ДАТА

Виповнилося 170 років від дня народження українського просвітителя,
етнографа і щирого патріота свого краю

Одним "із ліпших знавців українського народного життя" вважав Іван Франко Тадея Рильського, про якого видатний поет Максим Рильський написав: "Гордість наповнює серце при думці, що я син того Тадея".

Загроза від... гуртка хлопоманів

Правобережна Україна навіть за Коліївщини підпорядковувалася Польщі, а приєднання до Російської імперії теж мало чим змінило побут місцевих селян-українців, бо вони залишилися безправними кріпаками тих самих польських панів і магнатів. Тому з неабиякою мужністю юний шляхтич Тадей Рильський ще студентом Київського університету дійшов висновку: "Ми не можемо лишатись колоністами, якщо хочемо бути корисними народові". Тож у навчальному закладі, створеному для виховання молодих польських дворян насамперед відданих Російській імперії, виник гурток... хлопоманів. Так презирливо називали їх шляхтичі за прагнення прислужитися "хлопам" - хліборобам-"українцям.

На відміну від прославлених за радянських часів бомбістів-"народовольців" та інших революціонерів, хлопомани "всього-на-всього" вивчали життя простого люду, записували малоросійські пісні та обряди. А ще були твердо впевнені, за словами Тадея Рильського, що "український народ може добре вирішити свою долю, тільки будучи освіченим".

Та саме це стало злочином, за який "відступники"-хлопомани у травні 1860 року постали перед судом. Щоправда, поки що шляхетським, який звинуватив студентів в антипатріотизмі та поширенні атеїзму і вільнодумства серед "голоти". А після того, як хлопомани на чолі з Тадеєм Рильським і Володимиром Антоновичем восени 1860 року вийшли з польського студентського земляцтва, вже київський земський ісправник Подгурський подав "по інстанції" рапорт про "таємне товариство комуністів". І відкрили справу "О предосудительных сношениях студентов Киевского университета с крестьянами".

У помешканні братів Тадея та Осипа Рильських та в маєтку їхнього батька провели обшуки. Як зазначено у підписаному начальником сумнозвісного Третього відділення царської канцелярії князем Долгоруковим документі, головним доказом вини підозрюваних стали "несколько листов тетради, написаной Фаддеем Рыльским на малороссийском языке, в которой рассказывалась история Украины, наполненная местами, могущими возмущать крестьянские умы; так, напр., об угнетениях народа, о восстании его под предвод. Хмельницкого, об успехе этого восстания и т. п.". Крім того, слідство встановило, що Тадей Рильський "посещал крестьянские избы и шинки", "читал дворовой прислуге поэму "Наймычка" і навіть... співав із селянами народних пісень.

Щоб студенти Рильські "по легкомысленной молодости и по дурно направленному воспитанию в доме родителей" не стали жертвою "злочинних" переконань, "высочайше повелено" направити їх для завершення навчання в Казанський університет під суворий поліцейський нагляд.

Злочином була і вишиванка

Отож українська пісня та інтерес до рідної історії були підставою для примусового вислання вглиб Росії. За подібні "злочини" автора тексту нинішнього гімну незалежної України Павла Чубинського 1862 року без жодного суду спровадили на поселення до Архангельської губернії. Влітку 1865 року затриманий в Умані парубок Амос Свидницький рік(!) був під слідством лише за... хлопоманський вигляд. Як зазначається в справі, молодого дворянина затримано "в малороссийском костюме, т. е. в холщевой рубахе, вышитой на воротнике и передней части, в широких синих суконных штанах".

На цьому тлі вже цілком "адекватною" карою видається позбавлення чинів, дворянської гідності, усіх прав власності, бойових нагород і засудження до розстрілу підполковника Красовського, який у малоросійському одязі підкидав солдатам листи із закликом не стріляти в селян лише за те, що вони хочуть землі і волі.

Проте братам Рильським поталанило. Інформація про їхнє покарання дійшла до Герцена, а відтак потрапила на сторінки друкованого за кордонами Російської імперії журналу "Колокол". Найвірогідніше, саме це стало причиною несподіваної царської "милості", завдяки якій опальних братів залишили довчатись у Києві. Та справу "Об обществе хлопоманов и членов оного Антоновиче, Рыльском и Чубинском", як свідчать архіви, офіційно закрили лише 15 квітня 1876 року.

Потрібно віддати належне передбачливості батька Тадея Рильського, який виділив сину третину спадку (в сім'ї було троє дітей) відразу по закінченні ним навчання. Тож село Романівка нині Попільнянського району на Житомирщині стало постійним місцем проживання "провінційного" поміщика, "прожектами" якого з упровадження сповідуваних ним принципів переймалися вже навколишні шляхтичі, а не жандарми.

