Президент Українського
медичного клубу
Іван СОРОКА

Про реформування системи охорони здоров’я сказано і написано вже багато. Без перебільшення, це вимога часу, адже сучасний стан вітчизняної медицини  не може задовольняти ні населення, ні самих медичних працівників. Утім, модернізація такої важливої галузі неможлива без врахування думок громадськості й радикального розв’язання низки супутніх проблем — створення належної інфраструктури, поліпшення фінансування та  матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я, кадрової політики. Як це зробити? Які реформи насправді потрібні українській медицині? Про це — наша розмова із заслуженим працівником охорони здоров’я України, президентом Українського медичного клубу, головою оргкомітету Національної медичної премії Іваном СОРОКОЮ.

— Іване Миколайовичу, не секрет, що реформу медичної галузі суспільство сприймає неоднозначно. Хтось вважає її доцільною, інші не задоволені тим, як саме це відбувається. Чи можна знайти золоту середину?

— Бути реформатором взагалі складно, особливо якщо реформи стосуються такої галузі, як охорона здоров’я. Правду кажучи, не позаздриш міністрові охорони здоров’я України Раїсі Богатирьовій, яка взяла на себе відповідальність керувати відомством у період змін.   Але зміни  вкрай потрібні. Інша річ — як правильно це зробити. Якщо ми хочемо створити в країні ефективну модель, потрібні комплексні підходи, які, з одного боку, науково об∂рунтовані, з іншого — відповідають потребам людей. Для цього слід постійно радитися з медиками, науковцями, пацієнтами і профспілками, щоб мати консолідовану думку.

Загалом будь-яка реформа потребує серйозних адміністративних втручань, фінансових надходжень, виважених кадрових рішень та інформаційної підтримки. Мені зрозуміла політика створення мережі перинатальних центрів, розбудова первинної ланки, реформування невідкладної допомоги. Але, вважаю, все це — лише невелика  частина тих стратегічних завдань, які потрібно впровадити у практичне життя. Нехай лікар швидкої допомоги буде професіоналом найвищого рівня, але якщо в країні дороги в жахливому стані, він не зможе вчасно допомогти пацієнтові.  Тож паралельно з модернізацією екстреної і невідкладної допомоги слід будувати магістралі, ремонтувати дороги, купувати санітарний транспорт, упроваджувати сучасні інформаційні технології. Зокрема,  розвиваючи первинну ланку, передусім слід подумати про надання медичної допомоги сільському населенню. Мені не зрозуміле створення амбулаторій, до того ж  не забезпечених усім необхідним,  у великих містах, де можуть нормально працювати  поліклінічні установи. Більш того, вважаю, що руйнувати поліклінічні заклади, які  нині нормально працюють, недоцільно.  Перепрофілювання дільничних терапевтів у сімейних лікарів неможливо зробити за один-два місяці, потрібна зміна лікарської й економічної ментальності та свідомості  пацієнтів. Для створення інституту сімейних лікарів потрібен певний час і наставники, а на перехідний період потрібно надати можливість лікарям працювати на рівні поліклінік. Дуже виважено слід ставитися до модернізації педіатричної служби, адже діти — це майбутнє держави, і ми не маємо права на помилку.

Щоб створити ефективну модель медичної допомоги, потрібно зважати на думку практиків. Фото Володимира ЗАЇКИ

— Як правило, масштабні реформи потребують великих коштів…

— Цю проблему теж варто розглядати комплексно.  Протягом останніх років фінансування медичної галузі було недостатнім і неефективним, зарплати медичних працівників були і є набагато нижчі за середні в економіці. Нам не вистачає професійного фінансового менеджменту, який дасть змогу чітко визначити, скільки коштів потрібно кожній адміністративній території для надання базових медичних послуг.

Оскільки економічні  можливості в кожному регіоні різні,  на перших етапах модернізації має бути державна  фінансова вертикаль, необхідний конституційний мінімум держава має надавати на рівні центрального бюджету.  Потрібно, щоб державні фінансові потоки були контрольовані й  працювали на  конкретного пацієнта. Саме таким шляхом —  централізації фінансових потоків для забезпечення  медичної галузі — пішли в Туреччині, Молдові, Росії.

Потрібна кадрова вертикаль. Наприклад, міністр охорони здоров’я  не призначає керівників обласних управлінь охорони здоров’я,  ключових  головних лікарів. Тобто з одного боку, це демократія на рівні регіонів, з іншого —  неможливість ефективно впливати і реально контролювати  реформи і структурні зміни на територіальному рівні. Якщо у військових є вертикальна інтеграція, то в медицині її, на жаль, немає.

Бачу, що експеримент  демонструє всі ці проблеми і больові точки системи.

Не варто також забувати про страхову медицину. Через 15—20 років у світі кардинально зміниться парадигма лікування, з’являться принципово нові методи діагностики,  ліки і програми профілактики. Україна з її  практичним і науковим потенціалом могла б стати взірцем для наслідування.

І ми повинні вже сьогодні створити таку систему, яка впишеться в ці вимоги. Треба думати на 50 років наперед, щоб наші нащадки не сказали: «Чому вони цього не зробили, чому не використали всі можливості, які в них були?» Без гострого експерименту важко щось зробити, але стратегія реформ має бути виваженою і обгрунтованою. 

— І, ймовірно, при цьому потрібно враховувати громадську думку?

