НАДБАННЯ

Книжки поета Миколи Боровка виростали не на «творчих хлібах»

Автор п’ятнадцяти поетичних книжок, заслужений працівник освіти України Микола Боровко нагороджений кількома літературно-мистецькими преміями, його вірші перекладали російською, французькою, грузинською, киргизькою та іншими мовами, вони входили до антологій, альманахів, колективних збірників, що видавалися у нас і за кордоном, друкувалися в поважних всеукраїнських періодичних виданнях, у хрестоматіях та шкільних підручниках.

Усе це надбав поет, так би мовити, без відриву від основної, педагогічної, роботи. Писав, жодного дня не перебуваючи на «творчих хлібах», хоч доволі рано здобув літературне визнання і як член Спілки письменників України мав законне право полишити щоденні шкільні клопоти і сповна віддатися роботі за домашнім письмовим столом.

Творив у вихідні й під час відпусток, у вільні вечірні, нічні й досвітні години. Сил і енергії вистачало на все. Після педагогічного інституту і служби в армії працював учителем, заступником директора і директором середньої школи, завідуючим відділом освіти Бориспільської міської адміністрації, на посаді заступника міського голови, його обирали депутатом обласної ради — одне слово, трудився без права на спокій, сумлінно й совісно.

Нині Микола Маркіянович уже на пенсії, але вдома йому не сидиться. Працює проректором одного з інститутів на Київщині, займається краєзнавством, бере активну участь у житті рідного міста.

Не уявляє він і жодного прожитого дня без роботи над словом. Поезія увійшла в його долю з юних літ і стала духовною потребою на все життя. Спробувавши себе у різних формах вірша — від традиційного ямба та хорея до модерного верлібру, яким нині пише чи не вся літературна Європа, — вподобав класичний рондель. У ньому поетичний талант Боровка реалізувався найповніше.

Ця форма вірша, свого часу поширена у французькій та англійській літературах, стоїть у одному ряду із сонетами та октавами. Від поета вона вимагає аристократичної вишуканості письма, а від читача — всебічних знань та високої загальної культури. З українських поетів найпомітніших успіхів у творенні ронделів досяг молодий Тичина. Проте їх у творчій спадщині автора «Сонячних кларнетів» небагато. Писали ронделі й інші поети. Але теж нечасто. Микола Боровко ж творить їх понад тридцять років і має три сотні поезій цієї строго канонічної форми. Кілька разів виходили вони окремими книжками і принесли їхньому авторові заслужене визнання. Микола Боровко осучаснив рондель, наповнив його соціально-філософським змістом, виразними реаліями рідної землі, шляхетними емоціями.

Неопалима купина калини

Під Києвом розкішно зацвіта —

То прозріває простота свята

В душі природи і в душі людини.

Коли в чеканні зимної години

Листками все миттєво обліта,

Неопалима купина калини

Під Києвом розкішно зацвіта.

Прожиті дні здаються замалими,

І втрачене ніхто не поверта.

Та є здобуток: вічна висота

Мого народу згублені кровини —

Неопалима купина калини.

Хто ми, яких батьків діти, звідки і куди пролягає наша дорога, чи пам’ятаємо, що в жилах наших тече кров Володимира Великого і Святослава Хороброго, що в кожного із нас мусить бути щось од діда Тараса і прадіда Сковороди? Актуальні, вічні, болючі питання. Немає на них однозначних відповідей, але є незадекларований, підтекстом висловлений заклик жити так, щоб на рідній землі більше було щастя, добра і справедливості.

Може, поезія Миколи Боровка знана в Україні менше, ніж вона того заслуговує. Але хоч би як там було, свого читача поет має. Це засвідчують його авторські літературні вечори, і зустрічі з учителями й учнями шкіл району та області, і журналістські запрошення на виступи в програмах українського радіо, і публікації в періодиці, і навіть кілька короткометражних фільмів про його життя й творчість. Отже, є заради чого спалювати нерви, переливати в слово те, чим живе душа.

Працює Боровко без суєти і поспіху. Рекламувати себе не вміє і не хоче, уникає навкололітературної метушні, засвідчує свою творчу спроможність конкретними справами. Читає лекції в інституті, укладає антологію світового ронделя, пише вірші і готує до видання нові книжки.

Робить усе це сумлінно й совісно, так, як і належить справжньому митцеві і його таланту. 

Микола ЛУКІВ,
заслужений діяч мистецтв України
для «Урядового кур’єра»