СЕКРЕТИ УСПІХУ

У колишньому бригадному селі сьогодні є природний газ і водогін, 
добротне житло і побутові зручності

Хочете, щоб і у вас гуляли гучні весілля і веселі хрестини, щоб щасливі бабусі й дідусі бавилися з онучатами, а могили предків шанобливо оберігалися й доглядалися? Для цього, виявляється, треба небагато: перспективу для молоді, щоб юнаки і дівчата не шукали примарного щастя деінде, а маючи хорошу роботу, залишалася у селі. 

Як вулицю назвеш

У перший рік незалежності України, тобто майже 20 років тому Павло Тимощук розрахувався з боргами свого попередника та заклав нову вулицю у рідних Бухнах, що в Погребищенському районі на Вінниччині. Назвали її просто і символічно — «Молодіжна». Будинки звели просторі, з білої цегли. Сьогодні біля кожного з них легковик, а на даху — антена-«тарілка».

Ці атрибути сучасності і певного достатку характерні для всієї громади, де за останні два десятиріччя люди звели своїм коштом чимало новобудов. А, приміром, сім’ї Марії Попович господарство поставило будинок з погашенням виплат. Вона переїхала сюди з Міжгірського району Закарпаття 14 років тому, бо там не було роботи. Тут Марія народила другу дитину.

— Працюю дояркою в місцевому господарстві. Щомісяця отримую за свій труд три тисячі гривень. І чоловік при ділі — знайшов своє покликання в будівельній бригаді. Щоб жити, треба мати роботу, — зауважує співрозмовниця.

Бруківкою  до росичів

У писемних джерелах Бухни вперше згадуються 1741 року. Хоча українці і раніше тут жили. Досі зберігся в центрі села величезний камінь, який, за твердженням краян, вказував чи то на резиденцію, чи означав початок володінь ординського хана.

А поблизу однієї з околиць виявлено пам’ятки Черняхівської культури. Тамтешні жителі називають себе нащадками слов’янського племені росичів, бо саме з території їхнього району бере початок красуня Рось. Перші поселенці зналися на місцевості і, певне, були вони водночас романтиками і прагматиками: річки Гнилоп’ять та Оріхова утворюють п’ять ставків, а неподалік ліс. Село порубіжне: звідси до райцентрів Ружин Житомирської області і Сквира Київської 13 та 30 км відповідно.

Зі свого районного центру до Бухнів веде бруківка, якої приблизно 20 км, де-не-де латаної асфальтом. Трусить на ній так, що мимоволі переймаєшся питанням: чи змінювалася вона відтоді, як Оноре де Бальзак взяв за дружину дочку графа Ржевуського, родовий маєток якого був у Погребищіх?

Або відтоді, як Олександр Пушкін проїздом з місцевої Борщагівки, де прилюдно стратили Кочубея та Іскру, зупинявся у Морозівці (до території цієї сільської ради входять Бухни)?

Одуд, червонокнижний птах, обігнав мій легковик, немов я на волах їду. І це ж «на волах» — з кількох сіл везуть хворих до райлікарні! Везуть молоко, хліб...

Власне, тутешні селяни споживають хліб не лише з вінницького зерна, а й привезений зі Сквири чи Бердичева. Має господарство і свій млин, який користується великим попитом в окрузі. «Торік на земельний пай люди отримали по тонні зерна. Тож зі свого борошна, а виготовляємо його вищого і першого ∂атунку, у більшості дворів самі печуть хліб», — пояснив мельник Сергій Гурківський.

А тік  як футбольне поле

З пагорба село — мов на долоні. Звертаю увагу на золоті бані церкви. Цікава історія її створення. У війну старий храм розбомбили вщент. Потім не наважувалися відбудувати, бо атеїстична радянська влада масово перетворювала Божі храми на клуби. Тож на її місці звели хату. Понад дев’ять років тому бабуся, що мешкала у ній, відмовилася переселитися, мовляв, хочете мене раніше часу на цвинтар винести?

 І тоді керівник місцевого селянського господарства Павло Тимощук побудував церкву на місці хати своїх батьків. А щоб город не порожнів, посадив 300 яблунь.

— Люди вдячні голові. Тепер є де панахиду поставити, є де і за здравіє... Таких керівників як він ще треба пошукати. Хоча і вимогливий, — каже настоятель храму Олександр Шейкін.

У 700 тис. грн обійшлося створення церкви. Для колишнього СТОВ «Бухнівське», яке тепер є фермерським господарством, — сума неабияка. Господарство це не велике, проте багатогалузеве. Тобто має таку виробничу структуру, за якої Україна не імпортувала традиційне продовольство.

Якщо в деяких інвесторів на кілька тисяч гектарів ріллі немає жодної корови, то тут на 1,7 тис. га утримують 1100 голів великої рогатої худоби, у тому числі 420 дійних корів. Є свиноферма. «Треба було дати людям роботу, а також покращувати родючість полів», — пояснив потребу в розвитку галузі керівник.

Сьогодні на прибутковій фермі працює 56 осіб. Щодня за здане молоко в касу господарства надходить 11 тис. грн. До речі, «Бухнівське» залишилося єдиним у районі господарством, яке зберегло свій молоковоз. Тобто і це робоче місце не віддали посередникам.

На день мого перебування тут саме ремонтували Будинок тваринника. Як у міській квартирі, у ньому розмістили душову кабіну, облаштували лазню. В сусідній кімнаті доярки чаюватимуть в обідню перерву й дивитимуться телевізор, ще в одній — більярд.

Китайській  гречці — зась!

Від «оази» відпочинку рукою подати до сільського магазину.

