Споконвіку цією традиційною для українців справою у нас займаються переважно дрібні виробники на аматорському рівні. Нещодавно, спілкуючись із пасічниками на конференції бджолярів Центральної України «Розвиток бджільництва Придніпров’я», яка відбувалася в Дніпропетровському державному аграрно-економічному університеті, почула несподіване: «У нашій державі офіційно галузі бджільництва не існує. Бо в уряді немає відповідних структур, управління — жодної людини, яка відповідала б за бджільництво».
Утім, це не заважає українському пасічнику наповнювати ринок продукцією — як внутрішній, так і зовнішній. Щойно для України відкрилися двері Євросоюзу, неочікувано для деяких чиновників, які шукають за кордоном кредит, неофіційна аматорська галузь забезпечила державі неабиякий валютний прибуток, чим зміцнила вітчизняну грошову одиницю.
«Нещасна» квота
За даними Державної служби статистики, торік Україна експортувала понад 36 тисяч тонн натурального меду на майже 84 мільйони доларів США, з яких понад 26 тисяч тонн (приблизно на 60 мільйонів доларів) — у країни Європи. У 2014 році ці цифри були ще вищими: експорт понад 36,3 тисячі тонн меду збагатив Україну на понад 93 мільйони доларів. З них до Європи українські пасічники експортували більш ніж 26 тисяч тонн, а це понад 66 мільйонів доларів прибутку. На цьому тлі пільгові квоти для поставок українського меду в ЄС становлять усього... 5 тисяч тонн. Решту продукції постачають на загальних підставах, з оплатою митних тарифів.
Натомість, на думку президента Спілки пасічників України Володимира Стретовича, українські бджолярі спроможні експортувати мінімум 50 тисяч тонн меду! Але для цього насамперед слід навести лад у галузі і точно визначитися з потенційними можливостями нашого бджолярства.
«Перш ніж дискутувати і доводити наше право на збільшення цієї нещасної квоти, необхідно зробити перепис пасік, визначитися з обсягами виробництва. Приблизно наш вал з меду становить 120—140 тисяч тонн на рік, але його ніхто не обліковує. Те, що пройшло через митницю на експорт, підрахували. А скільки ми в полі збираємо меду і привозимо його в комору? Цієї цифри не знаємо. Не знаємо і скільки пасічників, яка врожайність тощо. А деякі ще й приховують свої показники, бояться, щоб їх не оподаткували. Наш пасічник необлікований, закритий, не показує кількість сімей, місце розташування пасік і своїх потенційних можливостей», — нарікає Володимир Миколайович.
За останніми офіційними даними (1991 року), в Україні було приблизно 400 тисяч пасічників. Скільки ж їх тепер? Відповідь на це запитання мала б дати офіційна реєстрація бджолярів. Хоча б через оформлення у ветеринарній службі паспорта пасіки. Тоді легко буде знайти, хто і що виробляє в будь-якому куточку України. Це вигідно і державі, і пасічнику, якщо він розраховує на підтримку. Колись кожну бджолину сім’ю дотували по 10 гривень. У деяких країнах також надають кошти на розвиток пасік. Але якщо порушувати це питання в Україні, то держава має знати, кого саме дотувати. Володимир Стретович закликає пасічників не боятися обліку.
«В умовах нинішнього дефіциту бюджету говорити про дотації — марна справа. Хоча б не заважали працювати, а пасічники самі все зроблять. Щойно знайдуться кошти і з’явиться державна програма підтримки бджільництва, пасічники самі прибіжать. Але буде запізно, бо зареєструватися потрібно до того. В кожній справі має бути порядок. А його в українському бджільництві нині немає. Як і системної організації бджолярства — починаючи від виробництва препаратів захисту бджіл, селекції, племінної справи аж до наукових досліджень», — зазначає президент Спілки пасічників України.
Різницю в ціні привласнюють посередники
Чому пасічники побоюються обліковувати своє господарство, можна зрозуміти. Їхні прибутки і так незначні. «Чи ви бачили пасічника-мільйонера?» — резонно зауважив один із бджолярів. «Труд українського пасічника експлуатують, зароблене ним привласнює хтось інший. Натомість у Туреччині пасічники — заможні люди, бо все зароблене потрапляє в їхні руки», — додає інший.
Оптова ціна українського меду, що йде на експорт, у межах 1—1,5 долара за кілограм, у найкращому разі 2 долари. Натомість у США кілограм українського меду коштує 3 долари, литовський бджоляр продає свій продукт Євросоюзу по 2 євро, а в українського пасічника експортери купують мед по одному євро. Тому й не дивно, чому на український ринок ідуть іноземні інвестори, готові експортувати наш мед. Вони привласнюють різницю в ціні, а пасічник від цього не має зиску. Тож ціну на експортну продукцію варто підвищити.
«Асоціація українських експортерів меду зменшує ціну: дешевше купують, дорожче продають. Вони — посередники, не виробники. На мою думку, це одна з причин малої прибутковості бджолярства, — вважає пасічник із понад 40-річним досвідом, автор книжок з бджільництва Микола Горніч. — Теоретично пасічник може експортувати мед самостійно, але вартість аналізів настільки висока, що фінансово це йому не під силу. Представники експортерів формують велику партію меду і з неї вибірково відбирають аналізи на якість. Тоді виходить дешевше».
