Старовинне буковинське місто Сторожинець, що на українсько-румунському етнічному кордоні (звідси і назва), вперше згадано в історичних літописах майже одночасно з Чернівцями — на початку XV століття. А де прикордоння — там жвава торгівля. А де торгівля — там розквітають ремесла. З-поміж усіх шанованих ремісників в особливій пошані всієї Європи були сторожинецькі майстри лозоплетіння.
Переможець торгував у Відні
Усі без винятку енциклопедії свідчать, що чи не перша професійна (наголосимо!) школа лозоплетіння на українській землі постала саме в Сторожинці. Місцеві історики переконані, що це було у 20-х роках XIX століття. Її створив і очолив майстер Іван Тодорницький, який вчився лозоплетінню у Відні (там панував культ вишуканих плетених речей, і саме там плетіння звели у ранг мистецтва). Він зібрав найкращих сторожинецьких лозоплетільників, занотував їхній віками нагромаджений досвід: способи підготовки матеріалу до роботи, своєрідну техніку плетіння, визначив основні типологічні напрямки місцевого плетеного виробництва.
Перегодом сторожинецьким майстрам стали наступати на п’яти майстри з інших буковинських міст — Новоселиці та Вашківців, де виникли свої школи. Кульмінацією їхніх професійних змагань була виставка виробів на Петрівському ярмарку у Чернівцях, що відбувався у маківку літа на свято Петра і Павла. Місту-переможцю діставався не лише престижний статус, а й право торгувати лозяними виробами у всій Австро-Угорській імперії, до якої на той час входила Буковина.
З приходом на Буковину Румунії ремесло занепало і майже зникло. Потроху почало відроджуватись за радянської влади, коли при Сторожинецькому лісгоспі організували бригаду, яка заготовляла лозу і плела з неї вироби на продаж. Сторожинчанин Іван Штирбу працював у цій бригаді. Він був одним з небагатьох, хто успадкував від давніх майстрів і тримав високий рівень місцевої ремісницької школи лозоплетіння. Знаний на всю колишню Дунайську імперію майстер, вироби якого високо цінували в багатьох європейських країнах, вже почав було хвилюватися, кому ж передати всі знання і секрети, як доля послала йому зятя — Михайла Геву.
Ремесло на межі мистецтва
Хто б подумав, що вчитель математики з дипломом Чернівецького національного університету відкриє у себе творчий талант і займеться лозоплетінням?!
— Я й сам не уявляв, що зможу плести з лози, а тепер не уявляю дня, щоб не взяв її до рук, — каже Михайло Васильович. — Лоза дарує силу, здоров’я, гарний настрій, з нею на душі стає світло і легко. Вона життєдайна і життєлюбна рослина. Недарма наш народ так любить її, оспівує. Де не посади — приживеться, хоч у тундрі, хоч у спекотній пустелі. Ота верба, що пустила коріння в далекому Казахстані з посадженого Тарасом Шевченком невеличкого прутика, росте і квітне досі. Ми з дітьми зараз відтворюємо історію цього ремесла, бо мало лишилося тих, хто щось знає про часи розквіту лозоплетіння в нашому місті. Збираємо давні вироби.
Михайло Васильович може розповідати безперестанку про оповиті легендами лози, про медоносні верби, що очищають річки й озера, відкривають цілющі глибинні джерела. Ці розповіді захоплено слухають його учні, які переймають майстерність з рук свого вчителя у гуртку «Чарівна лоза». Він діє при Сторожинецькому районному центрі еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді, де особливий акцент роблять саме на народних ремеслах та декоративно-прикладному мистецтві.
Гурток Михайла Васильовича став осередком спадкоємності художніх традицій сторожинецької землі. Тут живе і розвивається мистецтво використовувати практичні можливості та художні особливості вербової лози, яка завдяки своїй міцності, гнучкості, природній красі споконвіків слугувала для виготовлення різноманітних побутових виробів великих і малих форм.
І візочки, і веселі іграшки
Давно зникли в країні колись численні спеціалізовані фабрики, які постачали майстрам лозоплетіння готовий матеріал. Тому учні «Чарівної лози» самі заготовляють вербове пруття, самі його готують до використання — знімають кору.
Найкраще брати лозу, що росте прямо із землі, розповідає Михайло Васильович. Потім її треба виварити. До речі, коли лоза парує, добре тим паром дихати, це найкращі ліки при багатьох недугах дихальних шляхів. Далі — зняти кору за допомогою такого інструмента, як щемилка. Якщо потрібна довга стрічка, лозину у 3—4 метри спеціальним колонком розколюють на кілька частин, знову замочують і починають гемблювати — робити еластичною. Нічого нового — так робили й наші пращури.
Але не варто, кажуть, нести зрубану лозу одразу додому. Її треба біля річки покорувати (обчистити) і просушити на сонці прямо над водою — тоді вона вбирає гнучкість від води, силу і красу від сонця, легко згинається аж на 90 градусів. А вже потім з неї в руках майстрів народжується диво. Вироби із лози легкі, зручні, міцні. Їх, до речі, поділяють на 6 видів: меблі, декоративну пластику, побутові предмети, кошики, предмети одягу та іграшки.
