SOS

Зупинка Нікопольського феросплавного становить загрозу не лише для його працівників, а й для шахтарів та енергетиків

Юрій ВАСИЛЕНКО
для «Урядового кур’єра» 

Коли проаналізувати хронологію подій у металургійному комплексі, то складається враження, що в Україні немає іншої галузі з такою драматичною історією, як феросплавна. Останніми роками вітчизняні виробники феросплавів, які займали провідні позиції на світовому ринку, раптом опинились на межі повного знищення. «Посприяли» ж цьому не так закордонні конкуренти, як доморощені чиновники з владних кабінетів. І лише завдяки втручанню глави держави у них з’явився шанс на відродження. Але ненадовго — сьогодні їхнє майбутнє знову під знаком запитання. Особливо це стосується одного з найбільших у світі —  Нікопольського заводу феросплавів.

Якщо згасне вогонь у цехах феросплавного, негативні наслідки від цього відчують й інші підприємства. Фото з сайту nzf.com.ua

Боротьба  за виживання

Найбільшою і найголовнішою проблемою, що негативно впливає на роботу українських феросплавних підприємств, є, безумовно, постійно зростаюча  ціна на електроенергію. Тарифи на неї для феросплавних підприємств впродовж останніх років зазнали багаторазового та необгрунтованого з економічної точки зору підвищення. Оскільки ж електроенергія становить чи не найбільшу частку в собівартості феросплавної продукції, то наслідки такого цінового пресингу щодо феросплавників не забарилися: виробництво стало нерентабельним, у вимушені відпустки відправили тисячі працівників, сталося різке падіння податкових відрахувань до державного та місцевого бюджетів. І як апогей усього цього — зупинка феросплавного виробництва у грудні минулого року на Стахановському та Запорізькому феросплавних заводах.

  Звичайно, ситуація потребувала негайного втручання на найвищому рівні. Ще 30 серпня 2012 р. Президент України дав письмове доручення Кабінету Міністрів, в якому вимагав до 1 жовтня вжити заходів щодо розробки  та впровадження економічно обгрунтованих тарифів для великих електрометалургійних підприємств. Зрештою, завдяки діям Президента та уряду, з одного боку, та феросплавників — з другого, в лютому 2013 р. було підписано «Меморандум про взаєморозуміння» (саме так, рівно півроку окремі чиновники впроваджували в життя рішення Президента). Як наслідок, два з трьох великих феросплавних підприємств — Стахановський феросплавний завод (СФЗ) та Запорізький феросплавний завод (ЗФЗ) — почали отримувати електроенергію за оптовою ціною енергоринку без врахування дотацій для компенсації втрат, пов’язаних із постачанням електроенергії за тарифом, що регулюється.

Позитивні результати такого рішення не примусили себе довго чекати. Два підприємства повернули з вимушених відпусток своїх працівників, а це майже 3,5 тисячі осіб. Крім того, додатково на роботу було прийнято ще близько 350 осіб. А до кінця  нинішнього року кількість нових працівників на обох підприємствах заплановано довести до 1200 осіб. Показовими є й цифри оплати за спожиту електроенергію: так, у березні СФЗ заплатив за неї 48,9 млн грн, а ЗФЗ — 51,6 млн грн. За рік ці цифри мають сягнути 626 млн гривень для Стахановського і понад 1 мільярд гривень для Запорізького заводів. Додаткові надходження отримають і державний та місцеві бюджети.

Принагідно треба зазначити, що оптова ціна на електроенергію збігається з тією, за якою деякі приватні компанії експортують ту ж саму українську електроенергію за кордон.

