Микита Будко з позивним «Хлор» — солдат, санітар медичного пункту батальйону 12 бригади спеціального призначення «Азов» 1 корпусу «Азов» Національної гвардії України. Людина, для якої вибір 2022 року був не емоцією, а усвідомленою позицією.

«Тоді, 2022 року, не було жодних сумнівів, як треба вчинити. Я мав чітке розуміння, хто я», — підтверджує він.

Діяв упевнено й рішуче 

Микита народився в Києві, дитинство та юність минули в Харкові. Саме це місто сформувало його характер: з повагою до історії, відчуттям відповідальності та чітким усвідомленням власної ідентичності.

Агресивний напад рф на Україну та повномасштабна війна розпочалися після того, як Микита закінчив навчання в магістратурі з генетики в Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна. Для Микити рішення піти до війська було логічним і послідовним, хоч у мирному житті майбутній гвардієць працював графічним дизайнером.

«Я знайшов посаду, яка відповідала моїм навичкам і бажанням. Хотів працювати на фронті бойовим медиком медичного пункту та здійснювати евакуацію поранених», — розповідає про себе «Хлор».

До лав бригади «Азов» боєць приєднався 2024 року після півторарічної служби в добровольчому підрозділі. Побратими швидко помітили його фаховість і внутрішню зібраність.

«За час служби зарекомендував себе як відповідальний, дисциплінований та високопрофесійний військовослужбовець, який сумлінно виконує поставлені завдання, проявляє ініціативу, рішучість і відданість справі на захист України», — каже один із побратимів «Саргас».

У жовтні 2024 року під час перших бойових завдань поблизу населеного пункту Неліпівка броньовану колісну техніку, в якій перебував «Хлор», уразив ворог.

«Цю дорогу замінували дистанційно. Та попри це нам вдалося забрати поранених, однак виїхати звідти ми не могли», — згадує він. 

Завдяки знанню місцевості Микита ухвалив нестандартне, але правильне рішення: перейти в укриття, де на той час перебували окупанти. Попри чисельну перевагу ворога втрата ними бойового духу дала змогу без втрат захопити їх у полон.

Після виходу з району вогневого ураження «Хлор» долучився до штурмових дій, а здобута інформація під час допиту полонених істотно посилила розвідувальні можливості батальйону.

«Ворог нітрохи не шкодував ресурсів, щоб дістати нас з того укриття. За 24 години використав десятки FPV та скидів», — ділиться подробицями того драматичного протистояння Микита.

Утім через добу «азовцям» разом із двома полоненими вдалося пішки вийти з укриття без додаткових втрат.

Упродовж 2025 року «Хлор» працював на польовому сортувальному пункті поблизу Щербинівки — майже на передовій. Постійний вогневий вплив ворога, складна логістика і високе навантаження стали щоденною реальністю для медиків.

Особливо в пам’яті Микити закарбувався порятунок бійця з іншого батальйону в умовах пожежі та безперервної загрози. Тоді ворог скинув на позицію українських воїнів боєприпас, який підпалив позицію. Захисники не відступили і почали надавати пораненому допомогу на позиції, яка горіла. І попри все це медикам вдалося не лише стабілізувати його стан, а й зберегти бійцеві руку після тривалої евакуації.

«Микита тоді діяв упевнено й рішуче, стабілізуючи поранених у складних умовах постійної загрози», — підтверджує «Саргас».

Зробив усе, щоб зберегти побратимові ноги

Та найскладніші випробування чекали на «Хлора» під час виходу зі Щербинівки. Двоє побратимів «Райто» і «Мойша» підірвалися на мінах.

«Майже на виході зі Щербинівки «Райто» наступив на міну типу ПФМ, і йому вибухом відірвало стопу до суглоба», — зітхає бойовий медик.

Рішення дотягнути турнікет, багатокілометрове транспортування пораненого на спині, нічна евакуація — усе це потребувало не лише професійних знань, а й надлюдської витримки.

І це ще було не все. Адже під час повернення на позицію трагедія повторилася. На міні підірвався ще й «Мойша».

«Вибух уночі нагадував розрив 120-міліметрової міни. Мені теж дісталося, проте пощастило більше — лише контузія», — розповідає гвардієць.

Далі чотири години безперервної роботи, десятки бинтів, конверсія під наслідками контузії, кілька діб транспортування до точки евакуації — результат, який у тих умовах здавався майже нереальним. 

«Я зробив усе що міг, бо хотів зберегти побратимові ноги, наскільки це було можливим», — каже медик. 

Із 2022 року «Хлор» проводить для бійців навчання з тактичної медицини. Лише 2024-го він здійснив майже 100 виїздів на лінію бойового зіткнення не лише як медик, а й як штурман.

«Героїзм потрібен тільки тоді, коли все йде не за планом. На полі бою важливо не тільки врятувати життя, а ще й зберегти здоров’я», — переконаний «Хлор».

Бойовий досвід гвардійця — філософія професіонала, який чітко знає ціну кожної помилки і кожного правильного рішення. За мужність, професіоналізм і самовіддану службу солдата Микиту Будка удостоєно відзнаки Головнокомандувача Збройних сил України «За збережене життя» та відзнаки РНБО України III ступеня.