Його ім’я з’явилося на українському історичному і науковому небосхилах 1980 року. Світ готувався до 100-річчя винайдення електрозварювання, тож і вітчизняний однойменний заклад імені Є.О. Патона мав сказати про наш вагомий внесок у цю справу. Дослідники з’ясували: коріння її глибоко в Україні — Микола Бенардос 1881 року відкрив новий спосіб з’єднання металів і продемонстрував його на виставці в Парижі.
І треба було так скластися, що ініціатором дослідження став науковець-патонівець доктор історичних і кандидат технічних наук Олександр Корнієнко, нащадок Бенардоса. Зібрані ним матеріали свідчать: рід винахідника походить від грека-генерала, якому за подвиги в російсько-турецькій війні пожалували землі в Північній Таврії. Ось там і розрісся рід Бенардосів, розчинений в українстві, зокрема в чорноморському козацтві. У Бенардосівці 1842 року народився майбутній винахідник.
Науковця вперто не визнавали
Хлопець не пішов дорогою діда і батька, а вступив на медичний факультет Київського університету. Не закінчивши навчання, подався у Санкт-Петербург, згодом у Костромську губернію. Там навчався в сільськогосподарській школі. У ньому боролася любов до хліборобства, медицини, малярства (знав М. Пирогова та І. Репіна, батькових друзів) й до експериментів з металами. Врешті перемогли останні, тож М. Бенардос облаштував у селищі Лух лабораторію і досліджував нові способи з’єднання металів. Успіх привів його на технічні виставки в Парижі й інших європейських центрах. Про нього заговорили, визнали пріоритет в електрозварюванні.
На жаль, надто важким видався шлях до визнання в Росії. Доки дійшло до «Привілею на спосіб з’єднання і роз’єднання металів безпосередньо дією електричного струму», довелося все спродати. І маєток біля Кінешми, і лабораторію в Лусі. На це вплинув і спротив місцевого старосвітського поміщицтва, якому не до вподоби був енергійний «хохол» з його новаціями в облаштуванні тамтешнього життя та лікуванні селян. Під їхнім тиском родину М. Бенардоса розорили, а його позбавили дворянського титулу.
Змогу завершити справу надала йому багата знайома з Фастова: передала в його розпорядження будиночок на хуторі Костяші біля Бишева, допомогла обладнати лабораторію. На жаль, через два роки все скінчилось дуже печально. Місцевий люд не сприйняв таємничого мешканця, в якого ночами підозріло світилося. Пішли чутки, що Бенардос алхімік і виплавляє золото. Отож 1900 року селяни спалили будинок, щоб дістатися до того добра.
Винахідник ще певний час займався дослідами в майстернях котельного заводу і депо Фастова. Розробляв дивні проекти, писав про фантастичні технічні можливості людства, стукав у двері всіляких наукових товариств. Але його уперто не визнавали.
Важкохворий після свинцевого отруєння, він потрапив до місцевої лікарні. У вересні 1905 року там і спочив вічним сном, полишивши вітчизні всі проекти й винаходи. Найголовніший з них — електрозварювання, за продаж якого в Парижі йому пропонували великі гроші й славу, від чого категорично відмовився на користь рідної землі. На жаль, співвітчизники про нього забули аж до 1980-го, коли під егідою ЮНЕСКО розгорнулася робота з відзначення 100-річчя електрозварювання.
Тоді увіковічнили, а що зараз?
Саме тоді про М. Бенардоса заговорили на повний голос і в нас, і за кордоном. В Україні запланували заходи на увічнення його пам’яті.
Усі ті клопоти узяв на себе Інститут електрозварювання імені Є. Патона і вже згадуваний О. Корнієнко. Так народився пам’ятник у Фастові (скульптор А. Древецький), відкрили цікавий музей у Переяславі-Хмельницькому, куди О. Корнієнко передав придбані у московської рідні особисті речі науковця і проекти. Чого там тільки нема. М. Бенардос думав про фортифікаційні споруди і військову техніку, про космічні кораблі.
