Його мистецтво не піддається часу (фоторепортаж)

У столичному Будинку художника відкрилася довгоочікувана виставка Олександра Дубовика. Вона триватиме до кінця нинішнього тижня, що недостатньо для такої масштабної експозиції. Але такі умови оренди. В усіх залах на третьому поверсі представлено майже 200 живописних і графічних робіт митця, починаючи зі знакового автопортрета 1967 року, який, крім впізнаваності Метра, являє тип інтелігента 1960-х. На цей портрет здавна полюють колекціонери, але художник притримує його, адже «він музейного рівня». 

Саме в 1960-ті художник почав вибудовувати власну знакову систему і обґрунтовувати її в теоретичних творах, насичених іронією. На квадраті картини Дубовик поєднує слов’яно-візантійські та західні культурні коди. Він вважає: «Художник починається тоді, коли є власна концепція, індивідуальні знаки і туга».

Олександра Дубовика запрошували працювати до США, Росії, Франції, Німеччині, навіть Ірану, а він повертався в Україну, хоч далеко не ідеалізує державу та її інституції. Олександр Дубовик в українській культурі уособлює моральність сучасного митця.

На виставку завітали арт-критики і куратори, шанувальники і колекціонери, колеги.  «Є модні, актуальні, сучасні твори, а є мистецтво, для якого час перестає бути орієнтиром, — якось розмірковував Анатолій Криволап. — Воно не піддається часу. Таке мистецтво Дубовика. Він став першим абстракціоністом в Україні, з нього все починалося, а ми вже були потім».

Музиканти чують у полотнах патріарха живопису музику сфер. Його роботам властивий космізм узагальнень і деміургічна втаємниченість.

Пан Олександр, як і півстоліття тому, дивує новими роботами, сповненими енергії кольору та інтелектуальної сили. Вони зачаровують і провокують. Антропоморфні творіння на його полотнах наче випробовують надбання світової культури. Художник створив впізнаваний знаковий код. Когось він відштовхує семантичним навантаженням, інших приваблює, так би мовити, палімпсестом сенсів. У наш час спеціалізацій і команд митець вражає самодостатністю і гуманітарним енциклопедизмом.

У роботах художника, на думку мистецтвознавців, поєднуються декоративність та інтелектуалізм, емоційність і конструктивізм, сюжетність і символізм. Відзначають іронічний еклектизм та рафінований герметизм. Для самого художника «важливе зрівняння у правах автора і глядача. Автор проходить півшляху. Другу частину належить пройти глядачеві не в напрямку до автора, а до себе».

Багато його робіт названо «Діалогами». Але художник застерігає: «У діалозі нема істини». Він часто висловлює парадоксальні думки. Художник-філософ переосмислює пам’ять культури з укоріненими в ній символами і міфологемами від античності до естетики глобалізму, яку наш культуролог, що сховався під псевдонімом К’юбільє, влучно назвав «порногламур».

Майстер стверджує, що життя — це енергія. І саме енергія як колір-символ — душа мистецтва. «Концепцію треба одягти в колір. Мислю кольором і маю азбуку власних знаків, які придумав: тріумфатори, пророки. Мій знак — букет. Він сферична оболонка нерозгаданих можливостей. Протягом віків робили букети, і ніхто не спитав: що це? А це феноменальна ідея. Це моє божественне маля».

Художник Борис Егіазарян, який відволікся від споглядання нових картин майстра, підсумував: «Вважаю, що він видатний художник, великий естет і філософ. Дубовик створює унікальність творчими знахідками. Він стверджує, що культура — важлива складова життя. Знаю його як скромну інтелігентну людину з гігантським інтелектом». 

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ДУБОВИК. Народився в Києві. Батько репресований поет Михайло Дубовик назвав сина на честь друга Олександра Довженка.

Закінчив Київський державний художній інститут. У 27 років вступив до  Спілки художників України. Засвідчив талант і фах у техніці вітражу, мозаїки, гобелена, книжкової графіки, дизайну, настінного розпису, плаката. Він оформив каплицю у Бер-лез-Альп біля Ніцци (Прованс, Франція) і Новоапостольську церкву (Київ).

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»