…Її портрет на обкладинці престижного міжнародного журналу Newsweek під заголовком «Люди, які змінили Польщу». Її відзначив своєю нагородою Президент Броніслав Коморовський, а в її громадську організацію відраховує один відсоток прибуткового податку автор польського економічного дива Лєшик Бальцерович. І живе ця жінка не у Варшаві, а в далекому поліському закутку, на Вармії та Мазурах, у селі Камьонка, де лише… 70 жителів. Та завдяки її зусиллям про це місце знають тепер уже не тільки в Польщі — в усій Європі.
На бал приїхав Президент
16 років тому до Барбари Маргол звернулася по пораду сусідська дівчина, яка щойно закінчила школу й залишилася з 5-річним братом на руках. Батьків у неї не було, статків — теж, а попереду — складне життєве роздоріжжя. Барбара з друзями тоді зібрала гроші, аби допомогти Малгожаті з навчанням. Далі залучили підприємців, які встановили для дівчини невелику стипендію. Так зародилася асоціація, що стимулює розвиток молоді, котра не має статків, але суспільно активна.
Потім Барбара занотувала все, що могло б створити «точки зростання» тут, на рідній землі. Адже поставила за мету покращити життя земляків за допомогою привабливості території. У цих місцях традиційно проживали гончарі. І простору — хоч відбавляй! Тому сам Бог велів створити гончарське село!
Спочатку до справи залучили приватні фонди. Згодом «пішли перші мільйони з Євросоюзу», адже Барбара з однодумцями невпинно писала цікаві й оригінальні проекти, що перемагали на європейських конкурсах! У них з’явилися фундації-партнери в інших країнах: Америці, Норвегії, Франції. От що значить правильно скористатися перевагами глибинки, подивитися на неї свіжим поглядом! А справжньою родзинкою став бал, який влаштовують раз на рік за участі міс Польщі та благодійників, які саме тут бачать своїх стипендіатів і дізнаються про їхні успіхи.
— Чистий дохід з нашого першого балу становив 10 тисяч злотих. Ви не уявляєте, як ми раділи, — каже Барбара. — Утім, торік, на 15-му балу, ми зібрали вже 50 тисяч! Тож спільними зусиллями підтримали вже 600 студентів: це 43 стипендії на рік! Усі вони успішні люди, деякі повернулися до Камьонки і працюють директорами наших програм.
Тож на території, яка мала всі шанси запустіти, тепер активно діє гончарське село. Місцеві умільці проводять тут майстер-класи для всіх охочих, а кожен турист може з їхньою допомогою виліпити собі сувенір напам’ять. У лабораторії природи з кінозалом 3Д та навчальними доріжками відбуваються культурні події, скажімо фестиваль «Мазурки на Мазурах». Працюють соціальні кооперативи, в яких отримали роботу місцеві. Також діє центр кредитування для безробітних і соціально вразливих категорій громадян, де можна взяти до 300 тисяч злотих під 2,8% річних на 7 років! А ще проводять навчання для підприємців і, звісно, надають туристичні послуги.
— Ключове слово тут «довіра». Часто бувало так, що благодійники давали мені прямо в руки певні суми. Я одразу спрямовувала їх на рахунок нашої асоціації і пред’являла їм банківську платіжку. А в 2003-му вийшов Закон «Про діяльність суспільної користі і про волонтерство», який дозволив один відсоток прибуткового податку юридичним та фізичним особам спрямовувати на громадський сектор (потрібно лише повідомити про це податкову). Відтоді громадські організації, а їх у Польщі понад 60 тисяч, буквально змагаються за цей один відсоток! Ми на момент набуття чинності цього закону вже мали добру репутацію, тож кількість наших прихильників лише зростала. Після того, як тут побував Лєшик Бальцерович, він незмінно переказує свій відсоток нам. А на один із балів ми запросили тодішнього Президента Броніслава Коморовського — він теж приїхав!
У будиночках із сучасного євробрусу (а саме з таких, що мають електричне опалення) тут виросло ціле містечко. Затишно та комфортно в ньому навіть глибокої осені. Тепер це містечко активно заробляє гроші на розвиток території: тут створили не один десяток робочих місць для земляків. Захоплюєшся людьми, що, як мовиться, зробили себе самі!
На запитання, чи цікавляться цим досвідом українці, Барбара відповіла:
— Я вклала свої кошти й навчила локальний бізнес в Україні, як акумулювати ресурси для стипендіальних програм. І на тому… все скінчилося. Якби так було в Польщі, нашої організації давно не існувало б.
Досі не можу позбутися неприємного осаду. Ніби на підтвердження цих слів побачила чергову телеісторію про псевдоблагодійників, що привласнюють кошти, які люди віддають бійцям. Коли ж, нарешті, ми довірятимемо самим собі?
Під крилом ангела
Село Анілово, що в перекладі означає «оселя ангелів», свого часу ледве не завмерло. Після реформи місцевого самоврядування воно перестало бути центром гміни, бо живе тут лише 200 жителів, а відтак закрили школу й дитсадок, до костелу ходять у сусіднє село. Втім активні місцеві жителі, яким ледве за 50, вирішили змінити хід неприхильної до них новітньої історії. Все взяли в свої руки жінки. На календарі був червень, і у кожного в льоху ще залишилася стара картопля, яка ось-ось мала зіпсуватися.