Війна з антибіотиками
Якість українського меду — це ще одна важлива проблема солодкої галузі. Як розповів Володимир Стретович, у середині січня цього року експортну партію меду, яку збиралося поставити в Чехію ТОВ «Грузинський дім», повернули в Україну через перевищення дози антибіотиків. Вітчизняний мед експортує 51 організація, три з яких потрапили у чорний список саме з цієї причини. В нашій країні сертифіковані лише 16 препаратів, які дозволено використовувати у бджільництві, але на ринку їх набагато більше. Левова частина (майже 80%) надходить із Росії.
«Використання антибіотиків зводить нанівець якість українського меду, — переймається Володимир Миколайович. — Із ста семи тонн перевіреного меду лише вісім — відповідали європейським критеріям якості. А де поділася решта (99 тонн), які не отримали сертифікацію за експортом? Вона на внутрішньому ринку. Отже, ми, громадяни України, споживатимемо мед, заражений антибіотиками. Потім з’являються хвороби невідомого походження, які добивають нашу імунну систему. Тому спілка оголошує війну застосуванню антибіотиків у бджільництві».
Володимир Стретович поширив відповідне звернення до всіх бджолярів України з проханням не використовувати ветеринарні лікарські засоби, що містять антибіотики. Із Мінагрополітики досягнуто домовленостей про підготовку нової редакції Ветеринарних правил утримання пасік, в яких заборонять використовувати антибіотики і сульфаніламідні препарати для лікування бджіл. Пасічники спільно з робочою групою міністерства працюють над удосконаленням Закону «Про бджільництво», адаптуючи його до вимог зони вільної торгівлі з ЄС.
Коли крилата трудівниця буде здоровою
Аналізи якості продукції бджільництва, що потрапляє на експорт, в Україні роблять усього дві сертифіковані за міжнародними стандартами лабораторії — у Києві та Львові. А решта? Випускає на внутрішній ринок продукцію нижчої якості? Фахівці ветеринарної служби Дніпропетровської області стверджують, що їхня лабораторія також робить перевірки за європейськими показниками, але поки ще не має права відповідати за експорт.
Із ветеринарними службами бджолярам непросто. Щоб отримати навесні паспорт пасіки, слід зробити необхідні аналізи, перевірити здоров’я бджолиних сімей після зимівлі. А тарифи на ветеринарні послуги суттєво б’ють по кишені. Добре, що хоч нарешті в березні цього року набули чинності тверді єдині розцінки по всій Україні. Та вони все одно не задовольняють бджолярів. Якщо в середньому дослідження однієї бджолиної сім’ї коштує 50 гривень, то десять уже обійдуться у 500.
Інша проблема — дефіцит фахівців, що спеціалізуються на хворобі бджіл. Останнім часом їх майже не випускали. Натомість звичайні ветеринари здебільшого не знають, як зарадити крилатій трудівниці.
Потерпає бджола і від обробітку рослин пестицидами. Згідно із законодавством суб’єкти господарювання мають попереджати бджолярів, що оброблятимуть посіви. Тоді як пасічник, прибувши на кочівлю з вуликами, має зареєструватися у сільраді. А сільський голова зобов’язаний попередити аграріїв, що на даній території розташована пасіка. На жаль, великі агровиробники часто ігнорують пасічника, нищать природу, завдають неабияких збитків бджолярам, які відшкодувати через суд у більш потужного підприємства майже нереально.
Нині триває робота над змінами до відповідних законів, які передбачатимуть кримінальну відповідальність за потраву бджіл і завдання шкоди довкіллю.
«Аграрій не хоче купувати бельгійський препарат короткого терміну дії, який за 4–5 годин вивітриться, а купує китайський цистернами. І як вжахне ним — усе вбиває, зокрема й бджолу. Держава має поставити заслін таким препаратам, аби вони не потрапляли в Україну і не засмічували нашу землю. Натомість треба стати союзниками з тими, хто виробляє аграрну продукцію. Пасічник не ворог, його бджола опилює сільгоспкультури, що додає 30—40% урожайності», — каже пан Стретович.
Добре зарекомендували себе вітчизняні породи бджіл — українська степова і карпатська. Але племінна справа з вирощування маточного поголів’я і селекції бджіл у занедбаному стані. Приватизація призвела до того, що племінних заводів майже не залишилося. Слід негайно вживати заходів щодо відновлення практики селекції українських бджіл.
Закон про бджільництво забороняє ввезення іноземних маток на територію України для збереження чистоти наших порід. На жаль, багато хто цю норму порушує. Інші породи дозволено ввозити лише для наукових досліджень, для виведення ефективніших і пристосованих для кліматичних умов України бджіл. Щодо цього пасічники домовилися співпрацювати з науковцями, замовляючи їм потрібну тематику досліджень за державної підтримки.
Що ще може допомогти розвиватися українському бджільництву? Пасічники зазначають, що продукти бджільництва у нас погано популяризують і вже давно мріють про державну програму забезпечення дитячих садочків і шкіл медом. Обов’язкове споживання у тижневому раціоні дитини до 10 років 40—50 грамів меду (якісного!) сприяло б здоровому становленню її організму.
«Низький рівень життя наших громадян, які змушені економити на харчуванні, обмежують їх у споживанні меду. Насамперед це стосується дітей і пенсіонерів. Це при тому, що внутрішні ціни невеликі — мед у нас дешевший, ніж сало і м’ясо», — наголошує Микола Горніч.
То чи стане в Україні бджільництво офіційною галуззю? Це залежить від готовності державних інституцій відповідати на виклики сьогодення.
Ми в Google+