У сучасному національному образотворчому мистецтві Микола Жулінський із Сум займає свою окрему нішу. І не тільки як художник, а як прозаїк, філософ, наставник молоді. «Урядовий кур’єр» поспілкувався з митцем.
— Миколо Васильовичу, ви народилися на Поділлі, навчалися в Одесі і Харкові, працюєте в Сумах. Як такий географічний малюнок став вашою творчою долею?
— Одеське художньо-педагогічне училище — випадок. Хтось зі шкільних учителів возив в Одесу школярів нашої сільської восьмирічки на екскурсію, і їхню групу поселили в спортзалі художнього училища. Від учителя дізнався адресу і це визначило мій перший життєвий вибір.
А Харків обрав свідомо. Вступати до столичного художнього інституту після закінчення училища побоявся, мовляв, у Києві своїх достатньо. Так став студентом Харківського художньо-промислового інституту. Тоді отримати вільний диплом після закінчення вишу видавалося фантастикою, випускники змушені були три роки відпрацювати за направленням. За розподілом поїхав у Суми, де став працівником художньо-виробничих майстерень Худфонду України. Місто мені надзвичайно сподобалося. Робота також. Тут відбувся як художник, з’явилися гарні друзі, виросли мої діти і сьогодні можу сказати, що це моє місто.
— У вашій творчій біографії є цікава філософська сторінка, а саме — проникнення у світоглядні позиції відомого індійського філософа Шри Ауробіндо. Чому саме він став об’єктом вашої уваги і про що книжка, яку написали на основі вражень від спадщини цього мудреця? Наскільки вчення індійського філософа перегукується з нашим славетним Григорієм Сковородою?
— Будучи схильним до жанрових композицій, після закінчення інституту став працювати в цьому напрямі, зображуючи різні події з життя людей нашого краю. 1990-ті роки — період великих змін. Не стало СРСР, зруйновано усталені погляди на світ, зі ЗМІ полилася викривальна інформація. Я був далеким від політики і навіть не міг уявити, в якій брехні ми жили. Моя світоглядна філософія зазнала нищівного психологічного удару.
У творах з’явилось багато чорно-червоних контрастів, живопис набув жорсткості. Душевний стан — на грані психологічного зриву, і я почав шукати відповіді на болючі запитання. Суспільні науки, які вивчали у виші, виявилися настільки далекими від справжнього життя. Зіткнувшись з серйозними проблемами, зрозумів: вони непридатні ні для практичного застосування, ні для усвідомлення того, що відбувається навколо.
Дехто з художників зміг переключитись на комерційне мистецтво, що давало змогу виживати, але ті, для кого мистецтво залишалося сенсом життя, не стали зраджувати собі. І багато з них поплатилися за це злиднями, руйнуванням сімей і навіть смертю.
Мені знову допоміг випадок. Виявилося, що в такому стані перебуваю не я один. Книжка Сатпрема «Шри Ауробіндо, або подорож свідомості», якою поділився зі мною один із колег, стала рятівним кругом, відкрила очі на світ. Я зрозумів себе, людей, ситуацію, і моя внутрішня агресія зникла. Читав-перечитував і не міг насититися запропонованими істинами. Я жив у ейфорії і дивувався, чому люди не знають про них, тож вирішив поділитися відкриттям. Так народилася серія робіт «Подорож до себе разом з Шри Ауробіндо», яку презентував спочатку в Сумах, потім у Києві.
«Чому Індія? — запитували мене. — Невже тобі мало України?» Хоча, окрім імені великого мислителя і йога, нічого індійського в роботах не було. Ідея виставки — представити постулат вчення Шри Ауробіндо — відновлення віри у свої сили. Це була спроба змусити глядача через мудрість філософа звернутися до себе, оскільки всі наші негаразди і всі відповіді на їх розв’язання — тільки в нас самих.
Уся світова філософія від Платона і Аристотеля до сьогодні намагається докопатися до змісту людського життя, а значить, розуміння проблеми щастя. Наш самобутній філософ Григорій Сковорода подав проблему щастя людини через наш український світоглядний принцип думання з такою глибиною, яку не може заперечити жодна філософія світу. Це — чистота серця і духовна насолода. Згадаймо його слова: «Щастя за допомогою власності — велика помилка. Найвище щастя є в досягненні глибин власної душі».
Сказано більше двохсот років тому, але ми й сьогодні його не почули. Про те саме говорив Шри Ауробіндо, аналізуючи проблему щастя як роботу кожного над очищенням своєї душі від важких вібрацій темряви. Можливо, почувши їх, ми нарешті усвідомимо свої проблеми.
— Ви тривалий час викладаєте в Сумському педагогічному університеті…
— Я ніколи не мріяв стати педагогом, жив лише мистецтвом. Партійна цензура зникла, і духовна свобода відкривала широкі можливості для мистецьких експериментів. Абстрактне мистецтво, яке раніше забороняли, притягувало, і перші спроби виявилися вдалими. Закордонні закупки, пленери, столичні і зарубіжні виставки вселяли віру у свої сили.
Категорія прекрасного стала не обов’язковою для нового мистецтва — можна було писати як і що завгодно, аби лише вразити. Реалістичне мистецтво відійшло на другий план. Тема перестала бути затребуваною і втратила своє значення. Професійне мистецтво, на якому я вихований, стало непотрібним. Але воно мені подобалося, тому невдовзі формалістичні експерименти наскучили. Гостро постало питання: що далі? Можна було переключитися на комерційне мистецтво, не звертаючи уваги на те, що відбувається навколо, але відчував, що то не моє. Хотілося писати те, чого прагнула душа.
