Наталія Басараб з Тернополя — художниця, лялькарка. Себе називає натурою романтичною, отже від її творчості — чи то лялькарства, а чи живопису — завжди віє емоційною піднесеністю, мрійливістю, казковістю, лагідністю, світлістю, барвистістю і, звісно ж, любов’ю. Любов’ю до людини, природи, прекрасного. Вона створила колекцію ляльок акторів, кіногероїв і навіть збірний образ журналіста. Написала сотні графічних і живописних робіт, вражала, зокрема й закордон, картинами з пір’я.

Але українська душа не могла не відображати рідного буття — від хатин, народних традицій до вродливих українок-берегинь. Коли 24 лютого рашизм повалив на нас великою війною, пані Наталя, зізнається, зазнала психологічного удару, від якого аж через місяць змогла оговтатися, взявшись за творення живописного циклу «Україночки».

Художниця Наталія Басараб ознайомлює з одним з портретів циклу «Україночки». Фото атора

Образи, сповнені вроди та щирості

Торік Наталія Басараб стала виготовляти текстильні ляльки. Хотіла ними потішити дітей і насамперед свою внучку Естелу. Першу ляльку внучка оцінила дуже позитивно й попросила бабусю подарувати їй. Це додало пані Наталі снаги, й вона створила цілий десяток таких ляльок. Роботу над двома черговими фігурками перервало широкомасштабне вторгнення російського агресора на українську землю. Їх лялькарка захотіла одягнути в кольори нашого прапора.

Війна вразила й водночас наштовхнула на творення нового циклу, але вже живописного. Щоб показати красу нашого народу, жінки, вирішила написати серію портретів українських дівчат з національною символікою, орнаментами, сині та жовті барви вкласти у квіти, вишиванки, стрічки, віночки. Образи сповнені вроди, молодості, щирості, романтичності. Обличчя всі різні. Художниця їх шукає серед краянок.

«Не можу сказати, що малюю конкретний портрет, радше збірний образ, але хочу, щоб дівчина була гарна, ніжна, осяяна щастям, добром, привітністю», — ділиться думками Наталія Басараб.

Уже написала понад 30 таких робіт аквареллю й акриловими фарбами. Її героїні на портретах каро- чи блакитноокі, з пишною косою або довгим волоссям, із сучасними зачісками.  Кожну з них одягнула по-різному, дбає, щоб не повторювалися наряди, візерунки вишивки на жіночих сорочках, блузках теж розмаїті.

Квіти пані Наталя дуже любить фотографувати, тож із часом багато з них з’являються на її полотнах. Коли приїжджала до батьків у село, то йшла в поле й фотографувала, збирала польові квіти. У циклі «Україночки», певна річ, обов’язково фігурують сині волошки, соняшники, інші квіти жовтого кольору.

Цикл «Україночки», здавалося, поглинув художницю. Писала безперервно, часто з опівночі й аж до світання.

Коли з її творчої уяви на папері з’явилися два десятки образів чарівних українських дівчат, вирішила показати їх широкому загалу. Розмістила спочатку на сторінці в соцмережі. Їх побачила завідувачка дитсадка, до якого ходить онучка, і запропонувала зробити експозицію. Батькам, діткам виставка дуже сподобалася. Багато матерів навіть просили написати портрети їхніх доньок.

Кілька робіт з художнього циклу вже подарувала, одну віддала на доброчинність, кошти від продажу витратять на потреби ЗСУ. Але праці над творенням нових образів українок не полишає.

«Малюю радість, гарних дівчат, щоб додати позитиву, щоб смутку не було місця», — наголошує Наталія Басараб і додає, що ніколи жодної картини не писала, перебуваючи у стані хвилювання чи страху. Тому її твори наповнені доброю енергетикою.

Відчуття війни

Нині, коли українська земля здригається від вибухів рашистської орди, на картинах Наталії Басараб усе-таки з’являється і смуток. Його важко передати словами, тому вирішила відобразити мастихіном — художнім приладдям для малювання. Перше полотно так і назвала: «Смуток». На картині зобразила українку в синьо-жовтому вінку, яка хоч і заплющила на хвилину-другу очі, але вперто протистоїть великій бурі з вогняними хвилями війни.

«Материнський захист» — ще один твір художниці. Мати-Україна лагідно й водночас міцно притулила-пригорнула дитя. Очі дитини ясні, не сповнені страху, бо вона в надійних материнських обіймах. Цю картину Наталія Басараб написала після того, як стало відомо про звірства російських варварів у Бучі.

«Ніколи навіть у думках не припускала, що житиму у війну», — каже художниця.

Коли гучна сирена попереджає про повітряну тривогу, мисткиня йде чи біжить в укриття. Із її пам’яті виринає льох на подвір’ї в селі Іванківці (нині входить до Тернопільської міської громади), де народилася та провела дитинство. Вона, мала, інколи з бабусею східцями спускалася в це глибоке приміщення, де зберігали овочі, фрукти. Бабуся розповідала, як ховалася в ньому, коли під час Другої світової падали бомби, розривалися снаряди, свистіли кулі. Дівчинка слухала, їй було страшно, ці розповіді врізалися в пам’ять на все життя. Тепер вона сама бабуся й з внучкою мусить чи вдень, чи вночі бігти в укриття, бо ворог не вгамовується та запускає смертоносні ракети.

Поринувши у спогади, художниця дістає із запасників картини. Показує. Роботи графічні, написані в 1990-х роках. Одна з них, «Калина», виконана в червоних і чорних кольорах. На ній зобразила українку. Пані Наталя зізнається, що лише тепер додивилася, що розкинуті руки, складені ноги її героїні нагадують розп’яття. Чому вивела саме такий образ, пояснити й тепер не може. Можливо, каже, то було передчуття російсько-української війни.

Атмосфера українськості

Палітра творчості Наталії Басараб різнобарвна, розмаїта. Але завжди тут є українськість, бо це її душа, життєві витоки й прагнення. Свого часу вона творила образи українок у вишиванках, виставляла їх на художніх аукціонах Etsy та eВay, в галереях. Вони були до вподоби не лише українцям. Один американець придбав для власного зібрання кілька робіт цього циклу, а приїхавши в Київ, познайомився з авторкою.

Ще одна пристрасть пані Наталії — малювати українські хати, особливо старі, похилені, обтяжені часом. Часто, буваючи в селах краю, шукає такі хати, фотографує, а згодом вони з’являються на полотнах мисткині.

Літературні твори теж додають їй тем для написання картин. Дуже любить «Лісову пісню» Лесі Українки. Багато малювала за її мотивами. Народні обряди, традиції теж висвітлює у роботах. Зокрема, створила серію полотен «На Івана Купала» та отримала багато схвальних відгуків.

«Дуже красиво передано наше, рідне, а особливо атмосферу сонцеліта», — з цією думкою в соцмережах тернопільської письменниці, лікарки, науковиці Наталії Волотовської я солідарний.

Колись художниця зацікавилася темою українських легенд. Чимало їх прочитала, але на полотні втілила хіба кілька. Зате з великою цікавістю відвідувала на Тернопіллі та Львівщині замки, малювала їх. На багатьох художніх роботах Наталії Басараб можна побачити козаків, часто на конях. Каже, писати їх — саме задоволення. До слова, з кіньми любить виводити на полотні і образи українок. Адже українки для неї — не лише вродливі дівчата, а й сміливі, незламні берегині.

Про них, отже Україну, Наталя Басараб і розповідає світові на власних картинах. У художниці є задум, щойно мужні доньки й сини України проженуть російського окупанта, показати на виставці цикл робіт «Україночки». Хай би якнайшвидше це сталося!