Черкаський журналіст Сергій Халупінський на фронті з перших днів війни. Досвідчений газетяр і телевізійник поділився спостереженнями, які записує у фронтових нотатках. З його дозволу публікуємо окремі з них.

Якщо артилерія чітко б’є в ціль, обов’язково десь поряд працюють вони. Вони — очі нашої артилерії — підрозділи безпілотних літальних апаратів, або просто «дикі качки», як називають їх у моїй бригаді. Вони настільки дикі, що забираються в найнебезпечніші місця передової, щоб отримати картинку та спрямувати на ворога вогонь української люті. Що лють буде якісною, ЗСУ гарантує, але й відповідальність на цих хлопцях особлива.

Працює підрозділ безпілотних літальних апаратів. Фото надав Сергій ХАЛУПІНСЬКИЙ

«Наша спільна мета — знайти та знищити цілі. Але є нюанс, ми повинні зробити це ефективно: один постріл — одна ціль, — розповідає «Адвокат», командир одного з підрозділів БПЛА. — Без наших пташок робота артилерії була б не такою ефективною. Ми не можемо дозволити собі тактику випаленої землі, ми працюємо на результат: є ціль, є снаряд, є влучання».

«Адвоката», як і хлопців його підрозділу, до війська мобілізували. Каже, ніколи не уявляв себе військовим: 12 років успішно займався адвокатською практикою в рідній Вінниці, заснував власну юридичну компанію. Та коли прийшла війна, не вагаючись став на захист країни.

«Військову спеціальність я здобув на військовій кафедрі в Академії адвокатури України Київського національного університету ім. Т. Шевченка, але в армії не служив, — розповідає «Адвокат». — Від початку повномасштабної війни вступив до лав самооборони, навіть на стрільби їздив, але згодом мене мобілізували до війська. Пройшов спеціальні курси підготовки в одному з військових вишів, після чого мене відрядили в нашу бригаду».

За його словами, головне завдання екіпажів безпілотників — швидко прибути на місце, тихо і непомітно підняти пташку в небо, знайти ціль, передати координати та скоригувати вогонь артилерії. На словах усе дуже просто. Та на війні простого немає нічого. На пташок та екіпажі ворог полює вдень і вночі. 

«РЕБи, протиповітряна оборона, аеророзвідка націлені на нас, — пояснює «Адвокат».— Бо немає пташок у небі — артилерія сліпа, а ворог почувається вільно. Якщо пташку можна замінити на іншу, то особовий склад ще треба навчити. Русня це добре розуміє, тож б’ють по нас з усіх видів зброї, тому безпека — головне в нашій роботі. Навіть свої не знають, звідки злітатимемо».

Перший бойовий досвід хлопці з підрозділу «Адвоката» здобули ще навесні в надважких боях за Сєверодонецьк.

«Ми літали з території заводу «Склопластик», — пригадує «Арчер», пілот з підрозділу «Адвоката». — Залишали машину і йшли шукати місце, звідки можна підняти пташку. Очевидно, за нами стежив ворожий аероскоп, але перші кілька днів нас не чіпали. На якийсь раз виявили на нашому місці свіжу вирву, поряд іншу. Було зрозуміло, що цілили саме по нас. Стали регулярно змінювати локації й бачили, як ворог влучає в наші попередні місця».

«Арчер» — уродженець Херсона. До війни працював інженером і очолював групу сервісних робіт, що обслуговує банківську техніку. У перші дні війни був змушений разом з родиною виїхати з рідного міста. Поїхав на Закарпаття і вже там разом із братом дружини звернувся до військкомату.

«Я з дитинства клеїв літачки, збирав планери, брав участь у змаганнях з авіамодельного спорту, — ділиться «Арчер». — Батько все життя займався авіамоделізмом і змалку долучав мене до цього. І ось доля так повернула, що знання і навички, здобуті в дитинстві, дуже знадобилися на війні».

Ще із Сєверодонецька разом з «Арчером» літає «Хмара». Він був першим інструктором «Арчера», бо до війни мав багатий досвід керування дронами. Вони були одними з перших у бригаді, хто почав регулярно піднімати пташок в небо.

«Часом нам доводиться заходити туди, куди й розвідка не заходить, — усміхаючись розповідає «Хмара». — Якось на підступах до донецького аеропорту розгорнули пошуково-рятувальну операцію з урятування одної з наших пташок. Так склалося, що дрон не дотягнув до визначеного місця посадки — сіла батарея. Іноді таке буває, коли картинку з поля бою треба давати до останнього. На біду, дрон сів у найбільш непідходящому місці на лінії зіткнення — навколо все заміновано. Але вирішили витягувати його. Розвідали місце посадки, проклали маршрут через щільні кущі й пішли забрали. Після цього він у нас отримав назвисько «Рядовий Райан». На жаль, його вже немає в роботі».

«Хмара» народився і виріс у Черкасах, потім переїхав до Києва. До початку повномасштабного вторгнення працював у кіноіндустрії: вів зйомки із дронів. Брав участь у зйомках відомих українських серіалів, серед яких «Папік-2» та один із сезонів «Сватів».

«24 лютого я прокинувся від вибухів у Києві, — згадує «Хмара». — Свого часу служив у війську за контрактом і добре знав, що маю прийти у військкомат протягом 72 годин після оголошення воєнного стану. Так і почалася моя війна. Одразу мене відрядили до одного з батальйонів нашої бригади, а коли створювався підрозділ безпілотників, перевели сюди з огляду на певний досвід.

В один з наших перших вильотів у Сєверодонецьку нам вдалося виявити ворожий мінометний розрахунок і передати його координати. Артилерія швидко розібралася з ним, тож наступним завданням було підтвердити знищення розрахунку. Полетіли подивилися, підтвердили, що ціль уражено. Але назад пташку вже не вдалося повернути. Це була наша перша втрата, і було дуже прикро».

Усі хлопці в підрозділі «Адвоката» знають: перемога України не за горами, бо для цього вони, як і інші хлопці нашої бригади, роблять усе можливе і навіть неможливе, коли це потрібно.

Хлопці мріють про мирне життя. «Адвокат» планує повернутися до юридичної практики у Вінниці, а ще створити нарешті сім’ю.

«Арчер» повернеться з родиною в рідний Херсон, де обслуговуватиме банківську техніку, а «Хмара», який незабаром утретє стане батьком, зніме найкраще українське кіно і запросить на його прем’єру всіх бойових друзів і подруг.