290-РІЧЧЯ

Мислитель світового рівня чверть століття був мандрівним університетом

Борис ВОЙЦЕХІВСЬКИЙ,
член правління громадського
оргкомітету Великого проекту
«Григорій Сковорода-300»
для «Урядового кур’єра»

Скульптурну постать визначного співвітчизника Григорія Сковороди, який народився 290 років тому на Полтавщині, а попрощався з рідною землею словами «Світ ловив мене, та не спіймав» на Харківщині, українці щодня зустрічають у Києві й Харкові, у Бабаях, Сковородинівці на Харківщині, Чорнухах і Лохвиці на Полтавщині, у Переяславі-Хмельницьку на Київщині, в селі Коврай на Черкащині. Пам’ятні дошки нагадують про цього планетарного чоловіка у Братиславі в Словаччині та Токаї в Угорщині. Погруддя Григорія Савича прикрашає одну із станцій Київського метрополітену. Його ім’ям названі Харківський і Переяслав-Хмельницький педагогічні університети, вулиці у Харкові, Полтаві, Одесі, Києві, Переяславі-Хмельницьку та інших містах.

Пізнавши себе, виконати земне призначення

Роздуми, ідеї, вся творчість і життя Григорія Савича мали великий вплив на творчість Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова, Івана Франка. Ним захоплювався Лев Толстой.

Його педагогічні ідеї вплинули на погляди Костянтина Ушинського, Софії Русової, Бориса Грінченка, Василя Сухомлинського.

Талант Григорія Сковороди надзвичайно багатогранний: філософ-мислитель, педагог, письменник, музикант, композитор, співак, поліглот. Він постійно його розвивав. Упродовж 1734—1753 років здобув грунтовні знання гуманітарних наук у Києво-Могилянській академії, хоч повного академічного курсу не закінчив. У 1742—1744 роках був співаком (альтистом) придворної хорової капели цариці Єлизавети, отримав добру, як на той час, музичну освіту, звання регента. Грав на скрипці, флейті, бандурі, гуслях. У 1744 році, повернувшись до Києва, поновив навчання в Києво-Могилянській академії в класі філософії. А вже в 1745 році вирушив до Угорщини, в місто Токай як півчий православної церкви російської місії генерала Федора Вишневського, де пробув п’ять років. Він увесь час вдосконалював свої знання, щедро ділився ними зі своїми учнями, знайомими, випадковими слухачами. Мандруючи у країнах Європи, дуже цікавився народним життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями. І все це згодом відображалося в його творах.

Почерк Григорія Сковороди.

Викладаючи в Харківському колегіумі піїтику, синтаксис, грецьку мову та «благонравіє», Григорій Сковорода захопився античною літературою. Тоді він почав «Байки харківські» і написав «Вступні двері до християнської добронравності» та «Нарцис. Розмова про те: пізнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе». Пізнавши себе, переконував він, людина обере власний шлях та виконає своє земне призначення. Багатство, гроші вважав джерелом усілякого зла, а сили для боротьби з ним бачив у кожній людині. Для цього потрібні споріднена праця і гармонія з собою і навколишнім світом, природою.

Все це знаходив сам, залишивши роботу в Харківському колегіумі й подорожуючи останні 25 років життя українськими й російськими землями. Сам у собі «мандрівний університет», філософ навчав людей і творив. Зокрема завершив «Сад божественних пісень», написав найвідоміші філософські твори. Гуманістичні й демократичні ідеї Григорія Сковороди були новітніми для того часу. Він став на бік знедоленого рідного народу в пору його жорстоких утисків феодально-самодержавним ладом: «Мій жереб — з голяками». І вперше за багатовікову історію увів своїми творами в українську літературу самобутні образи простих українців. А сам лишається єдиним українцем, який створив власну викінчену філософську систему, центральна тема якої — щастя людини та шляхи його досягнення.

«Завдяки» забороні царського уряду друкувати та видавати книжки українською мовою, за життя Григорія Савича не опубліковано жодного його твору, проте вони широко розповсюджувалися у списках. Його філософський трактат «Нарцис…» побачив світ у 1798 році в Петербурзі. Перше зібрання його творів  видрукуване тільки через століття після смерті.

З ім’ям поета ростуть гаї й діброви

Зате 250-річчя від дня народження Григорія Сковороди за рішенням ЮНЕСКО відзначали 1972 року в 134 країнах світу, а в Україні тоді широко видавали його твори та книжки про нього, відкрито музей у селі Сковородинівка на Харківщині, відновлено садибу Сави і Пелагеї Сковородів у селищі Чорнухи на Полтавщині, проведено ювілейні зібрання й творчі вечори.

Серед 27 музеїв Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», створених великим музеєтворцем М. І. Сікорським з колективом колег-однодумців, перлиною став відкритий 20 листопада 1971 року Меморіальний музей Г. Сковороди. На його базі у 1983 році відбулися Сковородинівські читання, які вже у ранзі Всеукраїнських перебрав на себе Переяслав-Хмельницький  педагогічний університет імені Григорія Сковороди.

За ініціативи лауреата Шевченківської премії та міжнародної премії ім. Г. Сковороди Володимира Стадниченка та підтримки газети «Урядовий кур’єр» і Держтелерадіо, інститутів філософії та літератури НАН України, вишів, Українського фонду культури, видавництва «Криниця», знаних діячів культури, мистецтва, науки 2 липня 2009 року створено громадський організаційний комітет Великого проекту «Григорій Сковорода-300» на чолі з Героєм України, академіком НАН України Борисом Олійником.

До 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди  в Україні створюють йому «живі пам’ятники»: з його іменем ростуть гай на околиці села Ковалі, поблизу Чорнух, та діброва з понад трьох тисяч дубків в урочищі Горлова гора на околиці Чорнух, де любив, за переказами, проводити дозвілля юний Гриць. Ім’я Григорія Сковороди —

у дендропарку, який заклав колектив Переяслав-Хмельницького держпедуніверситету імені Г. Сковороди, і в алей, що з’явилися за останні два-три роки в Прилуках, у Мамаєвій слободі в Києві.

До створення Сковородинівських «живих пам’ятників» долучилися школярі Брусилівщини, Чорнухівщини, Прилуччини, Талалаївщини, Срібнянщини, Переяславщини. Студенти харківських вишів посадили цієї осені 290 дубків. А їхні попередники ще у 2010 році під час студентських Cковородинівських читань Харківщини висадили в землю жолуді з дуба-сина того дерева-велетня, під яким охоче працював і відпочивав Григорій Савич. Молодь озеленює улюблені місця великого філософа з відчуттям причетності до збереження національних святинь.

АФОРИЗМИ СКОВОРОДИ

♦ Коли не можу нічим любій Батьківщині прислужитися, то з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.

♦ Немає нічого кращого, як хороше виховання.

♦ З усіх утрат втрата часу найтяжча.

♦ Що посієш у юності, те й пожнеш у старості.

♦ Годі побудувати словом, коли те саме руйнувати ділом.

♦ Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати — це наполовину звершити.

♦ Духовна зброя сильніша за тілесну...

♦ Більше думай, а тоді вирішуй. Спіши повільно.