На початку жовтня Китай зробив перший крок на шляху до висадки на Місяць - запустив до нього свій перший дослідницький апарат. У той час, як багато країн захоплюються успіхами Китаю в освоєнні космосу, деякі аналітики продовжують ставити непросте запитання: навіщо нині китайському урядові космічна програма?

Йдеться виключно про наукову мету? Чи, може, Китай справді намагається конкурувати з провідними світовими космічними державами? Правильна відповідь лежить десь посередині. Китай належить до трьох країн, що здійснюють пілотовані космічні польоти, і це підтверджує його статус одного зі світових лідерів у галузі інновацій і технологічного потенціалу.

Ці досягнення змушують аналітиків сприймати успіхи космічної програми Китаю як виклик США. Коли Китай в 2007 р. знищив балістичною ракетою один з власних метеорологічних супутників, багато хто визнав це як демонстрацію військової сили. Однак вихід у відкритий космос в 2008 році й запуск апарата Chang'e-2 так інтерпретувати не варто. Піднебесна не намагається почати космічну гонку ХХІ століття із США. Якщо країна і бере участь у якій-небудь космічній гонці, то вона йде в Азії: Індія, Японія, Південна Корея та Китай борються за вплив і славу. У цій боротьбі між новими державами космос вважається важливим напрямом. США дивляться на це з інтересом, але цим вони не переймаються, тож брати участь у гонці наміру не мають.

Цей спокій пов'язаний з тим, що Китай за технологічним потенціалом у космічній галузі, як і раніше, відстає від США приблизно на чотири десятиліття, і хоча він стрімко скорочує розрив, ще довго не зможе безпосередньо конкурувати зі США на цьому полі.

Космічні амбіції Китаю можна порівнювати з імперіалістичними авантюрами європейських країн ХІХ століття. Тоді чимало новоутворених європейських держав - такі як Бельгія, Німеччина й Італія - за прикладом Британії намагалися брати участь у поділі світу, аби підтвердити свій статус націй.

Азіатські космічні програми пройняті іншим прагненням: за їхньою допомогою уряди намагаються дістати визнання як розвиненого світу, так і власних громадян. Завдяки космічній програмі Китай не тільки демонструє зовнішнім спостерігачам, що він - функціонуюча й дієздатна держава, а й, що важливіше, здобуває легітимність в очах власного народу. Космічні успіхи серйозно зміцнюють національну гордість і демонструють прогрес, який ще десять років тому здавався неможливим.

Офіційний китайський погляд на космічну програму полягає в тому, що вона пов'язана з основними завданнями людства -досліджувати власне походження і розробляти спосіб життя на майбутнє. Про це заявив головний конструктор Chang'e-2 Цянь Вейпін. На думку Цяня, Китай зобов'язаний не наслідувати інші країни, а вести самостійні дослідження.

Хоч би що було цьому причиною - почуття відповідальності чи прагнення довести всьому світові, що китайці здатні досягти успіхів у космосі, - проте національна гордість все-таки посідає важливе місце серед мотивів. На це також указує заява Цяня, який зазначив, що "ми швидко скоротимо розрив (між Китаєм і США або Росією)". Китайська космічна програма амбіційна, однак їй ще треба буде пройти довгий шлях.

Ніхто всерйоз не сумнівається в тому, що Китай досягне мети, яку він поставив перед собою, і доведе як іноземцям, так і внутрішній аудиторії, що він став однією з технологічних держав.

"Global Tіmes" (Китай)