— Люди ідуть з роботи і купують необхідне. Свіжий хліб двічі на день привозять. А з свого виробництва торгуємо гречкою по 14 грн за кг, крупою — по 12 грн, олією 13 грн за літр, — розповідає завмаг Зоя Сташевська.

Тобто, китайській гречці тут зась! І цього року свою матимуть — засіяли нею понад 200 га. Не тому, що з’явився спекулятивний попит, а тому, що гречка добрий попередник під пшеницю. Поля щедрі на врожай, бо в рік органічні добрива вносяться майже на третину ріллі. Зберігати зерно є де. Критий тік і прилеглі до нього склади за площею такі, що хоч матчі прем’єр-ліги з футболу проводь. Не для показовості їх звели: висушити та зберігати зерно в себе стало удвічі дешевше, ніж на елеваторах.

«Бухнівське» багато чим схоже на колишні колективні господарства. Тільки зі старої практики, а особливо з потоку швидкостиглих новацій тут вчасно відсівають зерна від полови і покладаються на десятиліттями перевірений досвід.

Може тому так, що його керівник не знав легкого хліба: працював електриком, шофером, завідувачем майстернями, заступником голови господарства. До речі, техніка тут — не дорога потужна імпортна, а та, до якої звикли — українська, білоруська, російська. Зберігається вона у боксах. «Під час реформи ми зберегли цілісний майновий комплекс. І щороку щось удосконалюємо, будуємо», — поділився секретом ефективного господарювання голова господарства.

Бухни і з Києва бачать

Глибинка, але пустих хат майже немає. Якщо якась вивільняється, то купують. Коштують не дешево — 30-50 тис. грн. «А чому вони мають бути задарма? — здивувався моєму запитанню Морозівський сільський голова Дмитро Шамро. — Ще 16 років тому господарство проклало газ, водогін. У кожному дворі колонка: натиснув кнопку і тече гаряча вода. Це ж як у місті!»

Зберегли ФАП, клуб, школу, буде і дитсадок. Якщо город зорати, чи змайструвати щось — усе на місці. В останні роки будинки під дачі почали придбавати навіть жителі столиці, до якої 160 км. Купують, бо місцевість мальовнича і динаміка змін помітна.

За кошти господарства тут встановили тверде покриття на семи вулицях, а цього року разом із сільрадою облаштують на решті трьох. Спільно взялися за освітлення вулиць. Ліхтарі встановлять енергозберігальні.

Звідки гроші у сільради? «У нас два села. На сесії депутати сільради ухвалили рішення: звідки кошти у вигляді відрахувань надходять до бюджету, туди їх і вкладати, — пояснив Д. Шамро. І зауважив:

— Павло Тимощук дуже людяний керівник. І транспорт надасть, щоб відвезти хворого в лікарню, і фронтовикам допомагає... Та безліч питань виникає, ніби дрібних, але з них складається атмосфера в громаді. Лише торік «Бухнівське» виділило 51 тис. грн соціальним закладам».

Цікаво, на що використали ці кошти, зокрема, у школі?

— Спортивний зал, класні кімнати, коридор, їдальню відремонтовано і обладнано за допомогою господарства й особисто Павла Петровича. У нас чудові стосунки, він розуміє дітей. Оплачує транспорт і ми щороку їдемо на екскурсію. Були і в Каневі, і в Києві, і у Вінниці... Допоки у нас лише п’ять першокласників, а от наступної осені вже буде сім. Уперше за останні роки вже є 38 дошкільнят!», — розклала перспективу навчального закладу і села директор школи Людмила Лищун.

ДОВІДКА «УК»

У Бухнах 278 дворів, населення — 462 особи, у т.ч. 112 пенсіонерів. У школі навчається 44 учня. Головний працедавець — фермерське господарство «Бухнівське», в якому постійно працює 115 осіб. Торік господарство виплатило своїм працівникам зарплати на суму майже 2 млн грн. Сплатило податків (тис. грн): до державного бюджету — понад 50, до місцевого — майже 514. До Пенсійного фонду перерахувало понад 647 тис. грн.

КОМПЕТЕНТНО

Іван СПОРИШ, 
депутат Вінницької обласної ради:

— У нашій області нині нараховується 136 селищ і 1330 сіл. Певна річ, кожне для його жителів найдорожче. На жаль, проблемою багатьох сільських громад стало безробіття, утримання соціальної інфраструктури.

Раніше в жодному колективному сільськогосподарському підприємстві області менше 100 працівників не було. Тепер інвестори замість сотні людей дають роботу 12—20-ти. І справа не лише в сучасній техніці. Багато нових господарств позбулися тваринницької галузі, мало хто опікується сівозмінами: великі поля довкола сіл зазвичай засівають однією культурою, не переймаються відновленням родючості землі.

 В аграрній країні потенційно достатньо місця різним господарям: реформованим господарствам, вертикально-інтегрованим структурам, фермерам... А державні структури мають опікуватися, щоб підприємці бралися не лише за легше і вигідніше, а дотримувалися науково об∂рунтованої структури виробництва. Від цього залежать продовольча безпека країни, робочі місця, збереження родючості ∂рунтів.

Більшість інвесторів сплатою податків вважають свою місію завершеною. Проте соціальний і виробничий аспекти тісно пов’язані: деінде проблемою вже стало знайти доброго механізатора. У господарстві, яке я очолюю, у всі часи налічувалося до 140 працівників. І соціальній сфері добре допомагаємо.

Переконаний, що в інтересах держави — викупити земельні паї. За цієї умови вона матиме всі важелі планувати розвиток аграрного сектору та продовольчу безпеку. Якщо ж дійде до звичайного продажу, то через 5-10 років ми станемо наймитами на своїй землі.