ДАТА

22 вересня на державному рівні відзначається 70-річчя партизанського руху в Україні

У цей вересневий день 1941 року, коли війська фашистської Німеччини займали міста і села України, у Спадщанському лісі недалеко від Путивля на Сумщині Сидір Ковпак у наказі №1 оголосив особовий склад партизанського загону, в якому налічувалося близько чотирьох десятків чоловік. Через деякий час у ньому вже було понад дві тисячі бійців.

Партизанський рух є важливою складовою боротьби народів проти іноземних загарбників на окупованій ними території у національно-визвольних війнах. Партизанські форми боротьби відомі з давніх часів. Вони використовувались в Україні у період селянсько-козацьких повстань проти польського панування кінця XVI початку XVII ст., визвольної війни українського народу 1648-1654 років на чолі з Богданом Хмельницьким. Широкий партизанський рух розгорнувся під час вітчизняної війни 1812 р. проти французьких військ Наполеона. Але те, що було в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, не мало собі рівних в історії за своїм характером, розмахом, масовістю й організованістю. Він став воістину всенародним рухом боротьби проти німецько-фашистських загарбників, був справжнім другим фронтом, що подавав неоціненну допомогу Червоній армії, яка несла основний тягар боротьби проти німецького фашизму у Другій світовій війні.

Як це починалося

Уже на початку вийни, 29.06.1941 р., в директиві ЦК ВКП(б) і РНК СРСР до партійних і радянських органів було оголошено розгорнуту програму мобілізації всіх сил народу на боротьбу проти лютого ворога і, зокрема, зазначено про необхідність розгортання партизанського руху у ворожому тилу та його цілі й завдання. Докладніше вони викладені у постанові ЦК ВКП(б) від 18.07.1941 р. «Про організацію боротьби в тилу німецьких військ».

Могутній патріотичний рух розгорнувся на території України, окупованої фашистами, який став складовою частиною всенародної боротьби. ЦК КП(б)У, Президія ВР УРСР і РНК УРСР 06.07.1941 р. у зверненні до українського народу закликали: «Відроджуйте славні традиції українських партизанів, які нещадно знищували у роки громадянської війни німецьких окупантів. На зайнятій ворогом території створюйте кінні і піші партизанські загони, диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, висаджуйте в тилу ворога в повітря мости, дороги, знищуйте телеграфний і телефонний зв’язок, підпалюйте ліси і склади, громіть обози противника. Створюйте ворогові та його посібникам нестерпні умови, нещадно переслідуйте і знищуйте їх на кожному кроці, всіма способами зривайте всі заходи ворога». Для забезпечення централізованого керівництва боротьбою влітку 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху (УШПР), а в жовтні — вузький нелегальний ЦК КП(б)У, до якого ввійшли, зокрема, Л. Конієць — голова РНК УРСР, який керував його роботою, М.Гречуха — голова Президії Верховної Ради УРСР, Д. Коротченко і М.Співак — секретарі ЦК КП(б)У, В.Старченко — перший заступник голови РНК УРСР, В.Сергієнко — нарком внутрішніх справ УРСР, Т.Строкач — начальник УШПР, керівники партизанських з’єднань і підпільних організацій.

З перших днів війни була проведена величезна робота зі створення розгалуженої підпільної мережі. На початку своєї діяльності через надзвичайно тяжкі умови ворожого тилу, брак досвіду боротьби і конспірації, на жаль, не обійшлося без труднощів і помилок, підпільники зазнали великих втрат. Однак незважаючи на це виникали нові організації і групи, на зламі 1941-1942 років разгорнули діяльність більшість підпільних обкомів, міськкомів і райкомів партії. Їхня увага зосереджувалась на масовій роботі серед населення, на організації саботажу і диверсій, збиранні розвідувальних даних, співробітництві з партизанськими загонами. У період окупації на території УРСР діяло понад 3 тисячі підпільних організацій, до складу яких входило 103 тисячі патріотів. Партійно-комсомольське підпілля відіграло величезну роль в організації боротьби трудящих з фашистськими загарбниками.