Їздив О. Корнієнко і в Росію. Це дратувало тамтешнє партійне керівництво. «Что ви, хохли, там у сєбя, затєваєтє?» — питали в Корнієнка. На що той відповідав: «Ми робимо те, що й кацапам не зайве зробити». Народжений у Москві, але вже давно патріот України міг так говорити тамтешнім інородцям. Так у Луху стараннями скульптора А. Древецького, архітектора В. Костогляда, інженера О. Корнієнка постав чудовий пам’ятник М. Бенардосу, а в тамтешніх музеях з’явилися матеріали про український період життя винахідника.
Нині, на порозі 175-річчя із дня народження батька електрозварювання, що випадає на 7 серпня, О. Корнієнко більше переймається нинішніми реаліями навколо імені М. Бенардоса.
«Його ще так мало досліджено і донесено до сучасників, — скрушно сказав Олександр Миколайович, коли ми зустрілися в лабораторному корпусі Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона. — Погляньте на ці грубезні теки: це роботи в розвиток його проектів і винаходів.
А їх у Миколи Миколайовича понад 200. Уявляєте: він залишив нащадкам креслення електромагнітної гармати, реберної, зі зміщеним центром ваги та розривної кулі, кулемета-автомата, понтонів, ракет з різними видами пересування і запуску. Росія вже дещо реалізувала з його задумів. Не кажу про згадані кулі, ракетні поїзди, плазмові гармати. А що в нас? А воно ось тут. Із цим добром треба щось робити. А ми не можемо видати бодай однієї роботи.
І це не все. У московської рідні ще зберігається значна частина архіву, до якого і я лише частково добрався. Знаю: там є ще не відомі нам розробки. Але для них це певний заробіток, бо теж нині невесело живеться в Москві. До того архіву підбираються всілякі ділки. Та нащадки винахідника хочуть бачити все те в музеях України, бо дуже дорожать своїми коренями, що міцно переплелися з українством ще в Бенардосівці біля Єлисаветграда, яку чомусь на початку 1950-х перейменували на Мостове. Навіщо? Щоб стерти пам’ять про великого земляка?»
Часто лину згадкою у 1980-ті, коли ентузіазм музейників, науковців і широкої громадськості чимало зробив для піднесення слави нашого земляка. На жаль, на цьому й зупинилися.
Спадок потребує ґрунтовного вивчення
Недавно побував у Переяславі-Хмельницькому, заходив у Музей М. Бенардоса. І відчув там запустіння. Не стало великого подвижника музейної справи Героя України Михайла Сікорського, і в створеному ним музейному містечку повіяло занепадом. Жодним експонатом не поповнилася відтоді експозиція про першовідкривача електрозварювання. Чи не переяславцям варто подумати про повернення архіву з Москви, щоб уся спадщина винахідника була в одних руках, і тутешні музейники могли з гордістю заявляти: це тільки в них.
Не змагаються за те і Кіровоградщина, Херсонщина та Миколаївщина. Були великі плани, які виношували урядовці-гуманітарії, але їх проковтнула безвість. Як і ті гроші, що їх надавала держава на реалізацію задуманого — створення музеїв науки і техніки у кількох містах.
Сумно дивитися й на пошкоджений пам’ятник Миколі Бенардосу у Фастові. Невже в такому стані він залишатиметься й надалі?
Кидаю погляд на фото М. Бенардоса 1875 року, досі широко не знане: Микола в козацькому одязі на імпровізованій сцені з книжкою в руках. Де було це? Шукаю пояснень в О. Корнієнка. Але він теж губиться у здогадах. Хоча трохи відхиляє завісу перед цією загадкою: молодий Микола часто бував у Бенардосівці, де гартувався дух українського козацтва. Добре знав і спілкувався українською мовою, захоплювався старовиною. Тож це могло привести його і на хутір Надія й до аматорського гуртка театралів під орудою І. Карпенка-Карого в Єлисаветграді. Він поривався сюди навіть тоді, коли був заглиблений в експерименти на Костромщині. Адже це фото зроблено за шість років до тріумфу в Парижі. І коли його випхали з Росії, він повернувся в Україну для продовження дослідів. І багато зробив тут, про що ми так мало знаємо. Усе це потребує ґрунтовного вивчення.
Багато роботи і в тих, хто має організувати гідне відзначення 175-річчя з дня народження великого винахідника родом з України, яким варто пишатися.
Микола МАХІНЧУК
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+