрозуміло, в нашому заполітизованому суспільстві люди з різним світоглядом по-різному ставляться до цих подій, але, гадаю, громадяни не можуть не схилити голову в знак шани пам’яті мільйонів співвітчизників, які загинули в роки війни. 

Навіть за радянських часів, коли у віддалених поліських селах ще не було проблем із працевлаштуванням, місцевий люд у період збору ягід і грибів правдами й неправдами залишав роботу заради значно вигідніших сезонних підробітків. Нині, коли дари лісу для багатьох поліщуків стали чи не головним джерелом доходів, ніхто вже не дивується безлюдним селам у «ягідні жнива». 

Люди, які за своє альпіністське життя підкорили не одну сотню вершин, уміли уникати гірських небезпек — каменепадів, лавин і снігопадів, навіть передбачити не могли, що смертельна загроза цього разу прийде не від суворих, але чесних у протистоянні зі своїми підкорювачами гір, а від ісламістських недолюдків, які заради демонстрації своєї незрозумілої і нічим не мотивованої зверхності, по-звірячому відберуть життя у найкращих серед кращих. 
Про подробиці цієї страшної трагедії та про тих, хто загинув від рук терористів, так і не здійснивши своїх благородних намірів — підкорити найбільш неслухняну гору, власний кореспондент газети попросила розповісти очевидця й учасника експедиції «Нанга-Парбат-2013» Олександра Заколодного. 

Володіння Борика розкинулися на 22 га чудових сторожинецьких лісів. Мають свій кордон, обнесений добротною металевою сіткою, з оглядовими вежами й табличками із суворим попередженням «Не заходити! Небезпечно для життя!».
Борик тут повноправний господар. Йому привільно на цих просторах, у нього велика сім’я — кілька дружин, безліч дітей, скоро будуть і онуки. Він привітний до людей, радіє багатолюдним делегаціям, що їдуть звідусіль подивитися на нього, красеня-ікланя (таких — пошукати), а заодно й на зразково-показовий вольєр з утримання диких кабанів у напівдиких умовах, облаштований на території Верхньопетрівецького лісництва Сторожинецького держлісгоспу.

Це сьогодні десятимісячний Яшка впевнено стоїть на своїх тонких ніжках і навіть намагається буцатися з півнем смішними м’якими ріжками. А в червні минулого року...
— Чоловік знайшов його в районі греблі, біля струмка. Мати косуленяти загинула, тож довелося забирати додому, інакше просто не вижив би, — згадує дружина старшого єгеря Перевальського мисливського господарства Наталя Руденко.  В принципі природознавці не радять забирати дитинчат звірів та птахів з природи: зазвичай батьки ховаються десь поряд і чекають, поки небезпека (а саме так дикі тварини сприймають нас із вами) не мине. 

Голубинське родовище мінеральних вод уперше згадується в 1775 році. В наступному столітті воно стало добре відомим. З багатьох країн приїжджали люди із захворюваннями шлункового тракту, жовчних і верхніх дихальних шляхів. Отримували зцілення хворі на цукровий діабет, нирки та сечовий міхур, легені. У путівнику ще 1914 року вказувалося: вода «дієва при недугах шлунка, підвищеній кислотності, печії, успішно використовується при хронічних катарах носоглотки, гортані, бронхів. Призначається хворим з пороками серця та астматикам. Корисна при гепатитах. Є прекрасним тонізуючим напоєм».

«Лужанську» відзначали на міжнародних виставках у Будапешті (1842, 1882, 1884), Парижі (1855), Відні (1866, 1873, 1884), Кошицях (1880, 1883)… У двадцятому столітті навколо цього джерела сформувався курорт з потужною інфраструктурою, який отримав назву Голубине. 

Нові реалії життя формулюють і нові терміни. Один з них — «ліквідація ямковості». Раніше ми б іще сумнівалися — де, мовляв, та ямковість, у полі чи на голові? А тепер усе одразу зрозуміло: йдеться про наші багатостраждальні дороги. Але ще цікавіший сам процес, який можна було б порівняти з латанням драної свитини. Скільки не замазуй ті ями та провалля, а вони все одно з’являються.

Черкаська облдержадміністрація недавно оприлюднила цифру - 170 тисяч квадратних метрів. Саме стільки дорожнього покриття полатано в області цього року. Однак, як визнав сам голова облдержадміністрації Сергій Тулуб, таке латання поліпшує шляхи лише тимчасово. Через деякий час відремонтовані шляхи вкриваються новими деформаціями. Це –– сізіфова праця, що відчутного результату не дає, але кошти й інші величезні ресурси з’їдає. 

Президент України готовий переглянути головний фінансовий документ країни і наполягає на тому, щоб на друге півріччя в нього були внесені корективи — бажано в бік збільшення, оскільки від цього залежить, якими надалі будуть соціальні виплати. Водночас більшість експертів стверджують, що зробити це буде украй складно з цілком об’єктивних причин, і правильніше було б на деякий час затягнути паски, паралельно підшукуючи альтернативні джерела наповнення державної скарбниці.