Із 1982-го, впродовж більш як 40 років, генерал-майор Девід БОЛДУЇН носив однострій армії Сполучених Штатів. Він командував формуваннями на всіх рівнях, служив у Кувейті й Афганістані, а з 2011-го по 2022 рік був генерал-ад’ютантом Національної гвардії Каліфорнії — найбільших та найфункціональніших сил Національної гвардії США із чисельністю 23 000 осіб. Пан генерал, перебуваючи з візитом в Україні, відповів на запитання Страткому ЗСУ.

— Пане генерале, уже минуло більш як рік від повномасштабного вторгнення росії в Україну, і ми не тільки зламали плани агресора, а й відвоювали частину території, яку він завоював. Чи вважаєте ви, що Україна володіє ініціативою на полі бою з росією?

— Жодних сумнівів, Україна взяла на себе ініціативу вже давно, ще на початку цього вторгнення. Я дуже вражений роботою військових, спеціальних сил України. Я як один з керівників Національної гвардії Каліфорнії уже 30 років співпрацюю з Україною, дуже пишаюся її армією, солдатами та її лідерами.

— Тобто російська армія, яку назвали другою армією світу, не така вже й могутня і має не такий вже й загрозливий вигляд у світі?

— Безумовно. І я б сказав, що це було очевидно не лише тепер, а й на початку конфлікту. Початком конфлікту я б назвав не тільки повномасштабне вторгнення 2022 року, а й вторгнення, яке почалося ще 2014-го.

Із двох армій, української та російської, на Заході вважали, що одна з них дуже добре оснащена, підготовлена, могутня. Вони вважали, що інша армія була занадто новою, непідготовленою. Вони переплутали ці армії. Українська армія показує надзвичайні результати, надзвичайно вправно воює. Це стало результатом великої роботи, яку зробили українські лідери за останні десять років.

— Чи можете назвати епізод, скажімо, за цей рік повномасштабного вторгнення, який вас вразив?

— Гадаю, найбільше мене вразила оборона Києва і визволення Бучі й Гостомеля. Ці події показали не тільки те, наскільки потужна українська армія, а й велику волю українського народу до свободи.

У мене є ще два приклади, які теж можу навести. Надзвичайна здатність української армії — впроваджувати інновації, підлаштовуватися, переймати нові тактики дуже швидко і швидко їх застосовувати на полі бою. Ще одна визначна річ — спроможність України дуже добре пристосовуватися і керувати своїми військами на полі бою. А також децентралізація ініціативи, яка йде не тільки згори, а й знизу на рівні сержантів і солдатів. Ці два аспекти чітко показують, що Україна надзвичайно сильна.

— Для вас масштабне вторгнення росії в Україну було очікуваним?

— Звичайно, я очікував цього вторгнення. Мій візит в Україну перед війною був у листопаді. Тоді ми розуміли, що вторгнення буде, але нам не хотілося в це вірити. Багато хто на Заході вважав, що Україна впаде дуже швидко. Особливо Повітряні сили ЗСУ. Але ми в Каліфорнії вважали інакше, бо пліч-о-пліч тренувалися з вашою армією, пілотами, Національною гвардією і знаємо їхні спроможності. 

На жаль, попереду ще багато важких боїв. Ми робимо все можливе, щоб Україна й надалі мала підтримку, бо ця боротьба за свободу надзвичайно важлива.

— Український військовий, український воїн — який він? Адже у Збройних силах воюють учителі, співаки, артисти, митці, ІТ-фахівці, бізнесмени. Тобто це не кадрові військові.

— По-перше, маю сказати, що я дуже вражений, наскільки сміливі українські солдати. Це не тільки професійні солдати, а й солдати, які прийшли з цивільного життя. Це похвала не тільки сміливості солдатів, а й таланту керівників, які нині стоять на чолі української армії, їхнім здібностям швидко й ефективно проводити тренування та підготовку солдатів із цивільного населення. Важливо продовжувати таку підготовку, щоб бути впевненими, що нові солдати ефективні на полі бою.

— Знаю, що ви регулярно відвідуєте Україну з 2014 року. З якою метою ви зараз в Україні?

— Маю три головні завдання як бізнесмен і генерал у відставці. Моє перше завдання — допомогти Україні виграти цю війну доволі швидко. Коли кажу «виграти війну», то йдеться про відновлення територіальної цілісності України в кордонах до 2014 року.

