Актуальна і важлива проблема, яку необхідно розв’язати для забезпечення сталого розвитку, — подолання розривів між пріоритетами функціонування економіки та природних ресурсів. Важливо зауважити, що такі проблеми характерні й для України. Тому одна з важливих цілей — формування спільної платформи взаємодії між економікою і природними ресурсами. За цих умов природний ресурс, виявляючи ринкові характеристики, використовуватимуть більш ощадно, формуватимуться стабільні фінансові потоки.

Трансформація тенденцій

Попри постіндустріальний характер розвитку, в сучасних умовах важливу роль відіграють природні ресурси. Наприклад, запаси нафти і газу стали важливим чинником економічного зростання для країн Перської затоки. Важливу роль відіграють земельні ресурси та пов’язане з ними аграрне виробництво. За інформацією профільного міністерства, близько 43% національного експорту формується завдяки аграрному виробництву,  зокрема вивезенню зернових до ЄС. Це підтверджує значимість аграрної галузі, а ідея «житниці Європи», до якої звертаються, щоб охарактеризувати українські реалії, популярна серед медіаресурсів (про це йдеться в інформації CNN, Deutsche Welle, Business Insider), розробках ООН (UNEnvironment) 2018 року.

Але реалії свідчать про  формування нової тенденції використання не сировинних, а ринкових характеристик природних ресурсів, і такі явища стали можливими в результаті поступового зближення циклів природних ресурсів і економіки. Між циклами формуються системні ефекти, що визначаються зростанням ефективності та виникненням нових якостей. Як приклад таких ефектів слід навести можливість капіталізації, включення природних ресурсів до зони активності приватних компаній, встановлення платежів за користування ресурсом, інвестування у сферу природних ресурсів тощо. Без взаємодії циклів важко уявити, щоб такі ефекти формувалися.

Потенційний рівень капіталізації природних ресурсів України, %

Реалії колаборації

Як свідчить практика, важливу роль у можливості взаємодії (колаборації) циклів відіграє економічний ландшафт як фон цих процесів. Реалії показують, що ландшафт перебуває у стадії трансформації, характеризується значними варіаціями і можливістю вияву кризи.

Попри це існують можливості взаємодії, і одним із так званих місточків, який поєднує сфери природних ресурсів та економіки, є поняття капіталізації. Процеси капіталізації вже звичними стали для великих банків, промислових компаній, інтернет-гігантів.

Капіталізація може бути реальною і потенційною, а один з методів її розрахунку — відношення середньої прибутковості від використання ресурсу до його вартості. Загалом якщо капіталізація становить менш ніж 15%, то ресурс вважається недокапіталізованим. Рівень капіталізації активів в Україні дорівнює 14,5%, що дає підстави для висновку: за таких умов сфера природних ресурсів характеризуватиметься ще нижчими показниками, адже вона не локалізована та не тяжіє до ринку, як наприклад банківський сектор.

Це підтверджують і розрахунки фахівців державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», згідно з якими показник реальної капіталізації природних ресурсів низький. Потенційна капіталізація вища і становить: для земельних ресурсів — 10,8% водних — 10,3, лісових — 1,8% (рис.). Цифри свідчать про недостатній  розвиток процесів капіталізації природних ресурсів. Таку ситуацію можна пояснити двома причинами: низькими (незбалансованими) фінансовими характеристиками природних ресурсів та недостатнім рівнем розвитку необхідних ринкових ліфтів, які б уможливили капіталізацію природних ресурсів.

Важливо акцентувати, що процес капіталізації природних ресурсів не можливий без залучення приватного капіталу для довгострокового інвестування. Показове забезпечення інвестиціями аграрного виробництва. Як показує оцінка процесів, комплекс привабливий для інвестування і, згідно з проведеними  розрахунками, існують можливості до збільшення інвестицій.

Актуальне завдання запровадження ринку землі, що сприятиме поліпшенню інвестиційних процесів. Вирішення цього питання сформує необхідні умови для ефективного використання земельних ресурсів. Це стосується підвищення їхніх вартісних характеристик, адже, як свідчить практика, земельні ресурси недооцінено.

Крім інвестицій, один із системних ефектів взаємодії циклів — платежі за використання природних ресурсів (спеціальне використання водних і лісових ресурсів, користування надрами, земельними ресурсами). Як підтверджує українська практика, попри значний потенціал, ці платежі досі не дієвий економічний інструмент. Наприклад, питома вага цих платежів у структурі зведеного бюджету становить 6—7%, зокрема 4,4% за користування надрами, 2,6 — земельний податок та орендна плата за землю, по 0,1% — плата за спеціальне використання води і лісових ресурсів.

Щодо лісових ресурсів і таких низьких показників, то з України до ЄС імпортують незаконного лісу більше, ніж з будь-якої іншої країни (за інформа­цією Earthsight). Так, велику кількість деревини не обліковують, а можливі платежі за спецвикористання проходять повз бюджет. Проте як свідчать проведені розрахунки, існує вагомий потенціал зростання платежів за спецвикористання в лісовій галузі. Зокрема, позаторік у цій сфері співвідношення між реальними і потенційними показниками різнилося. Для землекористування цей показник дорівнює 33%.

Важливий захід проведення державної політики у сфері природокористування — використання нових інструментів регулювання, зокрема платежів за екосистемні послуги. Під екосистемною послугою розуміють преференції, які можуть формувати природні ресурси: виробництво харчової продукції, зменшення забруднення, переробку відходів, водорегуляцію та інші.

Важливо, що вже існує позитивний закордонний досвід екосистемного регулювання. Уже класичним став приклад захисту водозбірного басейну Нью-Йорка, де була проблема погіршення якості води (через діяльність у верхів’ї річки) і планували будівництво вартісних очисних споруд. Керівництво міста пішло іншим шляхом та інвестувало в захист навколишнього природного середовища у формі платежів за екосистемні послуги. У підсумку якість води, що надходить  до міста, поліпшилася. Приклади запровадження екосистемного підходу є і в країнах ЄС.

Позитив — те, що фінансові потоки за екосистемні послуги можуть перевищувати реальні показники і характеризуватися вагомим потенціалом наповнення бюджетів. Наприклад, в Україні вартість екосистемних послуг пасовищ і ріллі та водно-болотних площ за світовими ціновими показниками істотно перевищує поточні рентні платежі до бюджету сфери землекористування.

Пріоритети поліпшення

Повертаючись до питання щодо взаємодії між економікою і природними ресурсами, можна сказати, що процеси в цій сфері рухаються вперед, формуються системні ефекти, розвиваються нові форми і підходи і вже нині є окремі позитивні практики — поступово формується платформа взаємодії. Щоправда, ці процеси не повністю враховують потенціал і мають переважно фрагментарний характер. Однак є вагомі можливості поліпшення взаємодії.

Згідно з розробками фахівців державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», для цього необхідно запровадити комплекс таких заходів: формування умов для розвитку ринку і зближення циклів природних ресурсів і ринкових процесів, а також реального інституціонального забезпечення; трансформація підходів до використання інструментів регулювання шляхом урахування їх потенціалу зростання; дослідження можливостей упровадження нових інструментів регулювання; імплементація принципів інтегрованого управління природними ресурсами та залучення бізнесу до менеджменту. За таких умов будуть формуватися місточки між природними ресурсами та економікою, що сприятиме і  їхньому розвиткові, і державі загалом.

Михайло ХВЕСИК,
академік НААН України,
Анатолій СУНДУК,
доктор економічних наук,
для «Урядового кур’єра»