12 років минуло від закладення фундаменту до врочистого відкриття будівлі, в якій відтепер допомагатимуть усім охочим знайти роботу. До цього міський центр зайнятості діяв у пристосованих приміщеннях на нижніх поверхах житлової багатоповерхівки, а прийом клієнтів з особливими потребами проводили на орендованих площах за кілька кілометрів від основного адміністративного офісу.

Свято зі сльозою

Свідчення потрібності й важливості зручної для відвідувачів нової будівлі міського центру праці — те, що третина загальнообласного ринку трудових вакансій припадає на Житомир. Щорічно з допомогою державної служби зайнятості тут отримують роботу майже 11 тисяч осіб.

Однак важливий об’єкт зі ступенем готовності понад 60% довго стояв пусткою, перетворюючись на потенційно небезпечне місце на одній із центральних вулиць міста. Отож 28 мільйонів ще не інфляційних гривень, витрачених на будівництво центру, могли пропасти, якби не виважене мудре рішення керівництва Фонду соціального страхування на випадок безробіття. Упродовж двох років довгобуд завершили, що зберегло його від знищення та створило умови для якісного надання послуг і безробітним, і охочим змінити чи знайти нову роботу.

Як наголошували на врочистому відкритті центру, це не банальна біржа праці, якою її зазвичай уявляють пересічні громадяни, а сервісно-інформаційна установа та місце профорієнтаційної роботи зі школярами й молоддю, зручна платформа для співпраці з потенційними роботодавцями, майданчик для проведення ярмарків професій, для чого раніше доводилося орендувати зали чи організовувати заходи просто на вулиці.

Однак відчувалося, що поява ошатної будівлі стала святом зі сльозою, бо хоч потреба у ній є, це не той заклад, куди зазвичай приходять із радістю, бо втрата роботи — це стрес і важке випробування для кожного, хто в буквальному значенні слова опиняється викинутим на вулицю.

Фото автора

Від почути до зробити

Виступи на відкритті центру очільників місцевих гілок влади — від Житомирського міського голови до керівників облдержадміністрації та обласної ради — засвідчили розмаїття думок. Обіцяли зробити все можливе, щоб замість черг безробітних з’явилася конкуренція роботодавців за найманих працівників і що нижчого рангу був чиновник, то чіткіше звучала позиція, що, мовляв, все в руках уряду, а ми тільки очікуватимемо на субсидії, дотації та іншу манну небесну. У Житомирі вже поганим правилом стало, що на місці колишніх заводів і фабрик виростають нові торговельно-розважальні центри.

Позицію роботодавців вдалося почути на круглому столі за участі очільника Служби зайнятості України Ольги Макогон, що пройшов відразу після завершення урочистостей. Слова, що на Житомирщині вже вісім років поспіль ніхто з керівників області не збирав тих, хто створює робочі місця, щоб почути про їхні проблеми, стали найкращим доказом потрібності нової будівлі міського центру зайнятості.

Саме у стінах, споруджених, як справедливо наголошували промовці, коштом роботодавців і працівників, внески яких наповнюють Фонд соціального страхування на випадок безробіття, міському голові  довелося вислухати, що серед членів міськвиконкому немає жодного представника тих, хто фактично годує місто. Це великою мірою стосується громадських рад, створених при органах влади всіх рівнів, де не бракує різноманітних активістів, керівників місцевих партійних осередків, волонтерів тощо, однак мало чи зовсім немає тих, чиїм розумом та інвестиціями живе виробнича сфера, що дає роботу працівникам і податкові відрахування бюджету. Наслідок цього — те, що влада чує голос тих, хто найдужче репетує, а не тих, хто працює і кого мали б обов’язково почути.

Зрозуміло, що керівникам конкретних підприємств найбільше болять власні проблеми, однак у роботодавців теж є громадські організації, які виражають загальну позицію. У службі зайнятості Житомирщини, як засвідчив круглий стіл, ще до відкриття будівлі нового центру була і є плідна співпраця з тими, хто дає роботу. Однак цього не скажеш про органи влади, бо навіть повідомлення, що іноземні інвестори з Данії шукають в області промислове приміщення площею тисяча квадратних метрів для відкриття швейного виробництва, чомусь стало приємним сюрпризом для тих, до кого передовсім мали б звернутись іноземні бізнесмени.

Тим приємніше усвідомлювати, що в Житомирі завдяки ініціативності, наполегливості й державницькій позиції служби зайнятості запрацювала не стільки біржа праці, скільки сучасний  комунікаційний майданчик між шукачами роботи, роботодавцями і міською та обласною владою. Тепер чекаємо наступного кроку: від почути до зробити.