— Щорік попит на лозу зростає, люди цікавляться такими речами. Адже плетені меблі, що вирізняються оригінальністю і досконалістю конструкції, витончено-ажурні господарсько-побутові та художні вироби створюють в оселі особливий затишок, здатні прикрасити будь-який інтер’єр, — розповідає пан Михайло. — Дуже часто, до речі, просять виплести дитячі візочки для немовлят. Це добре, бо вироби з лози дарують дитині гарну енергетику.
«Щоб робота була чиста і вмита»
Щороку в гурток Михайла Геви приходить дедалі більше дітей. Серед новачків завжди є два-три особливо талановитих учні, які швидко і вправно опановують усі секрети цього давнього ремесла. До речі, спеціалісти одностайно сходяться на тому, що всі основні техніки плетіння виникли ще в неоліті.
— Я спілкуюся з батьками своїх учнів і бачу, що майстерність закладена у цих дітей генетично, хтось з дідів-прадідів обов’язково займався цим ремеслом. З’ясувалося, що і у мене в роду були майстри. Сам я з Тернопільщини, зі славного села Касперівці. Мій дід, батьків тато, плів колись кошики. Тому, видно, й відчуваю від лози таке в душі задоволення.
Але розбудив творче зерно в Михайлові Геві його тесть. Вчив і щоразу приказував: кожна зроблена з лози річ має бути чистою і вмитою, захоплювати бездоганною досконалістю.
— До Івана Григоровича Штирбу, світла йому пам’ять, їхали з Німеччини, Австрії, Румунії замовляти, зокрема, плетені дорожні валізи, — розповідає Михайло Васильович. — Він робив з лози все що хочеш: крісла різних форм, шафи, ліжка, дитячі колиски, клітки для птахів і вулики, усіляке кухонне начиння, неймовірної краси декоративні речі. У нього був свій неповторний стиль. Але найбільше полюбляв плести пасхальні кошики, що виходили з-під його рук справжніми художніми витворами. У багатьох сім’ях, в тому числі і в нашій, вони досі зберігаються як родинні обереги.
Тепер секрети лозоплетіння Михайло Гева передає своїм учням. Артем Ніколич, Василь Луканюк, Іван Порайко (Іванко занесений у «Книгу обдарованих дітей України») неодноразово посідали призові місця, виборювали гран-прі на всеукраїнських («Український сувенір», «Всеукраїнська іграшка»), міжнародних виставках-конкурсах.
Арт-роботи гуртківців «Чарівної лози» — справжні дизайнерські шедеври. Хлопців, ясна річ, особливо захоплює космічна тематика. Виплітають вони й дивовижні церкви, створюють цікаві художні композиції. В ужиткових речах лозу комбінують з очеретом, шкірою, іншими природними матеріалами. «Єдине, про що я всіх прошу, — не фарбувати вироби з лози. Наші діди-прадіди їх ніколи не фарбували. Вони втрачають від того всю свою природну красу», — каже Михайло Гева.
Гуртківці часто проводять майстер-класи з лозоплетіння, на які до Сторожинця їдуть з усіх куточків України.
ДОВІДКА «УК»
Плетіння з природних матеріалів (лози, соломи, папірусу, очерету) вважають найпервіснішим ремеслом, що з’явилося задовго до ткацтва та гончарства. Найдавніші археологічні пам`ятки плетіння — залишки мішків, кошиків, тарілок для хліба — датують V—IV тис. до н. е.
ОФІЦІЙНО
Етнодуховність — базовий ресурс освіти Буковини
Михайло БАУЕР,
директор департаменту освіти і науки, молоді та спорту
Чернівецької облдержадміністрації:
— Турбота про духовний світ дитини є однією з основних функцій школи. На мою думку, формування в учнівської молоді саме етнодуховних цінностей, які є моральною основою особистості, має проходити наскрізно через усі ланки освіти із залученням до цього процесу широкого кола громадськості та батьків.
Для свого духовного зростання дитина обов’язково повинна долучатися до народної творчості, причому практично, цінувати і розуміти свою історію та традиції. Це розвиває у наших дітях найкращі якості — працелюбність, старанність, товариськість, повагу до національних святинь. Для цього впроваджуватимемо в школах краю курс «українознавство».
В кожному дошкільному закладі нашої області створено народознавчі осередки та систематизовано матеріал, який відтворює історію рідного краю, український побут, звичаї, національні традиції нашого народу. Загалом 13 дитячих садочків і ще 58 груп обрали пріоритетними народознавчий, туристично-краєзнавчий, громадянсько-патріотичний напрямки роботи.
Задля пошуку, розвитку та підтримки обдарованої та талановитої учнівської молоді, заохочення її до творчої самореалізації освітня галузь Буковини має потужну позашкільну систему навчальних закладів: 33 тисячі учнів займаються у 944 гуртках (їх кількість щороку зростає), більш як третина гуртків саме художньо-естетичного напрямку.
Одним із головних джерел формування духовних цінностей у наших дітей має стати новостворений учнівський веб-проект «Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області». Він передбачає систематизацію історико-краєзнавчих матеріалів усіх регіонів Буковини, створення електронних бібліотек історичних подій та видатних особистостей.
Ми в Google+