Навіть сплеск внутрішнього туризму, який відбувся внаслідок подій останніх років, а не завдяки зусиллям відповідальних за це чиновників, не спонукав їх уважніше придивитися, що робиться на ринку екскурсійної діяльності. Якщо відверто, то про це достеменно ніхто не знає. Кажуть, що в такій нерегульованості є свої плюси і мінуси. Гадаю, мінусів більше, і всі вони позначаються на нас, споживачах. Чого часом нам тільки не впарюють, іншого слова не підбереш, некваліфіковані екскурсоводи, озброєні знаннями, умовно кажучи, з кількох книжок. Контролювати їх нікому. От і чуємо, що Шевченко навчався в університеті свого імені, а в київському замку Річарда жив англійський король. І це нині вже не найбільша біда. Страшніше, коли на третьому році війни хтось із таких горе-гідів вестиме екскурсію з позицій «руського міра».
Київ визначається
Про неприпустимість такої ситуації передовсім голосно заговорили в Києві, і причина не тільки в обраному туристичному слогані — місто, де все починається. Рушієм «занепокоєння» стали виклики, які очікують на столицю наступного року. За прогнозами, до нас має приїхати сила-силенна гостей. Зокрема на Чемпіонаті світу з хокею свою присутність уже підтвердили понад 30 тисяч уболівальників. Також до червня має відбутися Чемпіонат Європи зі стрибків у воду та Євробачення. А там одразу й розпал літнього сезону.
На його успішність теж покладають надії, бо кияни сповнені амбітних планів за два наступні роки вибороти першість із туристичного потоку. За словами начальника управління туризму Київської міськдержадміністрації Антона Тараненка, «за бізнес-потоком ми вже № 1 в Україні».
Ситуацію з гідами посадовець не вважає надто критичною, оскільки під час проведення певних заходів пересвідчився, що на ринку є чимало компаній, які надають кваліфіковані екскурсійні послуги. Саме їм влада пропонує тісну співпрацю щодо обслуговування наступних знакових подій: це і створення топ-10 екскурсійних програм Києва, буклетів — не менш ніж шістьма мовами, інших матеріалів, які допоможуть гідно представити столицю зарубіжним гостям.
Їхню думку врахують і при розробці системи запобіжників некомпетентної роботи на ринку. Для цього влада пропонує створити Єдиний акредитаційний центр екскурсоводів Києва. Яким буде механізм його роботи, визначать згодом.
Поки в Києві ще думають, як запрягати, на Закарпатті віз давно рушив. Очільник Інституту туризму Карпатського регіону доктор філософських наук, а ще блискучий екскурсовод Федір Шандор розповів мені, що в період безвідповідальності активісти галузі краю зробили просто: «пішли за тими державами, які починали, як і ми. Це, зокрема, Словаччина. Там на основі факультетів, де читають курс туризмознавства, створили туристично-інформаційні центри, де працюють курси екскурсоводів. Ліцензію видають тим, хто має вищу освіту, закінчив двомісячні платні курси (сума немаленька, бо несеш інформаційну загрозу державі) і склав державний іспит. Якщо провалив, умовно кажучи, залишаєшся на другий рік і знову платно. Атестаційна комісія складається з профільних викладачів, адміністраторів тощо. Але й ліцензований гід двічі на рік зобов’язаний вже безоплатно підвищувати кваліфікацію. Бо в історії з’являються нові факти, нові інтерпретації. З нелегалами в професії веде боротьбу місцева податкова поліція.
«Тож ми об’єдналися у професійний клуб, зробили туристично-інформаційний центр і за домовленістю із владою проводимо курси з випускними іспитами. Нині нашими беджами, які засвідчують компетентність, послуговуються близько 200 гідів Закарпаття. Гадаю, що саме професійне середовище має займатися цією справою», — каже Федір Шандор.
А може, державний стандарт?