Друге — допомога в гуманітарному секторі. Це велика проблема нині. Якщо не буде допомоги з різних країн та від приватних донорів, Україна страждатиме ще багато років. І нарешті третє — шукати такі можливості й знаходити їх, щоб допомогти Україні, показати світу, що Україна відкрита для бізнесу і це непогане місце для інвестицій. І ми можемо робити це й починати інвестувати просто зараз. Люди кажуть, що це занадто ризиковано, бо в Україні триває війна. Так, війна триває, але ризик є завжди. Вважаю, якщо почнемо інвестувати в Україну просто зараз, то вона стане економічно потужною дуже швидко. Попереду багато роботи, треба внести правки в законодавство, змінити мислення. Попереду ще багато змін.

— Ви сказали, «виграти війну швидко». Як швидко? І щодо відновлення територіальної цілісності. Серед американського політикуму і навіть військових експертів є певний скепсис щодо Криму.

— Так, це була велика проблема, і вона залишається, адже політики на Заході дуже занепокоєні можливою ескалацією. Але коли ви стикаєтеся з такою незаконною агресією, маєте поводитися, як у школі, коли вас цькують: вийти вперед і захистити свої права, свою гідність. Інакше ви лише заохочуєте агресивну поведінку. 

На Заході в політиків з’являються запитання: чи зможе Україна з усіма нинішніми інвестиціями у Збройні сили здобути перемогу і що буде з Україною після перемоги?

— Що буде з Україною після перемоги? Тобто якою має бути система безпеки в Україні, щоб росія знову, принаймні не так швидко, не намагалася на нас напасти?

— Я спілкувався на цю тему з паном Залужним і погоджуюся з ним, що треба реформувати українські Збройні сили і надалі оптимізувати розміри ЗСУ, і щоб ці розміри були в межах бюджету. Гадаю, Україна має реформувати такий аспект, як поділ відповідальності між Міністерством оборони та Генеральним штабом. Визначити, що мають робити військові, а що — цивільні адміністрації. Так Україна зможе поліпшити свою логістичну систему і ремонтну базу та організацію тренування особового складу. І на рівні міністерства поліпшити оборонну індустрію.

Мені б хотілося, щоб більше оборонних підприємств були у приватній власності. Як я бачив, ваші лідери навіть тепер, під час війни, вже думають про ці майбутні кроки.

Вважаю, що Україні вдасться впровадити у себе стандарти НАТО й досягти такого рівня, що вона зможе приєднатися до НАТО. Але приєднання до НАТО — це все-таки політичне рішення.

— Чого вчиться американська армія в української?

— Є багато таких аспектів. Передовсім, як швидко пристосовуватися на полі бою та впроваджувати інновації на полі бою. Українські солдати дуже швидко навчилися і показали, яка тактика на полі бою найкраще підходить, а яка не працює. Думаю, американські солдати можуть дивитися на Україну як на модель, як люди можуть хоробро боротися за свою незалежність.

— росія активно використовує свій ракетний потенціал не тільки на полі бою, а й для того, щоб просто тероризувати цивільне населення, часто цинічно обстрілюючи житлові будинки. Але як показав останній такий масовий ракетний обстріл Києва, коли росія обстрілювала «кинджалами», то російські ракети не такі й страшні, якщо їх є чим збивати. І система Patriot це дуже успішно показала. У нас у соціальних мережах навіть був такий жарт, що виробник Patriot винен нам за рекламу. Яке ще оборонне озброєння Україна мала б отримати, щоб убезпечити себе і цивільне населення від цих масованих ракетних ударів з боку росії?

— Зараз відповім на ваше запитання, але хочу зазначити, що такі ракетні атаки на цивільне населення — воєнний злочин росії. І всіх тих, хто пов’язаний із цими злочинами, притягнуть до відповідальності.

росіяни казали, що це не Patriot збив ракету росії, а російська ракета збила Patriot. (Сміється).

