SOS!

Серед українських підлітків цькування зустрічається майже вдвічі частіше, ніж у європейських країнах

Проблема цькування серед школярів у нашій країні поширюється, наголошують науковці. Як психологічне, так і фізичне насильство зустрічається не лише серед старших і менших дітей, а й серед однолітків. «Це явище виникає навіть серед п’яти- шестирічних дітей. Втім, у всьому світі найбільше цькування розгортається в підлітковому віці», — запевняє заступник директора Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України Любов Найдьонова. Причому серед наших підлітків цькування зустрічається майже вдвічі частіше, ніж в Європі.

Так, згідно з результатами соціологічного дослідження, що проводилось серед учнів віком від 13 до 15 років в чотирьох загальноосвітніх школах столиці у 2007 році, власний досвід жертви цькування мали 34% учнів. Водночас у європейських країнах (за норвезькими даними) цей відсоток коливається між 14,1-15,9%. Лише 44% анонімно опитаних підлітків відповіли, що не мають власного досвіду перебування в таких ситуаціях. Майже стільки ж — 43% респондентів мали досвід бути цькувальником, а 13,4% – організовували цькування.

За словами Любові Антонівни, об’єктом агресивної поведінки однолітків найчастіше може стати, приміром, новачок у класі. Якщо ця дитина хоч чимось вирізнятиметься на тлі загалу (буде низькою чи високою, гірше чи краще одягатиметься, відрізнятиметься поведінкою, матиме відмінні інтереси тощо), вона автоматично зазнає психологічних або навіть фізичних нападів.

Тому фахівці радять учителям не бути байдужими до подібних ситуацій, а батькам – більше часу приділяти своїм дітям, частіше спілкуватися про шкільне життя, взаємини з друзями, однокласниками, цікавитись, чим займається син чи донька після уроків, де знаходиться. І не забувайте, шановні дорослі, що діти копіюють саме вашу поведінку, адже  вбирають у себе все, що бачать і чують, — взаємостосунки між батьками, всі процеси, які відбуваються в суспільстві, по телебаченню.

А також незайве звернути увагу на поведінку та зовнішній вигляд свого чада. Якщо ваша дитина повертається додому в пригніченому настрої, зазвичай не хоче взагалі йти до школи, по дорозі до неї обирає нелогічно довгий шлях, отже зазнає в стінах навчального закладу психологічного насильства. Якщо ж дитина приходить зі школи в порваному одязі, ще й з синцями чи подряпинами, вочевидь потерпає вже від фізичної розправи чи однолітків, чи старшокласників. Наслідки такого цькування можуть бути зовсім невтішними: хронічний стрес, погіршення стану здоров’я дитини, викривлення психологічного розвитку тощо. Тож потрібно знайти підхід до дитини, поговорити з нею, виявити причину проблеми, намагатися підняти її самооцінку. Оскільки саме від дитини залежить, як вона реагуватиме на напади інших школярів – стане жертвою чи дасть рішучий опір.

«Якщо ж цькування продовжується тривалий час і ні дитина, ні вчителі, ні батьки не можуть вплинути на ситуацію, краще перевести доньку чи сина до іншої школи, – переконана Любов Найдьонова. – Втім, дорослим треба добре розібратися в проблемі, адже трапляються випадки, коли дитині характерна поведінка жертви – відтак вона й на новому місці провокуватиме подібну ситуацію». Водночас у будь-якому випадку ключовою фігурою спеціалісти вважають саме вчителя, який при проявах агресії з боку учнів не повинен залишатися осторонь, не бути байдужим, а задати в класі стосунки взаємоповаги, розуміння, чуйності і в разі необхідності прийти на допомогу скривдженим, разом з усім класом проаналізувати той чи той випадок.