ВИСТАВКА

Столичні школярі цікавилися робітничими спеціальностями 

Наталка ЩЕРБАНЬ,
Ірина ПОЛІЩУК,
«Урядовий кур’єр»

Майже 90% старшокласників, за даними опитувань, по закінченні школи прагнуть вступити до вишів. Значно менше випускників шкіл, які хотіли б стати токарями, електрозварниками, столярами тощо. Хоч на сучасному ринку праці якраз такі спеціальності й мають неабиякий попит: як можна, приміром, уявити будівництво без штукатура, лицювальника-плиточника чи виготовлення тістечок без кондитера?

Аби продемонструвати, яких насправді потрібних і цікавих професій навчають в училищах, управління професійної освіти департаменту освіти і науки КМДА влаштувало вже традиційний «Ярмарок професій». Київський міський палац дітей та юнацтва зібрав 28 столичних закладів професійної освіти, що представили усім бажаючим, а особливо школярам 9–11 класів, професії, яких вони можуть навчити. Приміром, у Вищому професійному училищі № 33 найпопулярніша спеціальність — кухар-кондитер. На заході учні виробляли з тіста справжні витвори мистецтва.

— Я навчаюся на кухаря, — розповів хлопець, який назвався Ігорем. — Ще з дитинства любив готувати, щось придумувати із продуктів. Для мене це дуже цікава професія. По закінченні училища планую вдосконалюватися десь за кордоном.

А майбутні перукарі могли кожному зробити красиву й модну зачіску, тож бажаючих серед відвідувачів виставки не бракувало. Захопив цей процес і юну киянку Тетяну.

 — Я закінчую дев’ятий клас і ще тільки думаю, ким хочу бути. Із захопленням спостерігаю за перукарями, за тим, які чудові зачіски в них виходять. Цей захід допоміг мені визначитися: мабуть, піду на перукаря…

На ярмарку були представлені й витончені ювелірні прикраси юних майстрів, декоративні вироби з деревини, шкіри, чудові композиції з флористики, сучасні моделі одягу,  тощо.

— А я опановую професію автослюсаря, — розповідає Євген, — навчаюся на третьому курсі Київського регіонального вищого професійного училища будівництва. Вже навіть працюю. Сам я з Чернігівщини, але планую працювати й далі навчатися у Києві. Вважаю, що моя професія досить популярна і потрібна.

Загалом «Ярмарок професій» відвідало понад 6 000 школярів, для яких відкрився цікавий і великий вибір робітничих спеціальностей. Одним цей захід допоміг визначитися з вибором професії, а інших змусив замислитися над своїм майбутнім.

Нині в Україні існує 991 професійно-технічний навчальний заклад. Всі вони приймають на навчання учнів 9–11 класів, хоч деякі беруть навіть восьмикласників. Цього навчального року у ПТНЗ здобувають робітничі професії понад 150 тисяч юнаків та дівчат. Наступного ж ця цифра має збільшитися.

— У попередні роки ПТНЗ набирали й по 200 тисяч абітурієнтів, — запевняє В’ячеслав Супрун, директор департаменту професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки.

— Сьогодні найбільший попит мають професії обслуговуючої сфери: перукарі, манікюрники, офіціанти, консьєржі тощо. Ми постійно намагаємося вдосконалювати систему профтехосвіти, розробляючи новітні програми й сучасні технології, залучаємо відомі фірми до співпраці. Приділяємо велику увагу створенню належних умов для профосвіти. Навчання — безплатне, усі учні отримують стипендії розміром 275 гривень, є безкоштовне харчування й проживання у гуртожитках.

Ми не залишаємо своїх випускників напризволяще й намагаємося за можливості влаштувати їх на роботу. Хоч і проблема з робочими місцями нині дуже велика, адже працедавець віддає перевагу працівникам, які вже мають досвід. Проте під час виробничої практики є можливість вирішувати й ці питання, — каже В’ячеслав Супрун.

Майбутні перукарі демонстрували своє вміння на гостях виставки. Фото Oлександра ЛЕПЕТУХИ

ТОЧКА ЗОРУ

«Раніше людина праці була передусім»

Тетяна ІЗОВІТ,
виконавчий директор Асоціації підприємств
легкої промисловості «Укрлегпром»:

— В Україні існує величезна проблема з трудовими кадрами. Це серйозне питання, яке потрібно вирішувати на державному рівні. На мою думку, за роки незалежності ми втратили робочі кадри. Більше того, загублене саме ставлення до робочої професії. Інколи доводиться чути, мовляв, у нас немає промисловості або низька заробітна платня, то й не потрібно здобувати робочі професії. Це не правда! Адже виробники є. Корінь проблеми як у відсутності достатніх обсягів виробництва, а отже, і в недостатній кількості робочих місць, так і в заробітній платні працівників. Адже сьогодні саме на промислових підприємствах лежить весь тягар існуючих податкових навантажень та платежів до місцевих та державних бюджетів. Ми отримали ситуацію, коли легально працювати нерентабельно, а в тіні — неможливо.

Проте часто не знаємо, що вдягнуті в чоботи, виготовлені в Броварах, чи сукенку, пошиту в Києві. А тим часом європейці із задоволенням носять одяг і взуття від українських майстрів. Ось тільки майстри ці вже не дуже молоді, й передавати досвід їм часто нікому. Адже молодь здебільшого йде навчатись на економістів, юристів. Так, ці фахівці потрібні, але ж хто формуватиме ВВП нашої країни?! І де знайти слюсаря-роботягу, який, до всього, буде професіоналом? Та й де працедавцю знайти фінансові ресурси, щоб платити йому гідну зарплату? Щоб це було, як за часів Союзу. Коли мене свого часу після закінчення вишу направили на фабрику, моя ставка становила 110 рублів. Натомість такі працівники як майстер, в’язальниця чи швачка отримували в рази більше. Тобто людина праці була передусім. І від результатів роботи кожного з них залежав рівень оплати праці інженерно-технічних робітників та керівників підприємств.

Тому робітники мали стимул виготовляти більше продукції, щоб отримати премію. А нині деяких фахівців, з якими свого часу я працювала, зустрічаю в торговельних центрах, де вони змушені продавати зазвичай імпортний крам. І це замість того, щоб виготовляти якісну вітчизняну продукцію.

В Україні сьогодні людина праці бідна. А це нонсенс. Потрібно розуміти, що економіка жодної країни не зможе ані розвиватися, ані бути незалежною без національного виробництва. Натомість ми, українські споживачі, підтримуємо економіку іноземних країн, які за наш рахунок модернізуються, нарощують виробництво й розвиваються. А ми тим часом втрачаємо свою економічну незалежність. А що ж буде далі?