На той час зрозумів, що щось умію і зможу чогось навчити інших. Педагогіка давала можливість не підлаштовуватися під смаки покупців і бути чесним із самим собою. Так став викладачем. Спочатку Сумського гуманітарного інституту, згодом Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка.
Педагогічна діяльність вимагає багато зусиль і часу. Постійно маю доводити студентам, які западають на активно підтримуване абстрактне, часто низькопробне мистецтво, що таке мистецтво — це не тільки відчуття і абсолютна свобода, і не тільки самовираження. Це основа будь-якого художнього твору. Прекрасні зразки сучасного абстрактного мистецтва вимагають не менше знань і таланту, ніж реалістичні твори. Недарма всі найвідоміші абстракціоністи вийшли з першокласних реалістів, які гарно розумілися на законах краси. А це вимагає від педагога не тільки глибоких знань класичного реалістичного і абстрактного мистецтва, а й багатьох мистецьких розгалужень, які затуманюють молоді голови своєю легкістю і високою вартістю, але й власного художнього прикладу.
— Що спільного або відмінного між сьогоднішніми студентами і вашими ровесниками 30-40-річної давності?
— Ми мали зовсім інший світогляд, хоч не було тієї свободи, яка є сьогодні. Нам було простіше з огляду передбачуваного майбутнього, нас не хвилювала невідомість після закінчення вишу. Головне — оволодіти професією, а інше додавалося автоматично. Ми були мрійниками і налаштовувалися на навчання. Реалістичне мистецтво ґрунтувалося на категорії прекрасного і вимагало, окрім оволодіння високою професійною майстерністю, знань історії мистецтва, композиції, анатомії, психології людини, без чого, фактично, неможливо створити картину.
Сьогодні інші пріоритети — гроші стали мірилом усього. Більшість молодих людей виховані на споживацькому ставленні до світу, стали переконаними прагматиками і дивляться на мистецтво як на засіб матеріального благополуччя. Класичні критерії краси розмито. Найкращим мистецтвом стало те, яке найкраще продається. Пластика, колір, психологія, що є визначальним, стало необов’язковим. Головне — габарити, об’єм, кількість затрачених матеріалів, робочої сили або техніки і, звичайно, ціна.
Знання ніщо, аби лише здивувати і неважливо чим: наліпленим на полотно непотребом, сміттям, промисловими відходами, покаліченою технікою, забальзамованими і розфарбованими трупами тварин і людей або їх екскрементами. А потім змусити це купити за дуже великі гроші! Молодим важко з цим розібратися. Педагогіка, не маючи сучасної методичної основи, переживає кризу. Мистецтвознавча наука проводить свої дослідження з наслідків, а тому не здатна виробити зрозумілих критеріїв, аби за ними відрізняти сучасне високе мистецтво від підробки.
Справжнє, інколи незрозуміле, високе мистецтво, яке говорить те, що думає, чиновникам від влади часто не подобається. Вони не можуть знайти йому застосування в сучасному суспільному житті й згодні опікуватися лише декоративно-прикладним мистецтвом і дизайном. Однак таке мистецтво спрямоване лише на естетичне поліпшення матеріального світу і не більше. Авторитет художника в суспільстві різко знижується, і він втрачає відчуття своєї потрібності.
— Я мав задоволення одним із перших читати книжку ваших прозових творів, яка здобула схвальні оцінки літературних критиків. Чому звернулися до художньої літератури?
— У своїх мистецьких творах намагаюся через художні образи висвітлювати проблеми, які не дають можливості повноцінно жити. І на полотні, і в прозі пишу про те, про що не можу не писати. Живучи в атмосфері постійних негараздів, хочеться мати місце, де можна було б перепочити. І тим світлим острівцем стала література.
З одного боку, це озвучення мистецької творчості, яке дає змогу краще себе зрозуміти, а з іншого — відновлення душевних сил і внутрішньої рівноваги. У своїй книжці «Під зоряним дахом ночі» звертаюся до втраченого раю дитинства, світла, яким наповнюється людина, приходячи в наш тривожний неспокійний світ, і яке ми, на жаль, поступово втрачаємо під тиском сірої буденності. А тому для мене вона як релакс на наше життя — неспокійне, сповнене турбот, тривог і невизначеності, на відновлення душевних сил для мистецької творчості.
— Які роботи на сьогоднішньому мольберті Миколи Жулінського?
— Пишу про одне й те саме — про сьогодення. Хочу достукатися до людей і намагаюся дотримуватися принципів, які колись так мудро озвучила Мати Тереза: «Усе, що ти робиш, людям не потрібне — воно потрібне тільки тобі і Богу».
Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Микола ЖУЛІНСЬКИЙ — художник, член Національної спілки художників України. Народився 1953 року в селі Чорна на Хмельниччині. Закінчив Одеське художнє училище ім. М. Грекова, Харківський художньо-промисловий інститут. З 1985-го живе в Сумах. Спеціалізація — монументальний і станковий живопис, графіка. Автор персональних виставок. Роботи зберігаються в багатьох музеях України та за кордоном. Заслужений діяч мистецтв України.
Ми в Google+