Дивний пан

У родині Тадея Рильського свято берегли пам'ять про дивовижний порятунок прадіда, який за часів Коліївщини вчився в Умані і потрапив до рук повстанців. Буквально за мить до страти 14-літній підліток заспівав український псалом "Пречистая Діво, Мати руського краю", чим зворушив гайдамаків до сліз. Їхній отаман відпустив не лише юного спудея-католика, а й усіх бранців, що мали загинути разом із Ромульдом Рильським. Його правнук Тадей записав цю сімейну історію і надрукував її в журналі "Киевская старина" із красномовною приміткою: "Для уразумения современности и некоторого предвидения будущого".

Тому не дивно, що романівський поміщик ставився до місцевих селян як до рівних, чим немало дивував навколишніх панів. Він за власний кошт збудував та утримував церковно-приходську школу, в якій були кабінети фізики і хімії, а зимовими вечорами вчили писемності дорослих. Старання католика Тадея Рильського про освіту православного люду були навіть відзначені подякою і благословенням... Київського митрополита Платона.

Романівський пан регулярно захищав інтереси своїх односельців у судах, що викликало невдоволення сусідів-поміщиків. Та чи не останньою краплею, яка переповнила їхню чашу терпіння, стало одруження в 1878 році рано овдовілого Тадея з... неписьменною селянською дівчиною Меланією Чуприною. До речі, свого найменшого сина, якому судилася висока доля поета, батько назвав на честь... Максима Залізняка.

Цілком закономірно, що на сусіда-хлопомана полетіли поміщицькі доноси, підкріплені бойкотом "дивного пана". Але Тадей більше дорожив довір'ям сільської громади та дружбою з кращими представниками тодішньої української інтелігенції, ніж думкою шляхти. Однак вирощене збіжжя і пану, і романівським селянам доводилося збувати аж в Кенігсберзі, бо отримуючи чи не найвищі у Сквирському повіті врожаї, хлібороби не хотіли віддавати вирощене зерно за безцінь спекулянтам-перекупникам.

До речі, якщо плідна праця Тадея Рильського на ниві етнографії нині вже відома, то його вклад у розвиток вітчизняної економічної науки ще належно не поцінований. Між тим, саме він започаткував фахову українську термінологію, видавши у тоді закордонному Львові, на який не поширювалась царська заборона друку україномовних книг, фундаментальні "Студії над основами розкладу багатства". За визнанням Івана Франка, вони стали "першою працею по економії суспільній на нашій мові".

Тадей Рильський серед перших у Російській імперії взявся за економіку вивільнених із кріпацької неволі селянських господарств. Задовго до столипінської земельної реформи наш земляк дійшов висновку про її необхідність. На переконання дослідника, без оренди панської землі із наступним її викупом багатодітні хліборобські родини не прогодують навіть себе. Тому в державних інтересах - створити спеціалізовані земельні банки для надання селянам кредитів, що дасть можливість найпрацелюбнішим вибитись у заможний стан.

Добре усвідомлюючи, що його теоретичні розробки залишаються голосом волаючого в пустелі, Тадей Рильський видав брошуру "Про херсонські заробітки", яка стала доброю порадницею для сотень тисяч малоземельних селян із північних і центральних областей України. Адже автор скрупульозно зібрав всі потрібні для заробітчан (або, як сказали б нині, трудових мігрантів) дані - від найзручніших маршрутів руху і вартості проїзду до заробітків за вісім років поспіль.

Не втратив значення зроблений Тадеєм Рильським висновок, що "прибуток з капіталу, вкладеного в земельну власність, можна і треба відрізняти від земельної ренти". Пан із Романівки вважав, що необхідне "суспільне заволодіння рентою задля того, щоб сей збірник нерівності шансів людської праці зробити засобом зрівноваження їх". Іншими словами, пропонував запровадити механізм, який урівноважував би прибутковість роботи аграріїв на різних за своєю природною родючістю грунтах. Отож діючі за радянських часів диференційовані закупівельні ціни на продукцію, вирощену на чорноземах чи поліських пісках, фактично грунтувалися на згаданих вище теоретичних розробках Тадея Рильського.

Найвагоміша заслуга цього великого патріота в тому, що він став першопрохідцем на шляху духовного відродження українства. Його служіння інтересам народу - приклад для мільйонів послідовників, серед яких на чільному місці його син Максим - славний нащадок того самого Тадея.

ДОСЬЄ "УК"

Тадей Розеславович РИЛЬСЬКИЙ - діяч національного відродження другої половини ХІХ ст. Народився 2 січня 1841 р. в с. Ставище Сквирського повіту Київської губернії (нині Попільнянського району Житомирщини). Батько - повітовий маршалок (предводитель дворянства). Мати - з роду князів Трубецьких.

Більшу частину життя провів у родовому маєтку в с. Романівці, де його поховано. Помер 7 жовтня 1902 р.