ДАТА

70 років тому обласний центр Поділля перебрався з прикордонного Кам'янця-Подільського у серце краю

У 1941-му році це місто, розташоване на перетині залізничних і шосейних шляхів, потужно розвивалося. У передвоєнні роки його населення значно зросло і становило понад 37 тисяч осіб.

Як і нині, було воно багатонаціональним. Українці, євреї, росіяни, поляки зі своєю культурою, духовністю, традиціями гармонійно уживалися разом.

На той час у місті вже діяло 38 підприємств, де було понад 10 тисяч працюючих. А найбільші заводи - механічний та цукровий мали всесоюзне підпорядкування. Місцеві цукровари переробляли до восьми тисяч центнерів солодкої сировини на добу.

Виробничий потенціал Проскурова поповнили машинобудівний та пивзавод, м'ясокомбінат, кондитерська та макаронна фабрики, деревообробний і м'ясокомбінати тощо.

Розвивалася освіта: в 13 школах викладали трьома мовами: українською, російською та єврейською. Лікарняні послуги населенню надавали в чотирьох лікарнях, трьох поліклініках, двох пологових будинках. Повноцінним було і культурне життя городян: тут діяли музично-драматичний театр, 12 клубів та 14 бібліотек, працювали музеї, а кінотеатр імені Чкалова був одним з найсучасніших і найбільших в Україні.

Навіть за мірками сучасної доби тодішні "батьки міста" непогано зналися на місцевій інфраструктурі - розвивали транспортне сполучення, налагоджували систему комунального господарства, споруджували водогін та електростанцію.

Історія зберегла факти становлення та розвитку в обласному центрі місцевого самоврядування. Тодішня міськрада об'єднувала 132 депутатів. Ще з 1935 року в Проскурові діяло 28 квартальних комітетів, які згодом реорганізували в депутатські групи з благоустрою. Довкола цих одиниць самоорганізації населення гуртувався актив з робітників, домогосподарок, студентів і навіть школярів.

Своє міцне коріння має і загальноміська толока, яка й донині практикується в місті на Південному Бузі. За ініціативи громади і обраної нею влади було створено парки ім. Коцюбинського та ім. Франка, бульвари на вулицях Дзержинського і Шевченка, закладено Піонерський сквер.

А от духовним осередкам не поталанило: під час боротьби з "пережитками минулого" атеїсти знищили костьол, дві синагоги і православну церкву. Дещо з втраченого тоді відновлено в наші дні.

Подальшим планам будівництва і розвитку міста стала на заваді Друга світова. Проскурів пережив жорстокий окупаційний режим, якому активно протидіяли дев'ять антифашистських підпільних груп. 25 березня 1944 року радянські війська звільнили місто від окупантів.

Обласний центр доволі швидко відбудували, а місцеву економіку відродили. Уже на початку 50-х років працелюбні городяни досягли довоєнного рівня виробництва.

У 1954 році на честь видатного державного діяча та полководця Богдана Хмельницького Проскурів перейменували на Хмельницький. Нині це велике сучасне місто з потужним науково-освітнім потенціалом, де проживає майже 300 тисяч осіб.

- Історію треба знати, запозичувати з неї краще, - каже Хмельницький міський голова Сергій Мельник. - Наша громада завжди вирізнялася згуртованістю і активністю, шанобливо ставилася до своїх героїв, оберігала культурні цінності. А саме це перетворює населення на свідомих і патріотичних громадян.