Захворіла пенсіонерка. У райцентрі знайшлася діагностична апаратура, але не було кардіолога, який призначив би ефективне лікування.

В обласному центрі не було ескулапа, щоб допоміг, коли занедужав керівник високого рангу. В Івано-Франківську померла під час пологів молода жінка. Згідно з висновками обласної медичної комісії - через "недооцінку ступеня перинатального ризику, що призвело до вибору не до кінця обгрунтованої очікувальної тактики ведення пологів, які ускладнили виникнення шоку поєднаного генезу". Такий "діагноз" за результатами двох смертей - матері і новонародженого - не менш бюрократичний, ніж дії акушерів-гінекологів, через руки яких пройшла породілля.

Відкрита кримінальна справа, засідають комісії... сердобольних колег-лікарів. Результат - переміщення на посадах і догани. Кожен - від прокурора до міліціонера - теж бачить себе пацієнтом такої "всемогутньої" медицини. Не тільки на рівні області, але і в Україні в цілому широкому загалові не відомий жодний прецедент покарання лікаря за нефаховість, позбавлення за лікарську помилку диплома.

Від зміни термінів і вивісок - дільничного терапевта на сімейного - не здоровшаємо ні ми, ні наша охорона здоров'я. Ситуація в атмосфері безвідповідальності погіршується. Ескулап не зацікавлений чути ні біль, ні його родовід. Діагноз нашій медицині з болем ставить сам пацієнт: знеособлення і комерціалізація. Кажуть, ці недуги від бідності... Та поки багаті поділяться з бідними, ці хвороби самої медицини виморять її пацієнтів. Пропоную бідним поділитися з бідною і хворою медициною. Краще щомісяця з кожного члена сім'ї відраховувати гривню у фонд стимулювання лікарів-професіоналів, зазначаючи, наприклад, прізвище фахового і людяного медика, який вартує доплати до зарплати з того місцевого фонду, ніж терпіти профанацію і приниження від заплямованого "білого халата", коли не зарадивши і отримавши гонорар, ще й носа верне: мало!

Особливо підприємливі в медичній уніформі мають різні "шляхи широкі" до нашої кишені: призначити найдорожчі ліки не для ефективності лікування, а задля своїх відсотків від фармфірм та аптек; пустити пацієнта на діагностику по всій наявній у лікувальній установі і клініках знайомих платній медапаратурі. Витративши все до копійки (секонд-хендівська медтехніка часто показує різні результати), хворий уже не має ні сил, ні грошей повертатися до того, хто послав його на всі чотири сторони. Та й сам лікар не спроможний розібратися в тих "художніх" медичних світлинах.

- Чи знаєш, що колись лікар міг виміряти кров'яний тиск ниткою з кулькою та лінійкою незгірше, ніж тепер електронікою, - сказав мені один ескулап тої школи, що займалася насамперед профілактикою хвороб. Пам'ятаю такого ж легендарного в нашому містечку доктора Костура. Він не нехтував фонендоскопом, рентгенапаратами, але найбільше довіряв своєму лікарському... вухові, яке "не спотворює жодного сигналу". Був навчений брати діагностику, лікування та відповідальність за кінцевий результат на себе.

Похід у медицину техніки - вимога часу. Загроза ж у тому, що вона робить самого ескулапа придатком до себе. Щоб не нівелювався людський, професійний чинник у сучасній медицині, треба паралельно на законодавчому і практичному рівні співвіднести баланс фаховості, відповідальності та зарплати, підсумував фахівець. Світова практика свідчить і про те, що коли фінансується нижче 5% від ВВП, вона безнадійна.

2011-й означений на Прикарпатті роком технічного переоснащення медицини. Лікувальні заклади завдяки старанням голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка централізовано отримали медичного обладнання на 17500,3 тис. гривень. Будемо сподіватися, що і фактор особистості лікаря підтягуватиметься до цивілізованого рівня. Щоб ні білий халат з кишенями, ні придбана за гроші медична апаратура не були для нього панацеєю, а для нас псевдолікуванням.