Бачимо, що на полі бою є таке потужне озброєння, як HIMARS, Javelin, Patriot, і Україна дуже вдало його застосовує. Далі, й це вже є в новинах, ми маємо надати Україні військові літаки. Я говорив про це ще рік тому, що окремо жодна система, хоч би якою хорошою вона була, не є визначальною на полі бою, а лише в комплексі ці системи дадуть бажаний результат. І надання Україні сучасних військових літаків дасть вам змогу побороти ворога в повітрі. Але Україна також потребує якихось базових речей. Більше вантажівок і тягачів, амуніції, запчастин… Усе це теж потрібно, щоб досягти результату. І на Заході розуміють, що для України потрібно виграти час, аби вона могла зміцнити свою оборонну промисловість і спроможність виготовляти амуніцію. Щодо військових літаків, то ми маємо надати Україні F-16 просто зараз.

— Чому Україна так довго отримує ці омріяні F-16?

— Це все політичні рішення. Повертаючись до теми ескалації: політики боялися надати спершу «Джавеліни», потім вони боялися надати «Хаймарси», а зараз ідеться про F-16. Якби Україна отримала ці літаки ще рік тому, то ситуація була б значно кращою. Набагато менше було б жертв серед цивільного населення, серед дітей, набагато менше було б зруйнованої інфраструктури. Тобто політики самі малюють ці червоні лінії для себе, щоб запобігти ескалації. І потім все-таки вони ті лінії переступають.

— Президент Джо Байден сказав, що F-16  нам би все одно не допомогли в Бахмуті. Чому?

— Не знаю, чому він так сказав. Як військовий командувач розумію, що коли наді мною в повітрі є такі потужні літаки, як F-16, вони допоможуть мені й у повітрі, й у завданні наземних ударів. Тому гадаю, що за допомогою такої зброї українська армія набагато впевненіше почувалася б на полі бою.

— А чи в американській армії, в американському політикумі розуміють, що росіян можна зупинити тільки силою, інакше не працює нічого?

— Ми вже спробували всі можливі засоби — дипломатичні, спробували переговори. Коли людина нападає, то розуміє лише мову сили. Жодної іншої мови вона не розуміє.

Хочу ще повернутися до F-16 і висловити три аргументи, які чую проти надання Україні F-16. Перший: українські летовища зазнали значних руйнувань і занадто короткі, щоб використовувати F-16. Другий: українські майстри не зможуть підтримувати на належному рівні технічний стан цих літаків. І третій: начебто українські пілоти не дуже добре впоралися б із цими потужними машинами.

Нічого із цього не відповідає дійсності. Особливо третє. Ми бачили, як українські пілоти вправно воювали в повітрі. Вони воювали проти більш модернізованих літаків росіян. А тепер спробуйте уявити, що вони змогли б зробити з такими потужними машинами, як F-16. Сподіваюся, в найближчому майбутньому Україна все-таки отримає ці літаки. Знаю, що зараз українські пілоти проходять тренування.

— Саме хотіла спитати, чи в нас уже є готові українські пілоти для польотів на F-16.

— Зараз пілоти починають тренування. Це займе трохи часу, але в них дуже добре виходить. Не думаю, що це займе багато часу, пілоти дуже добре тренуються, дуже добре підготовлені. І це просто ще один тип літака, а не якась магія.

— Яка оцінка того, чи росія може застосувати ядерну зброю?

— Таке рішення може прийняти тільки дуже злобний тиран. І я не думаю, що росія перетне цю червону лінію, навіть якщо програє.

— росія веде також інформаційну війну у світі. Як Україна поводиться в інформаційній війні? Ми виграємо, програємо?

— Бачу, що Україна дуже вправно веде свою інформаційну війну і протидіє російській інформаційній війні. Ми бачимо прогрес на Заході й те, що робить Україна в цьому аспекті, — вона показує результати. А щодо росії це має вигляд якоїсь комедії. Гадаю, вам варто показувати, наскільки Україна потужна і наскільки тут є економічні можливості для інвестицій, щоб люди з усього світу прийшли сюди і побачили, що можна робити інвестиції в Україну.

— Коли готувалася до інтерв’ю, прочитала, скільки ви вчилися і починали з мікробіології у Стенфордському університеті. Щоб стати генералом американської армії, стільки треба вчитися?

— Так, в армії в Америці тепер командують не тільки генерали, полковники, а й сержанти. Багато з них мають ступінь бакалавра, магістра, а дехто навіть доктора наук. Тому рекомендую Україні, щоб вона наслідувала цей приклад. Тому що так само важливо, щоб наші солдати не тільки вправно воювали, а й уміли вправно думати. І це одна із причин, чому українська армія настільки успішна: ви даєте можливості вашим солдатам думати і приймати рішення.