На командному пункті партизанських з'єднань С. А. Ковпака і О. Ф. Федорова під час розгрому ворожої флотилії на річці Прип'ять поблизу села Аревичів (БРСР). 1943. Фото з архіву автора

Партизанська армія

Найбільш активною і дієвою формою партизанського руху була збройна боротьба партизанських формувань. В Україні діяла величезна партизанська армія — 55 з’єднань, майже 2 тис. загонів та самостійних диверсійно-розвідувальних груп, в яких воювало понад 500 тисяч партизанів. Най?більш відомі прославлені керівники партизанських загонів і з’єднань Герої Радянського Союзу С. Ковпак (двічі), О. Федо?ров (двічі), П. Вершигора, М. Наумов, М. Попудренко, С. Руднєв, О. Сабуров, Ю.?Збанацький, І. Копьонкін, інші командири — В. Бегма, П. Куманьок, С. Маликов, Я. Мельник, А. Одуха, С. Олексенко, В. Русин, О. Тканко та багато інших. Партизани влаштовували засідки, щоб малими силами завдавати ворогові відчутних ударів, захопити зброю, боєприпаси, продовольство, громили фашистські гарнізони і штаби, руйнували залізничні і шосейні шляхи, знищували живу силу і техніку противника. Важливою умовою успіху партизанських дій були раптовість, швидкість руху, сміливий маневр. Безперервними ударами вони дезорганізовували ворожий тил, відтягували з фронту значні військові сили німецької армії.

Партизанські загони діяли разом з частинами Червоної армії в оборонних боях 1941-1942 рр. на лінії фронту, зокрема в Харківській і Сталінській (Донецькій) областях, де існували своєрідні умови партизанської боротьби. Понад 5 місяців захищав ділянку фронту в районі с. Сидорова загін Слов’янського району під командуванням М.Карнаухова, також діяли Горлівський загін Д.Шевельова, Дебальцевський — В.Підгорного, Печенізький на Харківщині — І.Білоконця тощо. Партизанські з’єднання брали участь у битві за Дніпро 1943 року. Виконуючи бойове завдання, 17 тисяч партизанів до підходу наших військ захопили і утримували 25 переправ через Десну, Дніпро, Прип’ять. Разом з частинами Радянської армії оточували і знищували велике вороже угруповання під час Корсунь-Шевченківської операції 1944 р. Силами партизанів було визволено 139 райцентрів, селищ, залізничних станцій і багато інших населених пунктів України. В тилу ворога виникали партизанські краї і зони, які охоплювали значну територію і перебували під постійним контролем партизанів. Чернігівська партизанська зона займала третину території області. Вони були утворені у південних районах Сумської області, згодом у Волинській, Рівненській, Житомирській, Кам’янець-Подільській (Хмельницькій), Кіровоградській, Вінницькій та інших областях. Тут було відновлено радянську владу, працювали сільські ради, школи, розгорнулася господарська діяльність, політична і військова робота. Діяли аеродроми, через які партизанам постачали зброю, боєприпаси, медикаменти, евакуювали поранених бійців, хворе населення, дітей, старих, жінок. На цих територіях німці не могли господарювати і здійснювати окупаційні заходи.

