Григорій Вовчинський під час зустрічі в Черкаській обласній раді емоцій не приховував. Один з лідерів української збірної розповів, як хвилювався під час змагань, як непросто далося нашій команді рішення залишитися в Сочі та брати участь у Паралімпіаді, коли в Україні фактично розпочалося військове вторгнення. При цьому Григорій зазначив, що жоден з членів збірної не пошкодував про своє рішення. Адже опустити руки й покинути змагання було б найпростіше. А залишитися, боротися з останніх сил за умов неймовірного психологічного тиску з боку росіян, присвятити кожну перемогу нашим військовим-героям, єдності українців і мирному майбутньому рідної землі — це вчинок справжнього патріота.— Нас підтримував увесь світ, це українці відчували майже зримо. Однак важко було залишатися спокійним, дивлячись по телевізору неправдиві новини господарів Ігор. Наші спортсмени буквально «висіли» в Інтернеті, слідкуючи за подіями на Батьківщині. Сама ж гонка була напрочуд складною, а медаль — найціннішою в моїй спортивній кар’єрі.
На шляху до золотої нагороди 26-річний атлет із села Білоусівка Драбівського району на Черкащині витримав складні випробування на міцність. Чи не першим таким іспитом була участь у Кубку світу-2009. На той час він був уже членом збірної спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату. Його перемога в престижних міжнародних змаганнях вразила навіть тренерів. На Х зимовій Паралімпіаді у канадському Ванкувері Григорій виборов дві срібні та дві бронзові нагороди. Згодом перевірив свою готовність на чемпіонаті світу в Ханти-Мансійську, де здобув дві золоті медалі з біатлону та бронзову — в естафеті. І ось нелегкі сочинські перегони. Маючи з дитинства укорочення верхньої правої кінцівки, всю 15-кілометрову біатлонну дистанцію він подолав на одному подиху — до самозабуття сконцентрувавшись на перемозі.
Дружина Григорія Вовчанського Олександра Кононова на Іграх-2014 завоювала одразу три медалі. Найціннішу — «золото» — за блискучу перемогу в жіночій гонці на 12,5 кілометра. У Сочі Саша іноді плакала вночі, однак на біатлонних та лижних трасах збиралася й виявляла характер. Не в останню чергу завдяки підтримці Григорія.
Чоловік більше хвилювався, мабуть, тоді, коли довелося на прес-конференціях спілкуватися зі спортивними журналістами з провідних світових видань. Однак тільки до першого запитання. А потім герой біатлонних трас без папірця так просто й переконливо розповів про свої враження від змагань, що весь зал почав аплодувати.
Голова обласної ради Валентина Коваленко запитала знаменитого земляка, про що він думав, коли стояв на найвищій сходинці олімпійського п’єде?сталу. Чемпіон відповів, що, попри надзвичайні обставини, за яких довелося змагатися, почувався українцем, патріотом держави.
Спортивний шлях Григорія Вовчинського розпочався ще 2003 року, коли він уперше взяв участь у районних змаганнях «Повір у себе» серед дітей-інвалідів. Перші перемоги Гриша здобував у районних та обласних змаганнях з тенісу, брав участь в обласному фестивалі «Спорт для всіх», де його команда посіла перше місце. Займався футболом, бігом, легкою атлетикою. І нарешті — лижний спорт, який приваблює його своєю красою і від якого отримує особливе задоволення.
Стежили за його успіхами і в рідній Білоусівці. Пам’ятає, що вітали його односельці після Ігор у Ванкувері як справжнього героя. І нині чекають його приїзду, аби потиснути руку, почути від нього звичне «Прорвемося!»
Ми в Google+