Засідання міжвідомчого оперативного штабу з координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади під час повені та сходження криги у 2013 році провів віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул. Він поставив завдання відповідальним структурам щодо організації профілактичних та підготовчих заходів для безпечного пропуску повені і сходження криги.
За інформацією керівника Гідрометцентру Миколи Кульбіди, цьогоріч снігові запаси на території України менші за норму. Така сама ситуація і в прилеглих областях Росії та Білорусі. 

 Зазвичай початок бюджетного року в країні пов’язаний з утвердженням дохідної й видаткової частин місцевих скарбниць: обласних, районних і наймасовіших — сільських рад. Цього року, з огляду на економічні негаразди, процес проходив складно, та вчасно затверджений державний бюджет усе-таки дав можливість органам місцевого самоврядування також ухвалити свої бюджетні показники на нинішній рік. А оскільки вони виявилися набагато скромнішими, ніж минулі, місцеві ради взялися за пошуки джерел наповнення своїх скарбниць.

 Лісковиця — мікрорайон, який називають чернігівським Подолом. Тут, у заплаві Десни, на вулиці Успенській (нині Антонова-Овсієнка), розташоване родове гніздо Антіохів-Вербицьких. Зовні будинок осучаснений, обкладений цеглою, з новими вікнами. На його стіні —меморіальна дошка  та бронзовий барельєф, присвячені прозаїку і поету Миколі Вербицькому. Дуже лаконічний напис, до якого заради історичної справедливості варто було б додати слова: «співавтор тексту Національного гімну «Ще не вмерла України». Щоправда, Миколі Андрійовичу належать лише два перші рядки із шести офіційно затверджених. Та погодьтеся, що в іншому, духовному, вимірі — це дуже багато!

Ви бачили по телевізору сюжет, у якому велетенські монстри у броні ганяють м’яч екскаваторними ковшами? Картинка вражає! Кажете, що такого насправді не буває? А народна мудрість вважає, що казка — вигадка, та в ній — натяк. І нічогенький такий! Адже сучасна техніка здатна на все. Вона може бути кокетливою, блимаючи фарами з-під накладних вій (продаються зараз такі аксесуари не тільки для модниць, а й для їхніх машин). Фото однієї такої гламурної крихітки, оснащеної новими «кліпалками», її власниця розмістила в Інтернеті — любителям коментарів було над чим потішатися. 

Ні охорона кладовищ, ані паркани навколо території не рятують від вандалізму і крадіжок. Куди йде кольоровий метал, викрадений з могил, здогадатися неважко. Комерційні пункти приймають нині бронзу і латунь, узагалі не цікавлячись походженням брухту. Але, як з’ясувалося, не цураються краденого навіть колекціонери, які ще можуть замовити для свого зібрання конкретний монумент. Особливо коли йдеться про витвір мистецтва, автор якого — відомий художник. Самі митці кажуть, що розміщення пам’ятника на могилі лише збільшує його значимість і вартість. 

Самородок, геніально обдарований композитор, неперевершений мелодист, блискучий хормейстер… Усе це про нього, Анатолія Пашкевича, чий геній, мов яскрава зірка, ще довго горітиме для нас. Цими днями йому виповнилося б 75, а відлетів він у вирій на 67-му. Можна тільки припускати, скільки б іще фантастично прекрасних мелодій створив він за ці роки! Однак здоров’я Анатолій Максимович берегти не вмів — у роботі не шкодував ні себе, ні колег, вимагаючи довершеності, досконалості. Дехто ображався, але хіба можна було на нього довго ображатися — його  усмішка одразу обеззброювала.

Друзі розуміли його, як могли, оберігали від ідеологічно заангажованого начальства, від побутових проблем, зрештою, від самого себе. 

 На початку лютого традиційні зустрічі випускників. Традиційні зазвичай і умови: без подружжя, в кафе із замовленими столиками і до самого ранку. Всі ці умови наш клас чесно витримав торік, коли відзначали 25 років із дня закінчення школи. І тоді пообіцяли одне одному, що зустрічатися будемо щороку. Ідея виникла вже в процесі «відзначення» і закріпилася пізніше. Коли дізналися, кого з однокласників вже немає. Коли наша подруга (в 43 роки) злягла з четвертим інсультом. Коли всерйоз зрозуміли, що потрібно цінувати кожну мить життя. І переконалися, що більшого щастя, ніж радість спілкування, ще ніхто у світі не вигадав.

Київські митники передали до музейного фонду держави на постійне зберігання 248 старовинних предметів, виявлених і за- триманих при спробі громадян незаконно вивезти їх з України. Як повідомила прес-служба Міністерства доходів та зборів, мистецтвознавча експертиза підтвердила їхню культурну й історичну цінність. Та це лише незначна частина старовинних предметів, які митники затримують на кордоні. Бажаючих заробити на контрабанді культурних цінностей щодень стає більше. 

Чи має право дочка інваліда Великої Вітчизняної війни, який уже помер, на статус члена родини інваліда війни, якщо вона сама інвалід ІІІ групи, заміжня не була, своєї родини не має? Якщо так, то куди вона має звернутися?

Г. МІЗЯК,
голова ветеранської організації «Медики»,  м. Харків 

Звертаюся від імені матері-пенсіонерки, ветерана праці, інваліда ІІ групи, дитини війни. П’ять років тому вона приватизувала земельну ділянку біля свого будинку. А потім отримала у спадок від своєї матері будинок і землю. Хотіла і ту ділянку приватизувати, та їй відмовили.

Натомість запропонували цю землю викупити за… майже 100 тисяч гривень. Звідки у пенсіонерки такі гроші? Друзі порадили взяти цю землю в оренду. Як пенсіонерці, ветерану праці та інваліду їй мають надати пільги. Та ні, хоч і зверталася до багатьох інстанцій, встановили ціну — 3% від вартості землі. І знову, де ж пенсіонерці взяти щомісяця по три тисячі гривень, щоб тільки за землю платити?

Проте іншого вибору їй взагалі не надали: або орендуй і голодуй, або прощайся із землею. А ще вже хтось, напевно, накинув оком на мамину землю, бо межі ділянки порушені з відома селищної ради.

Як розв’язати цю проблему?

О. ЖУМАЙЛО, селище Овідіополь, Одеська область