Тим часом голова Асоціації туроператорів України Ігор Голубаха наполягає на державному стандарті такої діяльності, а його розробку має очолити центральний орган виконавчої влади в галузі туризму за участі професійних організацій. «Варто придивитися до системи регуляції екскурсійної діяльності, яку запровадила Литва й інші країни Балтії. Бо в них є такий самий «друг», як і в України, — Росія, яка не втомлюється наносити пропагандистські удари. Саме тому екскурсійна діяльність в Україні має бути патріотичною і повинна вміти захищати як регіони, так і загалом країну від таких агресивних проявів, які є нині і будуть в майбутньому», — наголошує він.
То як регулюють професію гіда в Литві? Про це докладно розповідає Вілма Даубарієне, яка керує фірмою, уповноваженою проводити курси для гідів. «До претендентів на навчання є дві основні вимоги: вища освіта в будь-якій сфері і знання мов. Серед головних предметів — методика ведення екскурсій, історія Литви, архітектура, психологія, комунікація, робота з групою, географія, перша медична допомога тощо. Випускникам Департамент туризму Литви видає постійну ліцензію, яка підтверджена на всій території країни. Таких гідів можуть наймати як турфірми, так і туристи. Звичайно, є ризик того, що на відповідних сайтах можуть зареєструватися гіди без ліцензій, але їх все одно виявляють — департамент разом із поліцією час від часу влаштовують перевірки. Для нас важлива якість і професіоналізм, бо гід — це знавець свого міста, країни, і люди складають своє враження про нашу державу завдяки їхнім розповідям».
В Угорщині право на екскурсійну діяльність теж надає ліцензія, розповідає керівник Інформаційного бюро «Угорщина-туризм» Світлана Кабиш. Але для її отримання вища освіта не обов’язкова, достатньо фахової підготовки на курсах закладу, якому довіряє держава, а також знання принаймні однієї іноземної мови. Більшість екскурсоводів не прив’язані до жодного місця роботи. Тому для них важлива діяльність Спілки екскурсоводів Угорщини, яку років 20 тому створили, зокрема і для допомоги гідам у пошуку замовлень. Нині її реформують, бо не виправдала покладених завдань. Натомість з’явилися альтернативні утворення — товариство гідів Угорщини і клуб екскурсоводів, які почали опікуватися підвищенням кваліфікації — тут на державу ніхто не покладається.
Критерій — власна екскурсія
А от столична фірма «Цікавий Київ», яка в усьому вирізняється креативністю, це завдання розв’язує самотужки. Її засновник Арсеній Фінберг розповідає, що організували курси, щоб підготувати екскурсоводів для себе. Критерій оцінки кожного випускника — власна екскурсія. Оглядова — не показник. Нині туристи дедалі менше такими цікавляться, вони хочуть якоїсь дії, перформансу, участі. Прагнуть потрапити туди, куди зазвичай дороги немає, побувати в музеї, коли він зачинений, дістатися в недоступні місця — на дахи, у підземелля, маловідомі печери. А бути поряд з ними має дуже кваліфікований гід.
«Тому я за ліцензування гідів і проти того, щоб будь-яка людина могла стати екскурсоводом. Ми маємо випадки, коли вчитель фізкультури із сільської школи привозить дітей у Київ і проводить їм екскурсію. Так, я зацікавлений у тому, щоб ця школа замовила екскурсію саме в мене. Але я не хочу, щоб у людей, які приїздять до мого міста, склалося про нього погане враження через низьку якість екскурсійного продукту. Я за те, щоб контролювати якість екскурсовода: що він може розповідати, чи має достатньо знань і вмінь. Чи давати ліцензію назавжди? Запитання спірне. Я за курси підвищення кваліфікації екскурсоводів, але як цікавих конференцій, обмінів досвідом, а не формальної начитки».
Насамкінець. Те, що у професійному середовищі стартувало серйозне обговорення проблем екскурсійної діяльності, можна тільки вітати. У свою чергу маємо бути вимогливішими до тих, від кого отримуємо інформацію, не соромитися оцінювати їхню компетентність. Це пришвидшить наведення ладу в цій сфері.
Ми в Google+