Рейдова тактика

Одним з найважливіших методів боротьби стали партизанські рейди, які особливо широко застосовувалися в малолісистих, степових районах. Рейдова тактика мала велику бойову і політичну вагу, стала однією з найдієвіших форм поширення партизанського руху й ідеологічного впливу на населення, яке проживало на тимчасово окупованій фашистами території. Рейди набули великого стратегічного значення, коли наприкінці 1942 — початку 1943 років почалися партизанські операції на Правобережжі. Вважається, що їх засновником був С.Ковпак, який ще в роки громадянської війни 1918-1920 рр. здійснив рейд з Полтавщини до Тульської області. Використовуючи рейдову тактику, загоном Ковпака-Руднєва було проведено дуже важливу операцію «Сарненський хрест», коли в ніч на 05.12.1942 р. на Рівненщині, за півтори тисячі кілометрів на захід від Сталінграда, де радянські війська завершували оточення гітлерівської армії, партизани одночасно висадили у повітря 5 мостів і надовго вивели з ладу велику вузлову залізничну станцію. За висновком Г.Жукова, передислокація великих партизанських з’єднань на Правобережну Україну, Карпатський рейд та рейди в Польщу і Чехословаччину — нове слово «в тактиці мистецтва партизанських дій».

Навесні 1943 р. у з’єднанні Ковпака одержали загадкову шифровану радіограму: «Зустрічайте цінний вантаж. Вживіть заходів до прийому і охорони аеродрому». На партизанський аеродром поблизу с. Хойники прибув секретар ЦК КП(б)У Д.Коротченко з групою працівників ЦК і УШПР для надання допомоги партизанським загонам і підпільним парт?організаціям у розвитку партизанського руху. Понад 2,5 місяця він перебував у партизанському краї, брав участь у розробці операцій і бойових діях, форсуванні річок, здійсненні рейду. Під керуванням Коротченка на базі розташування з’єднання Сабурова відбулася Лельчинська нарада (БРСР), яка заслухала партизанських командирів, підбила підсумки боротьби взимку і накреслила заходи з подальшого її розвитку. За розробленим планом у весняно-літньому періоді 1943 р. народними месниками проведені масштабні бойові операції з виведення з ладу 26 найважливіших залізничних вузлів. Зокрема, Чернігівсько-Волинським з’єднанням під командуванням Федорова операцією «Ковельський вузол» було повністю паралізовано залізничне і шосейне сполучення протягом 10 місяців (червень 1943 - квітень 1944 рр.). За єдиним планом організовувались масові диверсії на всіх важливих комунікаціях ворога. Все це багато в чому забезпечило перемоги радянських військ під Курськом, Орлом і Харковом, під час визволення Донбасу і Лівобережної України.

Народ пам’ятає

У книжці «Від Путивля до Карпат», яка вийшла друком у 1945 р., С.Ковпак писав: «Тисячі кілометрів пройшли ми шляхами України, розпалюючи полум’я партизанської боротьби, полум’я народної помсти, і ворог був неспроможний зупинити грізний рух наших колон, що безперервно зростали. Не зміг він затримати нас ні на Дніпрі, ні на Прип’яті, ні на Дністрі. Не затримає й тут, у Карпатах, — ми були на своїй землі, господарями цієї землі». Партизани зобов’язані успіхами не тільки тактиці, героїзму і мужності бійців, а й міцному зв’язку з населенням, яке їх всіляко підтримувало і допомагало у боротьбі з окупантами. Вони піднімали дух людей, вбивали страх перед лютим ворогом, вселяли надію на те, що незабаром настане час звільнення.

За період війни українські партизани знищили близько 465 тис. гітлерівців, пустили під укіс 5 тис. ешелонів, висадили у повітря понад 2,2 тис. мостів, 13,5 тис. автомашин, 1,6 тис. танків і бронемашин, підбили 211 літаків, захопили багато бойових трофеїв. За сухими цифрами статистики — роки напруженої жорстокої боротьби, самопожертви, воїнської доблесті тисяч патріотів за визволення рідної землі від фашистського поневолення. Партизанський рух, пройшовши складні періоди організації і розвитку, відіграв велику роль у розгромі німецько-фашистських військ, став стратегічним чинником у війні, вперше в історії був підпорядкований завданням, які вирішувались регулярною армією. В пам’яті народній назавжди залишиться героїчний подвиг українських партизанів у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 років.