СЦЕНА

Відбувся Всеукраїнський фестиваль молодої режисури 

Колись фестиваль «Тер­нопільські театральні вечори. Дебют» називали «вересневою розрадою», через фінансові проблеми його кілька років не проводили, а десятий, ювілейний, заледве зібрали аж білосніжного грудня. Підтримка високого професійного мистецтва, збереження та розвиток традицій, пошук талановитої молодої української режисури — його основне завдання.

Нинішній фестиваль відбувався під знаком світлої пам’яті двох особистостей. Відзначили 125-річчя від дня народження видатного режисера-реформатора Леся Курбаса, якого 75 літ тому розстріляв більшовицький режим. Саме Лесь Степанович перший професійний стаціонарний театр назвав «Тернопільськими театральними вечорами». Цю назву його краянин Михайло Форгель наприкінці 1990-х років обрав для фестивалю молодої театральної режисури.

Драма Лесі,  Калігули  та Гуски

«Тернопільські театральні вечори. Дебют» — єдиний в Україні та в Європі фестиваль, що підтримує молодих режисерів, драматургів, художників, композиторів, акторів.

Перегляд розпочали з трагікомедії «Отак загинув Гуска». Режисер Володимир Мартищук поставив її на сцені Коломийського обласного  драмтеатру імені Івана Озаркевича. Чи задала вистава тон на проведення всього фестивалю? Мене особисто постановка не пройняла. Не відчув правди у грі, не переконали і в переродженні головної дійової особи Саватія Гуски,а це основна сюжетна лінія п’єси. Театрознавця Марту Подкович теж сценічна робота коломийчан не вразила. Каже, надто захопилися зовнішніми ефектами, забувши про глибину теми.

Якої постановки чекав, ознайомившись із фестивальним репертуаром? Безперечно, драматичної імпровізації «І все-таки я тебе зраджу», яку здійснили у Львівському драмтеатрі ім. Лесі Українки. Власне, про видатну поетесу й оповідь, щоправда, як зазначили в анотації, «про іншу Лесю — земну, живу, лукаву». Сама сценічна розповідь мені видалася схематичною. Валерія Новак, яка втілювала образ геніальної українки, зуміла у багатьох глядачів викликати якщо не сльози, то бентегу, глибоке співпереживання. Її партнер Василь Баліцький змушений був перевтілюватися аж у чотири персонажі — драматурга та трьох чоловіків, які були в Лесиному житті. Однак не хотілося сприймати трьох історичних особистостей у трактуванні лише одного актора.

Добрі відгуки глядачів і членів журі викликала абсурдна трагедія А. Камю «Калігула» у сценічному прочитанні рівненського драмтеатру.

А ось режисер Оксана Бандура з Вінницького драмтеатру ім. Миколи Садовського за основу обрала «Безталанну» І. Карпенка-Карого. Вона відійшла від побутової повсякденності, а «загрузла» на ліричній орбіті, що випливає навіть з назви вистави, —  «Я б тобі небо прихилила».

Пофантазувати про міщанські будні вирішив режисер Орест Пастух і розповів про «Фатальних жінок Бальзамінова» — героя відомої п’єси О. Островського. Це перша творча робота, яку він запропонував на посаді штатного режисера Івано-Франківського драмтеатру ім. Івана Франка. А Богдан Ревкевич разом із заньківчанами показав дівчину-радість Полліанну за однойменним твором Елеонор Портер.

Орест Пастух і Богдан Ревкевич удостоїлися дипломів 2 ступеня «За режисуру», а нагороду 3 ступеня виборола Оксана Бандура. Першої  премії журі, яке очолював народний артист України, лауреат Шевченківської премії Федір Стригун, не присудило жодному режисерові.

Наталія Боймук, виконавиця ролі Полліанни в однойменній виставі Львівського  драмтеатру імені Марії Заньковецької, отримала нагороду «За головну жіночу роль». Перемогу в номінації «За головну чоловічу роль» святкували одразу двоє акторів: Андрій Куделя, який втілив образ жорстокого римського імператора Калігули, та Євген Нищук, що зіграв увиставі «Моменти кохання» Національного драматичного театру імені Івана Франка.

На думку театрознавця Марти Подкович, у «Моментах кохання» за Володимиром Винниченком режисер-постановник Тарас Жирко зумів до своєї доброї режисури вдало дібрати сценографію, музику, акторів, поєднати різні види мистецтва, змонтувати прекрасний візуально-музичний ряд. Ця вистава стала прикладом синтетичного підходу до сценічного втілення певного літературного твору.

Сцена з вистави Коломийського академічного обласного українського драмтеатру
імені Івана Озаркевича «Отак загинув Гуска». Фото Тараса ІВАНКІВА

Напрям —  синтетичний театр

Загалом фестиваль показав, що помітним став рух молодих режисерів у напрямі синтетичного театру, який ґрунтується не лише на акторі, традиціях, а й на залученні різних засобів виразності. У кількох виставах дуже активно послуговувалися мовою пластики, хореографії.

Тим часом театральний критикпрофесор Василь Неволов вважає, що режисери нині забувають про тріаду, визначену Володимиром Немировичем-Данченком: бути організатором, постановником і педагогом. Вони надмірно захоплюються постановочними ефектами, але не працюють з акторами. Проблемою стають і взаємини режисера із драматичним твором. Український театр має величезну потребу в злободенних творах сучасних драматургів.

Зайве казати, що глядач має почути про те, про що йдеться на сцені.

Народного артиста України, члена-кореспондента Академії мистецтв України Федора Стригуна теж турбує, що на театральних сценах виникають труднощі в акторів з голосовою передачею думок, роздумів героїв вистави. «Не так багато щирої сповіді в режисурі, — ділиться думками Федір Стригун. — Немає вистави з відкриттям, є спроби, експерименти, інколи навіть хороші».

Попри все, ці сценічні експерименти, смаки, манери молодих режисерів, як і їхня подальша творча доля, зацікавили членів журі. Уже у процесі проведення фестивалю з’явилася нова номінація «Мистецька надія». А ще є великі сподівання і в організаторів, акторів, режисерів, і в глядачів, що наступний фестиваль додасть більшої розмаїтості представлених театрів.