КІНОЛІТОПИС МУЖНОСТІ

Дніпропетровський міський телетеатр знімає фільми про земляків, які пішли на війну,
та захисників міста
 

Як і в кожному місті, в Дніпропетровську є вулиці, названі на честь видатних людей, в тому числі й героїв Великої Вітчизняної війни. Городяни звикли до цих назв, та, на жаль, не всі знають про подвиги і долі тих, хто заслуговує, щоб про них пам’ятали.

Іменем Павла Гусенка названі і вулиця, і студентська поліклініка. Але не всі, особливо нинішні студенти знають, що наш  земляк, Герой Радянського Союзу був командиром ескадрильї бомбардувальників, здійснив майже 200 бойових вильотів, звільняв від фашистів Дніпропетровськ і Харків і героїчно загинув 20 вересня 1944 року поблизу польського міста Прешов. Отож про долю героя розповідає документально-художній фільм, знятий колективом телетеатру в циклі «Уроки мужності».  В інших стрічках цього проекту розповідається про Михайла Столярова, Юхима Пушкіна та Михайла Панікаху, чиї славні імена увічнені на топонімічній карті міста. 

 Пам'ятник Герою України Михайлу Панікасі, який загинув при обороні Сталінграда, встановлений у Волгограді.
Фото з сайту ru.wikipedia.org

Гвардії майор Михайло Столяров теж був льотчиком. Загинув 20 вересня 1943 року при звільненні Дніпропетровська. В основу фільму про історію  його життя лягли унікальні спогади сина героя — Миколи Столярова, його племінників і онуків. Готуючи картину, телевізійники виявили, що багато родичів Столярова живуть у Дніпропетровську і Севастополі. Обидві родини, які не бачилися роками, зустрілися на прем’єрі фільму про родича-героя  в Дніпропетровську.

Зйомки фільму про подвиг михайла Панікахи  «Це було восени 42-го...» 

На честь генерал-лейтенанта танкових військ Юхима Пушкіна недалеко від меморіалу Слави на постаменті встановлено танк Т-34. За оборону Дніпропетровська у серпні 1941-го йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Завдяки запропонованій тоді ще полковником Пушкіним тактиці ведення бою (так званому вогневому мішку), його танковому корпусу вдалося знищити 80 фашистських танків, тримати кілька днів оборону плацдарму і забезпечити відхід радянських військ за Дніпро. Вже генералом Пушкін брав участь у визволенні Дніпропетровської області. Загинув 11 березня 1944 року при авіанальоті під Миколаєвим. Похований на Жовтневому меморіальному комплексі в Дніпропетровську. Син Юхима Пушкіна — професор, член-кореспондент НАНУ Віктор Пушкін — сьогодні завідує кафедрою історії і політичної теорії у Дніпропетровському національному гірничому університеті. А онука генерала — Олена Пушкіна — доктор юридичних і кандидат історичних наук, директор інституту права у Дніпропетровському університеті економіки і права.

Уродженець села Могилів (нині — Царичанського району Дніпропетровської області) Михайло Панікаха загинув у битві за Сталінград 2 жовтня 1942 року. На окоп поблизу заводу «Червоний Жовтень», де перебували радянські бійці, зі сторони Мамаєвого кургану насувалися німецькі танки. Тоді Михайло взяв дві пляшки із запалювальною сумішшю і поповз назустріч. Ворожа куля влучила в одну з пляшок, рідина розлилася по тілу бійця. Палаючим факелом Михайло кинувся на фашистський танк і розбив об нього другу пляшку. Ціною життя солдата танк був знищений. Героя поховали поряд із заводом і на місці подвигу встановили йому пам’ятник. Іменем Панікахи названі вулиці в Дніпропетровську і в с. Могилів. У Царичанці є музей, присвячений герою.

«У Волгограді також є музей на честь нашого земляка. Там його шанують і знають про нього навіть більше, ніж у Дніпропетровську, — розповідає директор телетеатру Оль?га Волошина. — У 2011 році наш фільм про подвиг М. Панікахи «Це було восени 42-го…» отримав нагороди на міжнародних кіно- і телефестивалях «Кінолітопис» та «Відкрий Україну». Стрічки зняті з елементами історичної реконструкції з залученням акторів дніпропетровських театрів. Також знято сім стрічок по 7—10 хвилин із циклу «Визволителі». Це розповіді про дніпропетровців, які пішли на війну, визволяли місто, відбудовували його після Перемоги і є почесними громадянами Дніпропетровська.

Окрім шкіл, телетеатр показує свої роботи, створені на замовлення управління культури і мистецтв Дніпропетровської міськради,  у власному кіноцентрі, а також пропонує картини  телебаченню.

Міський телетеатр — комунальний заклад і працює за багатьма напрямками у плановому порядку  за невеличкі зарплати.  Як розповідає Ольга Волошина, дослідницьку роботу митці телетеатру ведуть своїми силами у співпраці з істориками. Проте деякі заклади, покликані пропагувати історію краю, за її словами, не йдуть назустріч. «Ми обіцяли зазначити їх у титрах, але співробітники, як і ми, бюджетної організації, а не комерційної структури, запросили з нас за інформаційну допомогу плату. А ось міська бібліотека допомагає, часто проводить спільні з театром заходи.

— Щодо змісту фільмів радимося із спілкою ветеранів, — говорить директор телетеатру. — Вважаємо, що слід розповідати про людей, які звільняли від фашистів і Дніпропетровськ, і всю країну. Це потрібно не лише молодим, а й  дорослим, бо ми мало що, а то й нічого не знаємо про прізвища, якими названі вулиці.