— Ми вирішили зробити з цих запасів деруни й продати їх на торгах, що відбувалися неподалік. Звісно, не всі односельці вірили в результат. Та коли ми вселюдно гукнули ще діставати картоплю, люди ожили. Так ми разом заробили перші гроші, за які почали ремонт занедбаного приміщення у центрі села, — розповідає Галина Чишла, очі якої просто світяться бажанням робити добро. — Тепер маємо прекрасний культурно-розважальний центр.
Поволі Анілово стало асоціюватися із запахом картоплі, пирогів і славнозвісних пончиків, якими нас теж пригощали місцеві господині. А ще тут чи не в кожній хаті почали виготовляти ангелів: із підручних матеріалів, з глини, дерева, з батіку. Ото вже талантів відкрилося! Нині кожна тутешня садиба має свого ангела-охоронця. Ангелика напам’ять везуть із собою туристи, а вони тепер приїздять сюди звідусіль!
У партнери задля оригінальності взяли село Пекло, що підшукали в сусідньому воєводстві. Тож на черговий зліт прихильників ангелів приїхало аж 150 «дияволів» із Пекла. Липневий зліт став традиційним: сюди поспішають представники сіл-партнерів із Франції, Німеччини, Швеції! А ще Анілово виграло проект ЄС, з якого велику користь отримали люди «срібного віку», яким 50+. Тепер у кожній сільській хаті є інтернет для спілкування та нових ідей. Немолоді вже люди народжують одну ідею за другою: тут уже є своя футбольна та пожежна команди, громада має транспорт, який заробляє гроші, а також слюсаря, сантехніка і навіть майстра манікюру! Відкрили магазини в інших місцевостях, де продають свою аграрну продукцію. Її розкуповують, навіть якщо вона дещо дорожча, ніж у інших, бо спрацьовує оригінальний бренд! Утім, активісти не зупиняються — й надалі пишуть проекти до уряду та грантодавців. Тож не дивно, що саме їхній солтис (староста, який працює на громадських засадах) Збігнєв Чишка став у Польщі солтисом року й отримав нагороду в сенаті у Варшаві. Є у цієї активної громади ще один (як на мене, головний) плюс: у «розкручене» село активно повертається молодь — нині її тут 25 відсотків. Щоправда, вільної землі давно немає: новоприбулі відбудовують на сучасний лад оселі своїх батьків або ж купують садиби, проте на продаж їх теж виставляють украй рідко.
Самоврядування на експорт
— За 25 років ми збудували потужне самоврядування, але без розвиненого громадського руху такого поступу не було б. Нині тільки в нашому воєводстві 6,5 тисячі громадських організацій. Навіть найкраще самоврядування мусить мати партнера, і це неурядові організації різного спрямування: від добровільних пожежних дружин до любителів Вармінсько-Мазурських озер, яких маємо понад тисячу, — каже маршалок Вармінсько-Мазурського воєводства. — Звісно, в бюджеті передбачаємо щоразу більші видатки на фінансування конкурсних проектів від громадських активістів.
Тут, на Вармії та Мазурах, я не вперше. Рівненщина співпрацює з подібною до нас географічно територією з перших років української незалежності. І щоразу потужніший поступ бачу в тутешніх містах та селах: упродовж року щось будують і модернізують, причому із застосуванням надсучасних технологій. Саме тому це вражає більше, ніж стара Європа!
Так, Польща всі ці роки була на привілейованому положенні в Євросоюзі. Але й тому, що самі поляки «викладалися» для розбудови нової не лише за формою, а й за суттю держави, не шкодуючи ані ініціативи, ані коштів з державного та місцевих бюджетів на співфінансування проектів! Справжніми золотими рибками стали тут неурядові організації. Ну що таке визначений законодавчо відсоток з прибуткового податку на їхній розвиток, якщо завдяки ним країна отримала мільярдні інвестиції? Хто працює, тому, як кажуть, і Господь допомагає.
Тепер уряд Вармінсько-Мазурського воєводства разом із управлінням міжнародного співробітництва та євроінтеграції Рівненщини виграють так звані студійні візити (оскільки Україна не є членом ЄС, інфраструктурні проекти на нас не поширюються). Тобто те «домашнє завдання», про яке постійно твердять європейці, нам активно допомагають виконувати сусіди-поляки. Якщо будемо сумлінними учнями, то вже не вузеньке вікно, а значно ширші двері в Європу відчинять і для нас.
Принаймні на Рівненщині нещодавно вперше надали з обласного бюджету 200 тисяч гривень на проекти, запропоновані громадськими організаціями. Кошти невеликі, але це старт, без якого, як бачимо на польському прикладі, неможливий успішний поступ. Гадаю, Україна приречена на подальший розвиток громадянського суспільства. Воно ще подекуди не вийшло з дитячого віку — на все потрібен час. Щоправда, у нас уже немає його стільки, як у наших добрих сусідів.
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
Рівне — Ольштин
Ми в Google+