Ніколи не думала, чим може обернутися похід у перукарню надвечір. Ось уже пішов зворотний відлік: майстер бере ножиці. І... раптово гасне світло. Густа чорна гуаш листопадових сутінків миттєво заливає кімнату. Жіноча компанія скрикує від несподіванки і визирає на вулицю - ніде ані вогника. От тобі й диво. Особливо для жіночки в сусідньому кріслі: їй встигли постригти півголови. А якщо до завтрашнього дня світло не полагодять? Як на роботу йти?

Дві клієнтки з черги починають активно телефонувати родичам і знайомим. Поступово з'ясовується, що без електрики залишилася вся центральна частина міста. Що сталося - не знає ніхто. Адже до аварійної служби не пробитися через тисячі дзвінків сполоханих співгромадян. Схоже, радіє цій оказії лише мій син-школяр: у темряві домашні завдання виконати неможливо. Гадаю, всі його ровесники також не розчаровані, одержавши несподівану можливість посачкувати.

Минає хвилин зо двадцять. Чого сидимо? А куди дінешся! Голова ж мокра і висушити нічим - фену потрібна електрика. Одна з перукарок кинулася до магазину, щоб купити батарейки до ліхтарика. А там - закрито: без електрики каси не працюють. Сусідка по перукарському кріслу не витримує: "А може, мобільним підсвітити, щоб хоч як-небудь підрівняти волосся?". Тож усі стаємо колом, вмикаємо "трубки"... Романтика! Ну чому я фотоапарат з собою не взяла? Такий перукарський екстрим побачиш не щодня!

"Може, чайку поп'ємо?" - озивається манікюрниця, а потім сама сміється з тієї затії, доторкнувшись до охололого електрочайника.

"Ні, краще телевізор вмикай!" - кепкує з неї колега.

"Мамо, у нас свічки є? - телефонує син. - Тато затримується, а в ноутбуці батарея розрядилася. У холодильнику щось капотить... Мені моторошно!".

Тролейбуси не ходять, так що дочка, навіть якщо останню пару в університеті відмінять, удома буде не скоро. Треба йти. Та як я без зачіски? Завтра такий урочистий день... Уже змирившись із тим, що доведеться з'явитися на святі буденною, роблю крок до дверей і... опиняюся у сліпучому сяйві. Фантастична мить!

Доки перукарка чаклує з ножицями і феном, думаю про те, що електрика для людства - як іграшка для вередливого дитяти. Забери - не радий будеш. Ну як без неї? Хоча б з тиждень? Дім виявиться захламленим речами, від яких жодної користі: пральна машина не крутитиме, телевізор не працюватиме, холодильник не морозитиме, кавоварка не кип'ятитиме, праска не грітиметься... І це далеко не повний перелік того, що ми звично вмикаємо в розетку. А ще - світло не світитиме і зупиниться виробництво: хліб не спечуть, молоко не простерилізують, одяг не пошиють, деталі не виточать, книги не надрукують... І ще багато-багато "не"... Страхіття, та й годі. Ми так звикли до благ цивілізації, що залишитися без них - справжня катастрофа!

Після перукарні йду до магазину. Там людно, як ніколи. І всі несуть стеаринові свічки - кому які дісталися: прості, різнокольорові, ароматні... Вхопивши з полиці останню, зраділа, ніби мільйон виграла. Адже тепер уже знаю з власного досвіду: на лампочку сподівайся, а свічку в запасі тримай...