«Забуте»  підприємство

Успіхам запорізьких та стахановських феросплавників можна порадіти. Проте українська реальність вносить свої, іноді досить негативні, корективи. Зокрема, в історії з поверненням підприємствам економічно об∂рунтованих тарифів чомусь було «забуто» про  Нікопольський завод феросплавів (НЗФ). Варто зазначити, що саме це підприємство є флагманом вітчизняної феросплавної «ескадри». Так, зокрема, саме завдяки цьому підприємству Україна займає до 20% світового ринку марганцевих феросплавів. Але нині  саме НЗФ має всі шанси найближчим часом «піти на дно». Річ у тому, що на момент надання феросплавним підприємствам ціни електроенергії на рівні оптового ринку НЗФ не відповідав одній з її вимог, а саме частка електроенергії у собівартості продукції підприємства становила менше передбачених у «Меморандумі» 30%. Але поки тривала подальша бюрократична тяганина, тарифи на електроенергію для НЗФ продовжували зростати і частка витрат на електроенергію у собівартості продукції НЗФ впевнено переступила 30-відсоткову позначку (чому дивуватися — лише у цьому році вартість електроенергії для підприємства зросла на 6,78%).

  Як наслідок, підприємство почало втрачати позиції: торік завод був змушений зупинити 5 із 16 феросплавних печей, цього року  ще 3. У безстрокову відпустку пішли понад дві тисячі працівників, а над  майже  чотирма тисячами нависла загроза залишитися без роботи. На цей рік план виробництва вже скорочено на 60%. Проте, за словами керівника підприємства Володимира Куцина, навіть ці цифри можуть бути занадто оптимістичними на фоні безперервного зростання цін на електроенергію. Звичайно, у такій ситуації не може бути й мови щодо проведення програми модернізації НЗФ, хоча вона у підприємства амбітна. Зокрема, відповідно до інвестиційної програми, на модернізацію у 2013—2017 рр. планувалось виділити 1,6 млрд грн. Першочерговими для фінансування мали стати екологічні та енергозберігаючі програми. Але… Про яку модернізацію може йтися, якщо найбільше феросплавне підприємство країни опинилось на межі зупинки?

НЗФ — це лише початок

У цій ситуації варто не забувати: якщо НЗФ зупиниться, то це завдасть непоправного удару не лише по його працівниках та їхніх сім’ях (а це близько 25 тисяч осіб), не лише по Нікополю, для якого підприємство є містоутворюючим, — негативний ефект від зупинки роботи підприємства буде значно масштабнішим. Подібно до того, як у 2008 році кризові явища з однієї сфери — ринку нерухомості — поширились на всю світову економіку, так і в цій ситуації закриття одного з найбільших феросплавних підприємств призведе до кризи не лише в металургійній, а й в  інших галузях вітчизняної економіки.

Особливе занепокоєння викликає ситуація в енергетиці. Варто нагадати, що обсяги закуповуваної НЗФ електро?енергії мали б становити у 2013 році 3,8 млрд кВт / год. Проте цих обсягів, за умови вимушеного істотного зниження обсягів виробництва, не буде. І все це відбувається на тлі негативних тенденцій щодо внутрішнього споживання електроенергії. Якщо згадати про те, що за підсумками січня-березня 2013-го теплові електростанції і теплоелектроцентралі України знизили виробництво на 10,9%, то стає ясно, що можливе похмуре майбутнє робітників НЗФ стане реальністю і для багатьох працівників електроенергетичної та вугледобувної галузей.

Аби мати хоч приблизне уявлення про масштаби можливої кризи, окремим чиновникам слід згадати, що для виробництва однієї кВт/год електроенергії треба приблизно 0,5 кг вугілля, і провести нескладні розрахунки із загальною кількістю електроенергії, що споживає НЗФ за умови нормального завантаження виробничих потужностей. А потім ще можна вирахувати кількість робочих годин, потрібних для видобутку такої кількості вугілля, і прикинути, скільком гірникам у цьому році може загрожувати звільнення чи відправлення у відпустку за власний рахунок через зупинку НЗФ.

Невже  чиновники, створюючи проблеми для феросплавників, які відрикошетять по трудових колективах енергетиків і шахтарів, не розуміють, якою  проблемою можуть бути шахтарські страйки? Сьогодні всі повинні врешті-решт усвідомити: для того, щоб не посилювалась соціальна напруга в країні, навколо розв’язання проблем у феросплавній галузі мають об’єднатися не лише феросплавники, а й представники інших галузей і, звичайно ж, урядовці. Інакше програти може вся держава.