Російська влада щосили намагатиметься утримувати Україну від європеїзації, оскільки може позбутися набагато більшого, ніж просто зони впливу на одну з пострадянських держав. Таку думку висловила під час конференції у Вашингтоні у четвер впливовий політолог, провідний співробітник Центру Карнегі у Москві Лілія ШЕВЦОВА.
В інтерв'ю Укрінформу, яке вона дала після наукової дискусії, Лілія Шевцова пояснила, чому Україна є такою важливою для Росії, що може вплинути на долю Криму, чи можливий у Москві Майдан, а також яке майбутнє чекає на Путіна.
— Російські ЗМІ пояснюють події в Україні чинником націоналізму, а також нав'язуванням Заходом своєї ідеології. Проте вибори у Верховну Раду показали усе з точністю до навпаки: проєвропейські сили лідирують, націоналістична «Свобода» не проходить до парламенту. Як ви можете прокоментувати цю ситуацію?
— По-перше, слід привітати українське суспільство з успішними виборами. Це дуже важливий крок для України на шляху її виходу з пострадянської моделі, яка дала течу. По-друге, самі вибори та їхні результати продемонстрували повну профнепридатність кремлівських пропагандистів. Зараз, як і на президентських виборах у травні, було підтверджено, що «етнічні націоналісти» у тому розумінні, як їх оцінює російська пропаганда, по суті, мають мінімальний вплив в українському суспільстві. До речі, французькі і німецькі націоналісти, мають більший вплив, ніж українські, у себе в країні.
Це, звичайно, удар по російській пропаганді, але, швидше за все, вона продовжуватиме цю тему, тому що у неї залишилося дуже мало аргументів, щоб виправдати свою агресію проти України. Повірте, жупел фашистської націоналістичної загрози буде як мантра використовуватися неодноразово.
— У своїх виступах ви говорили про Майдан в Україні як про інститут і умонастрій. На ваш погляд, чи можливе виникнення такого Майдану в Росії?
— Майдан як спосіб протесту населення проти політичного режиму, який не задовольняє очікування суспільства, можливий у будь-якій закритій системі — як у Росії, так і в будь-якій іншій незалежній державі з авторитарною владою. Проблема в іншому: яка сила стане рушійною, мотором російського Майдану, які гасла, який порядок денний?
Водночас саме російська влада закриває усі шлюзи, канали, створюючи в Росії синдром «закупореного киплячого чайника», що відгукнеться вибухонебезпечною ситуацією. Тобто сама влада фактично виштовхує людей на вулицю. На жаль, відсутність політичних каналів для волевиявлення і плюралізму робить вихід людей на вулиці неминучим. Але передбачити, яка політична сила візьме у свої руки новий порядок денний, поки що важко.
— Як ви вважаєте, чому останнім часом виникли глибокі суперечності між українським і російським народами, які раніше у Кремлі називали «братськими»? Можливо, вони взагалі ніколи такими не були?
— «Братський народ» — це радянська спадщина, вона поширювалася не лише на українців, а й на білорусів, і на грузинів. А оскільки у російської пропаганди залишилося дуже мало підстав, аби якось виправдати своє втручання в справи України, був знову витягнутий побитий міллю термін «братський народ». Проте політика російської влади щодо України спростовує сам термін «братський». Проти братського народу не вводять війська і не намагаються заморозити його взимку.
Що ж стосується питання, чому виникли суперечності між народами, я не погоджуся з таким формулюванням. Я не бачу розбіжностей або конфлікту між народами. Так, люди можуть відчувати вплив пропаганди, їх можна дезорієнтувати, і так відбувалося не раз. Але не бачу грунту для конфлікту між російським народом, який шукає свою національну ідентичність, і українською нацією, яка формується у самостійну державу.
Я бачу, швидше, конфлікт між російським самодержавством та Україною. Але річ не лише у Путіні. Він лише символ системи, для якої наявність України у «сірому» полі як такого собі елементу російської галактики для Москви дуже важлива через деякі обставини. Наприклад, для легітимації Російської держави. Адже якщо Україна піде в Європу, Росія втратить «джерело» свого походження у Київській Русі, і їй доведеться розпочинати свій відлік історії з XII століття — з Андрія Боголюбського, а це вже має бути інша держава. Якщо Україна піде в Європу, це стане величезним ударом по усій пострадянській системі персоналістської влади від «братського» українського народу. Тому знищити Майдан для Кремля означає знищити загрозу Майдану в Росії.
І, нарешті, для російської влади Україна — це поле битви із Заходом. Саме тут РФ намагається стримувати європейську цивілізацію. Тому Україна відіграє величезну роль для самозбереження російської системи самодержавства.
— Як ви вважаєте, яка подальша доля Криму?
— Відповісти на це запитання дуже важко. Термін «Кримнаш» став основною ідеєю військово-патріотичної мобілізації для російського суспільства. Але вона має властивість «вивітрюватися», тому що у 2008 році 87% росіян підтримали Путіна в опозиції до Грузії. Але потім показник цієї підтримки знизився до 60%. Власне, йдеться про нестійку частину населення — 20-25%, які Путін виграв за рахунок «кримнашизму».
Якою мірою Росії вдасться зберегти Крим, багато в чому залежить від позиції України, яка зараз має побудувати свою нову успішну державу і стати цивілізаційним прикладом успіху для жителів Криму. Велика роль в цьому відводиться і позиції Європи, якою мірою вона наполягатиме на поверненні Криму Україні і повазі принципу територіальної цілісності.
І, нарешті, багато в чому усе залежатиме від того, як довго убожіючий російський бюджет буде здатний виділяти гроші на підтримку життєдіяльності Криму. Подивимося, як розвиватимуться події, але речі, які робляться військовою силою і агресією у XXI столітті, недовговічні.
— Захід зараз дуже активно акцентує на можливій загрозі Росії країнам Балтії і Польщі. Наскільки ця загроза може бути реальною?
— Важко передбачити рухи системи, яка намагається стримувати Захід і відтворює себе в образі ворога усередині і зовні. Ця система втрачає адекватність. Ми не знаємо, наскільки адекватний процес ухвалення рішень в Кремлі однією людиною, не зрозуміло, в яких мотиваціях, як це було, наприклад, з Кримом. Тому слід готуватися до будь-яких несподіванок, але водночас слід враховувати, що при цій владі ще є певна доза прагматизму. Проте чи зможе вона зберегти цей прагматизм у момент відчаю, ми, мабуть, повинні вивчити це питання в історії подібних дослідів такої агонії.
— На ваш погляд, чи є у Путіна вихід з ситуації, що склалася?
— Путін, поза сумнівом, має тактичні успіхи, які призводять до знекровлення України. Це 85-87% його підтримки серед російського суспільства — небачений рейтинг порівняно навіть з його попередніми показниками. Але це саме та ситуація, коли тактичні перемоги можуть виявитися стратегічною поразкою — типова Піррова перемога. Ми бачимо політику влади, яка не має майбутнього, не може відповідати на зовнішні і внутрішні виклики. І наскільки довговічною може бути ця влада, залежить від кризи, яка неминуче прийде. Але іноді криза, попри те, що це хворобливо, є єдиним засобом для виходу з тупикової ситуації.
Ярослав ДОВГОПОЛ,
Вашингтон
Ми в Google+