ВИСТАВКА 

Українські майстри створюють авторські ляльки  з екологічно чистих матеріалів 

Наталія ДОЛИНА,
Олександр ЛЕПЕТУХА (фото)
 «Урядовий кур’єр»

Перші авторські ляльки я побачила п’ятирічною. Їх зробила для мене моя бабуся, яка мешкала в невеличкому селі на Харківщині. Ці ляльки, зі звичайних кукурудзяних качанів, були схожі на казкових принцес — із золотим, рудим, багряно-червоним волоссям. Їм можна було заплітати коси, робити вишукані зачіски. А ще бабуся створила стадо корів — з величезних пузатих огірків. Для мене вони були живими, справжніми — жовті, бурі, рябі, кожна зі своїм  характером і настроєм.

Звичайно, вдома я мала іграшки з магазину, але жодна з них не залишилася в пам’яті. А ось бабусиних принцес і корів пам’ятаю досі. А ще Діда Мороза — з довгою білою бородою, блискучою палицею і торбою подарунків. У нього було добре і мудре обличчя, і мені здавалося, що в тій торбі заховані справжні скарби. Пізніше, ставши дорослою, намагалася купити такого Діда — але марно. Магазини пропонували якихось товстих дядьків у коротких куртках і червоних штанцях з однаковими байдужими обличчями. Та й називали їх уже по-іншому…

Людмила Павлова зі своєю «Теклою»

Накрохмалені зайці

Діда Мороза зі свого дитинства я пригадала, відвідавши у столиці міжнародну виставку рукоділля та творчості «Золоті руки майстрів». Побачивши неймовірно зворушливих зайчиків  молодої киянки Юлії Владимирової, довго не могла відійти від стенда. Зайчики Юлії були теплими і добрими, змушували пригадати щось давно забуте, що ховалося в глибинах свідомості. З’ясувалося, мій Дід Мороз був створений за старою технологією, секрети якої майже втрачені.

Учасниця конкурсу «Модна лялька»

Але молода художниця вирішила їх відродити.     — Мої ляльки зроблені з вати і просочені крохма лем. Я прочитала про цю технологію і вирішила спробувати — результат виявився приголомшливим, — розповідає майстриня. І справді, біля її зайчиків зібрався цілий натовп захоплених відвідувачів, хоч інші експонати виставки вражали різноманітністю.

В очікуванні принца

— Тут представлені роботи понад ста художників-лялькарів з України, Росії, Німеччини, Італії, Голландії, Грузії, Білорусі, — розповідає організатор виставки Юрій Шуманський. — Ще кілька років тому таких експозицій в Україні не проводили, наші майстри мусили їздити  за кордон, щоб продемонструвати свої роботи. Торік найкращі вироби українські майстри представили на виставках у Москві, Баку, Празі. Сьогодні серед експонатів — м’які іграшки, ляльки з портретною схожістю (персонажі з кінофільмів, історичні особи, наші  сучасники), дорогі колекційні екземпляри.

 

Крохмальний зайчик

Втім, назвати експонатами ляльки учасників виставки, не повертається язик. Ведмеді з мохеру, іграшки з текстилю, гіпсу, глини, ляльки з кістяного фарфору — справжні витвори мистецтва. На долонях у фарфорових красунь можна навіть розгледіти лінії життя, а вушка, коли на них падає світло, просвічуються, як справжні.

Гламурна дама під парасолькою

Автентична україночка

Більшість ляльок зроблені з екологічно чистої сировини: фарфор, текстиль, мохер, льон, бавовна. Усі вони різні — дорогі колекційні твори і скромні ватяні зайчики. Та об’єднує їх одне —  золоті руки майстрів,  прагнення вкласти душу в своє творіння. І тому вони живі, радують і гріють. 

Людмила Павлова з Тернополя за фахом медик, завідувач аптеки. Два роки поспіль вона створює ляльки-мотанки й одягає їх у національні костюми, які шиє власноруч. Свою експозицію вона назвала «Текля». 

Кумедні жуки Ірини Єгорової

— Це старовинне українське ім’я, а стосовно моєї колекції розшифровується як текстильна етнічна колекція ляльок. Шию для них костюми різних регіонів України, — пояснює майстриня. Для своїх ляльок Людмила Павлова використовує тканини, з яких шили одяг наші прабабусі, — льон, коноплі, хутро, вовну, бавовну. Сукно для парубка вона виготовила сама з вовни. Але головне для Людмили — не стільки створення ляльок, скільки відродження традицій українського костюма, а через нього — історії народу. Не випадково для своїх моделей вона використовує ляльки-мотанки. 

— Вони суто народні, в Україні їх робили споконвіку, — каже майстриня. — Адже не можна одягнути національний костюм на китайські ляльки, якими завалені всі ринки. Приїдуть до нас на Євро іноземці — що ж вони купуватимуть? Ляльки з написом «Made in Chinа»?

Ще років із 10—15 тому ляльки-мотанки були майже забутим явищем, яким цікавилися лише етнографи. Нині вони починають відроджуватися, отримують нове життя і міжнародне визнання.

Лялька-мотанка, вияв національного світогляду, в ній закодовано знання, що передавалося з покоління в покоління, — вважає культуролог Тетяна Пошивайло. — Мати робила мотанки дітям, вкладаючи в них свої найкращі побажання. Такі ляльки давали простір для дитячої фантазії, в них нема агресії, притаманної багатьом сучасним лялькам. Крім того, аналогічної ляльки немає у всьому світі, вона — українська.  На жаль, купити авторську ляльку можна сьогодні лише на виставці або в спеціальних салонах, і коштують вони недешево (від 250 грн до $2 тис.). Але великий плюс таких виставок — популяризація авторської творчості. 

Тепер народні промисли сувенірів, хоч і з труднощами, але все-таки відроджуються в Україні. А ось з ляльками проблема. Крамниці й базари переповнені іграшками, небезпечними для здоров’я та психіки дітей. Чого вони можуть навчити їх, які здібності розвинути? Напевно,  держава має сприяти розвитку промислу авторських творів, які будуть тоді дешевшими і доступнішими. Можливо, чиясь мама, подивившись на чудові ляльки, створені золотими руками майстрів, сама зробить дитині іграшку, в яку вкладе свою любов. 

І тоді сучасні діти пам’ятатимуть таку ляльку багато років. А під ялинкою в них стоятиме справжній Дід Мороз, який несе у своєму мішку дивовижні скарби і дарує віру в диво. Адже цього нам — і дітям, і дорослим — так бракує в нашому прагматичному світі!