Виграти суд в нашій країні — це лише півсправи, кажуть юристи. Куди складніше домогтися того, щоб рішення було виконане, до того ж без заохочень для державних виконавців, які за довгі роки роботи навчилися майстерно знаходити лазівки, що дало змогу їм перетворити свої обов’язки на прибутковий бізнес. Аби змінити ситуацію та ліквідувати корупційні схеми, в Державній виконавчій службі обіцяють автоматизувати всі процеси та зменшити людський чинник. 
«Державна виконавча служба продовжує взятий урядом курс на подолання корупції у системі органів державної влади. Так, спільними силами ДВС та правоохоронних органів з початку року відкрито 41 кримінальне провадження щодо державних виконавців та керівників відділів за фактами хабарництва, — заявив під час прес-конференції керівник цього відомства Дмитро Сторожук. — Показово, що за весь минулий рік не було відкрито жодної кримінальної справи. Проведена перевірка також виявила систематичні порушення у роботі державних виконавців та показала недбале ставлення до виконання своїх обов’язків. Усі ці факти буде передано до правоохоронних органів для притягнення винних до відповідальності». 

Захист суспільної моралі — річ непроста і часто невдячна. Які б закони в суспільстві не ухвалювали, та є люди, для яких власне поняття суспільної моралі відрізняється від загальноприйнятого. У тоталітарних державах усе вирішується просто: будь-яке відхилення — злочин, за який потрібно карати. Стандартизовані зачіски, однакові піджаки і правильні думки — ось мета, яку грає публічна мораль в тоталітарному суспільстві. Що менше відмінностей, то краще. 

Активісти громадської ініціативи «Воля» і Люстраційного комітету принесли до Адміністрації Президента України новий проект закону про люстрацію, який передбачає перевірку всіх суддів та силовиків на поліграфі. «Ми пропонуємо за допомогою поліграфа, або детектора брехні, перевірити кожного суддю, кожного прокурора, співробітника спецслужб, кожного міліціонера, — заявив голова Люстраційного комітету Єгор Соболєв. — Ми пропонуємо дати суспільству шанс як мінімум раз на два тижні повідомляти про те, що проводиться перевірка, щоб люди подавали всю інформацію, яку знають про того чи того посадовця. Так адвокати зможуть викрити всіх суддів, які беруть хабарі, всіх міліціонерів, які ставали злочинцями». 

На тлі останніх подій у країні вибухи, що сталися 27 квітня 2012 року в центрі мирного Дніпропетровська, видаються квіточками. Між тим, майже два роки відсиділи за гратами двоє «терористів», яких нещодавно суд повністю виправдав, а 31 травня минуло два роки, як позбавлено волі ще двох (можливо, не винних?) людей, яким інкримінують тероризм.  

 Державна виконавча служба ініціює діалог із громадськістю для посилення боротьби з корупцією. На цьому наголосив голова відомства Дмитро Сторожук під час брифінгу в Кабінеті Міністрів України.

«Відомо, що Державна виконавча служба була раніше однією з найбільш корумпованих структур у державному секторі. Для прикладу, у 2010—2013 роках реалізацію конфіскованого майна монополізували чотири, а згодом одна компанія, наближена до колишнього керівництва Мін’юсту. Лише офіційно ці посередники мали дохід 200—300 мільйонів гривень щороку. На реалізації у цих підприємців перебувало майна на понад 8 мільярдів гривень. Вартість конфіскату, що продавався, занижували на 50—70%. Окрім того, приватні фірми офіційно отримували 15% комісії за свої послуги, а це неабиякий дохід. 

«Колись ще в дитинстві дивився кінофільм «Спрага» про героїчну оборону Одеси, — згадує Віктор Петрович, житель Слов’янська. — Так ось тоді дуже вразила така сцена: містяни — старі й малі — утворили жахливу давку біля привезеної їм бочки з питною водою. Мені, тоді малому хлопчиську, було дуже моторошно, та водночас якось не вірилося: хіба таке може бути, адже води довкола — хоч залийся… Я навіть не підозрював, що колись і самому доведеться опинитися в подібній ситуації та вистоювати за водою довжелезну чергу, в якій голосно плачуть малі діти й проклинають війну дорослі…» 

Щоранку біля під’їзду нашої багатоповерхівки, немов мулла на мінареті, голосно кричить двірник. Колоритний дядько з гіркого похмілля та інших поважних причин проводить «політінформацію» для ще напівсонних мешканців будинку, які виходять з нього. Причому свої переконання чолов’яга змінює, як циган коней. Певний час він по-змовницькому підморгував нам: «Слава Україні!» Потім демонстративно причепив чорно-помаранчеву стрічку не тільки на свою сорочку, а й навіть на мітлу, із якою, він клявся, недавно аж квартали гнався за двома нишпорками із «Правого сектору». А днями почав називати останніми словами всіх підряд. «Чим вони там думають? — риторично питав так, що аж шибки та жалюзі на першому поверсі торохтіли. — На що наше місто перетворили?!» 

Що фармвиробництво — прибутковий бізнес, знають усі. Тож бажання окремих спритників нажитися за рахунок фальсифікації лікарських засобів (ЛЗ), попри кримінальну відповідальність за таку діяльність, змушує їх забувати навіть про перспективу провести решту життя за гратами.

В Україні діють і доморощені шахраї, яким кортить поживитися за чийсь рахунок, і гастролери, які сплять і бачать, як «надути» надто довірливих українців. Зрозуміло, що найчастіше підробляють найбільш розрекламовані ліки. А на окремому щаблі — медичний спирт, без якого не обходиться жодна лікарня і який дуже «поважають» різного гатунку «спритники». 

Жителям Криму, які хочуть залишатися громадянами України, але з тих чи інших причин не встигли подати відмову від російського громадянства до 18 квітня, як заявила нинішня нелегітимна влада Криму, автоматично стануть громадянами Російської Федерації. Отже, їм видадуть російські паспорти. Тобто, маючи й український паспорт, такі люди отримають подвійне громадянство, що законодавством України заборонено. То як же їм бути?

Роз’яснити ситуацію «Урядовий кур’єр» попросив юриста, експерта з правових питань ГО «Агентство з розвитку приватної ініціативи» (Івано-Франківськ), члена Всеукраїнської коаліції з надання правової допомоги Кирила РУБАНОВСЬКОГО. 

Ми вирішили з’ясувати, чим живуть і дихають київські активісти, які називають себе самообороною району, а для цього напросилися на нічне патрулювання разом з ними. Приблизно о пів на десяту вечора до одного з районних управлінь внутрішніх справ Києва почали з’їжджатися транспортні засоби — від величезного джипа і до двомісного мотоцикла. Люди віталися одне з одним, дехто поглядав на нас, не впізнаючи «своїх».