Чемпіон світу
Олександр ВИСОЦЬКИЙ

Спілкуючись з Олександром, важко розпізнати в ньому зірку світового спорту. Хіба що міцний потиск руки і накачані біцепси видають у ньому справжнього бійця. Адже юнак уподобав доволі рідкісний і специфічний вид  змагань — панкратіон.  Зітканий з елементів кулачного бою і боротьби, він дійшов з античних часів Олександра Македонського, коли ще був олімпійським видом єдиноборств. З різних причин, серед яких і високий травматизм, про нього свого часу забули. Але в середині 90-х панкратіон повернувся в Україну.

Сумчанин О. Висоцький —  його  найіменитіший і найтитулованіший представник.

— Олександре, вам тільки 20 років, а вже маєте стільки нагород і відзнак. Чи давно розпочали займатися панкратіоном і чому саме ним, а не боксом чи боротьбою, наприклад?

— Скільки себе пам’ятаю, спорт мене завжди притягував. Регулярно став ходити до тренувального залу з першого класу. Але спочатку займався боротьбою і досяг помітних успіхів. З першого дня мій єдиний тренер — Володимир Гордієнко. Саме він свого часу переконав мене зайнятися цим видом. Для мене це не було чимось складним, адже панкратіон передбачає елементи боксу і боротьби.

Цікаво, що одним із талановитих бійців був добре всім відомий Піфагор. Саме він виховав шестиразового олімпійського чемпіона з боротьби Мілона Кротонського. Учений-математик порівнював військові успіхи з двома колесами на одній осі. Перше символізувало бійцівські якості, друге – високу духовність і етичне виховання. Якщо не буде одного з них, то не буде і руху, тобто, успіху. Тому цей вид спорту хоч і жорсткий, однак не настільки, аби вбачати в ньому лише фізичне начало. Як правило, поряд із силовими якостями неодмінно повинні бути духовні.

Олександр Висоцький з нагородою FILA- з тренером Володимиром Гордієнком. Фото Володимира КОВАЛЕНКА

— У вашій сім’ї є спортсмени?

— Ні, я перший. Ні тато, ні мама до спорту не мають жодного відношення, а ось мій молодший брат Максим, якому 9 років, ходить на тренування і подає непогані надії. Він одразу зупинив свій вибір на панкратіоні.

— Ви студент денної форми навчання, разом з тим багато тренуєтесь. Може, маєте в університеті якісь пільги чи доводиться вчитися нарівні з усіма?

— Я ніколи не вимагав якихось поблажок чи особливого ставлення до себе. Як і всі, ходжу на заняття, складаю заліки та іспити. От і зараз з вами розмовляю, а за 40 хвилин треба бути на лекції. Неодмінно встигну, бо від нашого клубу до університету якихось 700-800 метрів. Я й мешкаю неподалік у роменському мікрорайоні.

А щодо тренувального графіка, то він справді напружений. За винятком неділі, щодня займаюся двічі по 2 — 2,5 години вранці і ввечері, хоча і вихідний теж намагаюся використати з користю для спортивної форми. До того ж ми з тренером протягом останніх кількох років не пропустили жодного старту. Важкувато, але, як кажуть, узявся за гуж…

— Чи не доводилося в повсякденному побуті застосовувати силу? Наприклад, пізно ввечері на вулиці, коли проводжаєте дівчину або ж десь у кафе чи ресторані?

— На щастя, не доводилося і сподіваюся, що не доведеться. По-перше, в мене немає дівчини, яку б проводжав (співрозмовник усміхається). По-друге, не звик вбивати час у подібних закладах. Якщо і випадає вільна хвилина, то краще почитати, поспілкуватися з друзями, послухати музику. Хоча сьогоднішній графік надто щільний, такі моменти трапляються вкрай рідко. Тож для мене на першому місці мій колектив друзів по клубу,  тренування, навчання, рідний дім.

— В Сумах не без  бійок, «стінок» та інших хуліганських витівок. Чи не пропонували вам стати для них «дахом» або ж прийняти чийсь бік?

— Скажу навіть більше: дуже наполегливо рекомендували визначитися і засвідчити прихильність до якогось із місцевих «авторитетів». Але ми дотримуємося правила — жодним чином не займатися подібними речами. Володимир Володимирович узагалі в цьому відношенні категоричний: є колектив однодумців, є улюблене заняття. Тут молодь одержує уроки добра, товариськості, підтримки. Прагнемо, аби про нашу країну і рідне місто знали в Європі. Але головне — виховати справжніх громадян, для яких на першому місці поняття честі, дружби, виручки. 

— Щойно вам вручили найвищу відзнаку Міжнародної федерації об’єднаних стилів боротьби. Відтак маєте всі титули і нагороди, про які мріє будь-який спортсмен. На що розраховуєте в найближчі роки?

— Спочатку успішно закінчити навчання в університеті, а також якомога довше залишатися у великому спорті, який став справою мого життя. Переконаний: панкратіон пасує справжнім чоловікам.

Олександр CУМСЬКИЙ,
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ВИСОЦЬКИЙ. Народився 20 листопада 1990 р.  в Сумах.  Студент третього курсу факультету фізичного виховання Сумського педагогічного університету імені А.Макаренка.

Майстер спорту міжнародного класу. Єдиний у своєму виді спорту  чемпіон країни, Європи, світу, володар Кубку світу спочатку серед юніорів, а нині і серед дорослих. Переможець минулорічних Всесвітніх ігор у Пекіні. Володар престижної премії «Золотий Мангуст»,  кращий спортсмен 2010 р. за версією Міжнародної федерації об’єднаних стилів боротьби (FILA). Другий рік поспіль — кращий спортсмен Федерації панкратіону України.

Наставник — заслужений тренер України, тренер збірної України з панкратіону Володимир Гордієнко.

Тренується в клубі «Добро» (Суми — Київ)