Зазвичай при вході в метро, а то й просто на вулиці стоїть багато роздавачів друкованої реклами. Ну неможливо пройти, щоб не тицьнули у руку шмат паперу з абсолютно не потрібною інформацією! Як правило, стараюсь такого не брати, але коли, буває, йдеш «на своїй хвилі» — і не зоглядишся, як виявиш у руках оберемок макулатури. Шукаєш найближчу урну, аби викинути. А в урнах уже й місця немає, тож усе це «добро» валяється купами на асфальті. Якщо зірветься вітер — носиться в повітрі... 

Здавалося б, тут варто поспівчувати лише прибиральникам, а так — що тут поганого? Замовники реклами платять гроші розробникам, дизайнерам, друкарням, оплачують папір і роботу студентів чи пенсіонерів, які роздають продукцію... Словом, всезагальна зайнятість плюс заробітки для людей і платежі до бюджету.

Здебільшого це реклама продукції великих торговельних мереж — розкішні буклети з повнокольоровою поліграфією на крейдяному папері. Та вся та розкіш навіть нечитаною опиняється на смітнику. З одного боку — що ж, не шкода людям грошей, то хай граються. А з іншого...

 Більшість із тих «розкішних» рекламодавців позиціонують свій бізнес як соціально відповідальний. Тільки ж чи є «соціально відповідальним» продукування цілих гір макулатури? З одного боку, неприємне явище: той папір засмічує місто. З другого, екологи б’ють тривогу, що у нас кількість сміття збільшується, і полігони побутових відходів ростуть чи не швидше, ніж донецькі терикони в роки індустріалізації. А рекламодавці-«макулатурники» тільки допомагають цьому. Третій момент: противники заборони поліетиленових пакетів і переходу на паперові кажуть, що на папір іде надто багато деревини, отже, нищаться ліси. Та чи не більше деревини йде на папір для вуличної реклами? І ще одне: чи справді добру послугу собі роблять щедрі на «роздаточний матеріал»? Люди уміють аналізувати.

— Вони ж вартість тих буклетів закладають у ціну товару, — каже прагматичний киянин Микола Михайлович. — Я, перш ніж викинути рекламу, дивлюся, від якої вона фірми, і до неї не звертаюсь, бо там точно буде дорожче.

Та це все — квіточки порівняно з тим, що буде з початком передвиборчої кампанії. Тоді на кожному кроці з’являться агітаційні палатки. Роздаватимуть узагалі неміряну кількість політичної літератури. Якось моя знайома розповіла: вона інстинктивно не може відмовитися від того, що на дурницю, а через кілька хвилин «доходить», що воно їй не треба, то зразу й викидає... То, може, політикам варто відмовитися від «макулатурної» агітації, а спрямувати гроші на щось справді потрібне? А люди й без зайвої реклами побачать, що і до чого...

Втім, є тому паперу непогане застосування. Наприклад, у столичній школі № 168 уже другий рік поспіль під час навчального року збирають макулатуру. Школа її здає і таким чином заробляє на потрібні дрібниці. Так ось, хороша «соціально відповідальна» ідея: якщо вже так кортить «погратися в поліграфію», то, може, замість того, щоб засмічувати вулиці, відразу віднести цю макулатуру до школи? Там за це подякують. Хоч якась справді добра справа...