Складна економічна ситуація та брак енергоносіїв призвели до того, що в Україні з 1 липня 2014 року значно підвищилися тарифи на газ та опалення. Як наслідок, зросла вартість житлово-комунальних послуг для населення. Звісно, багатьом родинам, особливо багатодітним, тим, у яких є інваліди чи пенсіонери, а також студенти, сплачувати захмарні для них суми абсолютно не по кишені. Навіть якщо обмежувати себе у найнеобхіднішому — продуктах та ліках.
Щоб полегшити їм цей тягар, з 1 жовтня 2014 року почала діяти нова урядова програма надання субсидій та компенсацій на житлово-комунальні послуги для підтримки бідних громадян. Адже за дослідженнями Міністерства соціальної політики, на кінець І кварталу цього року бідними в Україні визнано від 20 до 25% родин або, як їх називають науковці, домогосподарств. Та, за останніми даними, звернулися по отримання субсидій та компенсацій після чергового підвищення тарифів лише 14 тисяч родин. І це тоді, як фахівці прогнозували до 3 мільйонів. Усього ж нині цю послугу отримують приблизно 800 тисяч родин, але сюди входять усі домогосподарства, які користуються цією послугою з моменту її започаткування у 1996 році. Чому ж українці, які не мають змоги сплачувати за новими тарифами, вперто не звертаються по субсидії та компенсації?
Відмовляються навіть від ліків
Дослідження з цього приводу на замовлення уряду протягом січня — грудня 2014 року провели фахівці програми розвитку ООН в Україні. І ось що з’ясували.
— Наше дослідження доводить, що серед родин, які жодного разу не зверталися ні по субсидії, ні по компенсації, понад 55% можна назвати бідними. Отже, щоб зекономити кошти для оплати, вони щомісяця відмовляють собі у найнеобхіднішому: намагаються споживати якомога менше води (не лише гарячої, а й холодної), електроенергії та палива. А ще їм доводиться значно рідше купувати навіть продукти й ліки, — розповіла старший програмний менеджер ПРООН в Україні Катерина Рибальченко. Вона наголосила, що одна з головних причин, чому нині так мало звернень до відділів соціального захисту — те, що люди, які живуть у невеличких помешканнях, інколи навіть зі зручностями на вулиці, вважають, що й сплачують за таке житло відносно невеликі суми. А тому самі себе переконують, що апріорі не мають права на субсидію.
Також можливо, кілька років тому вони спробували звернутися по отримання такої допомоги, але саме на той час під чинну систему не підпадали, і їм відмовили. І знову ж таки чомусь переконали себе, що права такого не матимуть уже ніколи. А тому навіть нині, після значного подорожчання комунальних платежів, ще раз звернутися навіть не намагаються.
Ще одна причина: є певна частина населення, яка по соціальні пільги звертається завжди, якщо вони навіть їй не належать. За принципом: а що, запитати не можна? Але в Україні їх зовсім не багато. Натомість більшість малозабезпечених, яким ця пільга належить, по неї не звертаються, адже не робили цього ніколи. Вони, за дослідженнями вчених, мають так званий психологічний бар’єр. Ці люди не налаштовані звертатися до держави по допомогу, адже, на їхню думку, це означатиме визнати, що вони перебувають за межею бідності. А ще вони бояться почути відмову, до того ж можливо у нетолерантних виразах. Олена Макарова, заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи, зауважила, що майже 2/3 людей, на яких розраховано цю допомогу, про неї нічого не знають. Здебільшого це стосується сільського населення.
— Ми з’ясували, що на селі про нові правила отримання субсидій знають лише одиниці порівняно з райцентрами та великими містами. А щодо цьогорічної нової програми компенсацій на різке підвищення цін на комунальні послуги люди, за нашими спостереженнями, ніколи нічого навіть і не чули, — зауважила фахівець.
Потрібна інформація
Отже, якщо запровадження субсидій у 1996-му супроводжувалося інформаційною кампанією, то за десятиріччя після того, а особливо нині, знайти інформацію про це у пресі, на телебаченні, та навіть в Інтернеті непросто. А якщо додати, що на селі мало в кого є комп’ютери, планшети та навіть мобільні телефони, то розуміємо, що інформації в людей майже немає. Те саме стосується літніх людей, яким важко освоювати сучасні гаджети. А поїхати до райцентру, аби дізнатися, чи належить тобі субсидія, селяни здебільшого шкодують і часу, і грошей.
Також серед причин люди називають таку: «Сусідка, в якої така сама квартира, кілька тижнів збирала довідки, витратила сили й час, а врешті їй сказали, що субсидія їй не належить. Або нарахували всього 10—20 гривень. Навіщо це мені? Витрачу час, нерви, гроші на проїзд, а врешті також отримаю відмову чи зекономлю мізер, який абсолютно не розв’яже моїх проблем із грошима». Тож треба доносити до людей, що розрахунки в кожній родині індивідуальні, навіть якщо у них із сусідами однакова житлоплоща. Адже в людей різні зарплати і кількість членів родини, які мають неоднаковий соціальний статус. Наприклад, є сім’ї, де всі працюють, а є такі, де лише пенсіонери, інваліди, студенти або діти. Тому і розрахунки будуть різні. А ще в Мінсоцполітики замислилися над тим, чи варто подовжувати програму компенсацій на наступний рік, адже фактично вона не працює.
ЯК ЗАОХОТИТИ ЛЮДЕЙ
Отже, фахівці ПРООН та інституту демографії сформулювали пропозиції до Міністерства соціальної політики, як ефективніше залучити людей до отримання державної допомоги на сплату за комунальні послуги:
— якомога більше та ефективніше поширювати серед населення інформацію про можливість отримання субсидій та компенсацій (показувати тематичні соціальні ролики на телебаченні, вивішувати оголошення на під’їздах багатоповерхівок та у ЖЕКах, проводити зустрічі працівників відділів соціального забезпечення з місцевими жителями і навіть розміщувати цю інформацію на платіжках за комунальні послуги);
— працівникам ЖКГ за наявними в них документами виявляти родини, які теоретично можуть претендувати на отримання такої допомоги та самим звертатися до них і залучати до цих програм;
— вдосконалити методику розрахунку сукупного доходу сім’ї-претендента на отримання субсидії;
— поліпшувати якість послуг, які надають населенню фахівці у відділах соціального захисту, щоб люди не нарікали на великі черги, велику кількість довідок, які слід зібрати в різних місцях, і нетолерантне ставлення до себе;
— налагодити зворотний зв’язок із тими, хто вже в програмі, щоб вони розповіли, наскільки ці програми корисні й актуальні, можливо, надали пропозиції щодо їхньої оптимізації та поліпшення;
— модернізувати саму систему визначення домогосподарств, які могли б отримувати цю державну допомогу.
Від редакції. Як бачимо, більшість українців чомусь лише скаржиться на підвищення тарифів на «комуналку» та пасивно накопичує борги замість того, аби звернутися до держави по конкретну допомогу. І найголовніша причина тут, мабуть, наша інертність та брак інформації. А спонукати людей до дії можна, напевно, розтлумачивши їм, що оформити субсидію абсолютно не означає ходити до держави з простягнутою рукою. Насправді це означає отримати те, що належить вам за законом. Це дає реальну економію коштів щомісяця. І тоді не доведеться обмежувати себе у найнеобхіднішому.
Ми в Google+