— Звичайно. Кілька років тому у групи небайдужих професіоналів з’явилася ідея створити незаангажовану організацію, яка б могла опікуватися проблемами медичної галузі. Так з’явився Український медичний клуб — неформальне об’єднання всіх, кого цікавлять проблеми охорони здоров’я і функціонування галузі (лікарі, науковці, юристи, фармацевти, громадські діячі, митці). Якщо порівнювати з офіційною кадровою вертикаллю, то це об’єднання — своєрідна діагональ, яка надає можливість висловитися всім учасникам, навіть якщо їхня думка не збігається з офіційною. На засіданнях клубу ми отримуємо реальну картину думок медичних працівників і представників громадськості, шукаємо шляхи модернізації галузі, щоб реформа, задекларована урядом, мала позитивний результат. Це надзвичайно важливо, адже охорона здоров’я — один з важелів національної безпеки.

— Проблеми залишаються на рівні обговорення чи вже є конкретні напрацювання?

— На засіданні медичного клубу нещодавно ми розглядали питання фармацевтичного забезпечення хворих на гіпертонічну хворобу і стенокардію, а також участь України у міжнародних науково-дослідних проектах.

Конкретним прикладом практичної діяльності Укрмедклубу є його співучасть у профілактичній програмі «Ваше здоров’я — у ваших руках», яка реалізується в Дніпровському районі Києва.

Управління охорони здоров’я і освіти району спільно з Українською асоціацією «Рух за здоровий спосіб життя» та Київським центром спортивної медицини в рамках медико-педагогічного контролю за фізичним вихованням школярів провели оцінку рівня фізичного здоров’я майже 6 тис. дітей.

Ця робота дала змогу вперше кількісно оцінити наявні резерви фізичного здоров’я школярів та на основі цих даних підготувати індивідуальні оздоровчо-рухові програми для їхнього підвищення.

Це унікальний досвід, якого немає в жодній розвиненій країні, і все це завдяки тому, що саме в Україні працює автор методики оцінки рівня здоров’я, фахівець світового масштабу в сфері індивідуального здоров’я професор Геннадій Апанасенко. Сподіваємося, що ця робота матиме продовження як в Києві, так і в регіонах України. Принаймні, Укрмедклуб докладе для цього максимальних зусиль.

Потрібно також створювати національні програми здорового харчування для дітей і підлітків. Нині ми працюємо над програмою «Шкільне молоко». Її мета — на основі приватно-державного партнерства забезпечити школярів високоякісним молоком.

— А де взяти високоякісне молоко?

— Визначити в регіонах виробників, які мають сертифікати якості, випускати маленькі  пакетики  тетра-пак з молоком тільки  для шкіл і дошкільних закладів, ввести  державний контроль за цією продукцією. Повірте, якщо цю програму буде прийнято на державному рівні, це дуже позитивно позначиться на здоров’ї дітей і приведе до зменшення видатків на охорону здоров’я.  Втім, це лише один з елементів програми профілактики, над якою ми працюємо.

 Одне із засідань клубу було присвячено проблемі незахищеного сексу серед молоді. Лікарі, науковці, депутати обговорювали проблеми  пропаганди безпечного сексу, пошуку сучасних методів захисту від хвороб, що передаються статевим шляхом.

— Часто підлітки бояться або просто не знають, до кого звернутися зі своїми проблемами…

— Це правда. Але вважаю, що до цієї проблеми слід підходити ширше. Одним з ефективних елементів первинної профілактики є відновлення інституту лікарів середніх навчальних закладів. Нині ця система не працює як слід. Реформа первинної ланки обов’язково повинна це враховувати. Але щоб система запрацювала, потрібна державна політика, інститут шкільних лікарів має бути впроваджений на законодавчому рівні. І починати потрібно з навчання таких лікарів, адже вони мають бути обізнаними в багатьох медичних спеціальностях. Цю проблему слід обговорити в Міносвіти, МОЗ, Академії медичних наук, розробляти програму освіти шкільних медиків, упроваджувати преференції, щоб ця спеціальність стала престижною. Якщо це вдасться зробити, то згодом  з’являться позитивні результати. Можливо, не сьогодні і не завтра, але через кілька років — обов’язково.

Тож реформа, про яку  так багато говорять, — це лише мінімум  із того, що потрібно зробити. Загалом політика в державі має будуватися саме на системі охорони здоров’я, адже здоров’я людини — фундамент майбутнього країни. Потрібно піднімати престиж  медичного працівника, створювати умови, щоб українські лікарі залишалися в країні, а не шукали заробітків за кордоном. Для цього міжнародний благодійний фонд «Здоров’я українського народу» на паритетних умовах з Міністерством охорони здоров’я започаткували Національну медичну премію. Протягом кількох років щорічно проводиться незалежне опитування, за результатами якого визначається топ-100 найкращих лікарів, лікарень, закладів медичної освіти. Це важлива соціальна компонента, яка теж працює на перспективу, піднімає престиж лікарської професії й започатковує етичні вимоги. Лікареві мало бути професіоналом з великої літери, він повинен бути етичним. Тільки такі фахівці зможуть зробити реформу галузі в тих напрямках, які відповідають сучасним вимогам.

 Наталія ДОЛИНА,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Іван  СОРОКА. Народився 29 липня 1967 року. Закінчив лікувальний факультет Київського медичного університету і клінічну ординатуру Інституту педіатрії, акушерства та гінекології Національної академії медичних наук. За його участю розроблені і затверджені понад 10 національних нормативних документів в галузі реформування системи охорони здоров’я. Володіє українською, російською, німецькою і англійською мовами. Заслужений працівник охорони здоров’я України, президент Українського медичного клубу, віце-президент асоціації «Рух за здоровий спосіб життя».