Слова у заголовку цього великого інтерв’ю це гасло військових науковців-випробувачів на прапорі військової частини, яку в ЗСУ знають більше, як повну назву цього закритого військового наукового закладу. Це гасло є і в центрі нагрудного знака ДНДІ ВС ОВТ, який мають право носити лише кілька сотень військовослужбовців. Саме в центрі козацького хреста малинового кольору, який символізує належність до Збройних сил України, розміщено круглий щит, на світло-синьому тлі якого стилізоване зображення літального апарата і крила як символи генія і польоту інженерної думки науковців-випробувачів.

Це здебільшого стримані, скромні й не надто балакучі люди. Уперше мені пощастило поспілкуватися з кількома офіцерами частини три роки тому, коли приїхав у травні до Чернігова готувати матеріал «Не зрадимо тих, хто не зрадив Батьківщину» («Урядовий кур’єр» за 17 червня 2016 р.). Тоді цей військовий колектив мав ще статус Державного науково-випробувального центру Збройних сил України. Ішлося у статті переважно про кинутих фактично напризволяще в новому місці дислокації понад сто військовослужбовців ДНВЦ ЗСУ, які, залишившись вірними присязі, вийшли у березні 2014 року з окупованого росіянами Криму. Не звертаючи уваги на застереження та поради «Ще раз добре подумайте» багатьох з так званих колег (а їх налічувалоcя майже 600), які залишилися у Феодосії й присягнули на вірність державі-агресору. «Вийшли, — писав «УК», — покинувши у Феодосії приватне або службове житло, з надією, що на материковій частині країни вони, як і тисячі інших українських вояків — льотчиків, моряків, танкістів, не опиняться наодинці зі своїми соціально-побутовими проблемами». Але п’ятирічний перебіг подій навколо забезпечення службовими приміщеннями та житлом унікального колективу військових вчених ДНВЦ ЗСУ показав, що їхні надії були марними. Незважаючи на прийняті міністром оборони України рішення, високопоставлені чиновники МО і Генерального штабу ЗСУ, від яких конкретно і практично залежить надання та освоєння коштів на відновлення службових приміщень і розподіл житла, зрадили тих, хто залишився вірним присязі.

Незаперечні документальні аргументи на підтвердження таких висновків наведемо в завершальній частині матеріалу.

Річ у тім, що інформаційним приводом для цієї чергової поїздки до військової частини стала більш актуальна на сьогодні подія — створення на базі ДНВЦ ЗСУ Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки. У зв’язку з отриманням такого довгоочікуваного статусу, про необхідність якого, до речі, наша газета писала в матеріалі «Не забуваймо головного — людського чинника» («УК» за 7 листопада 2017 р.), мене, по суті, й запросили до себе військові науковці-випробувачі. Незважаючи на свої гострі житлово-соціальні негаразди, вони живуть саме цією реорганізацією. Це відчувалося в розмові з усіма, з ким довелося поспілкуватися.

Висновки однозначні: отримання нового статусу відкрило колективу інституту більші можливості для посилення внеску вчених-випробувачів у прискорення виконання завдань щодо зміцнення обороноздатності країни. Досить ємкий висновок у цьому контексті зробив у згаданому вище матеріалі директор Національного інституту стратегічних досліджень доктор технічних наук, академік НАНУ Володимир Горбулін: «Створення Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєнь та військової техніки за додержання всіх рамкових умов, як-то інституційно-організаційної підтримки і фінансування, слугуватиме не лише зміцненню обороноздатності країни, а і пожвавленню розвитку наукового та інноваційного потенціалу України». Володимир Павлович мав, певно, на увазі й цей важливий для таких висновків аргумент: з ухваленням Кабінетом Міністрів постанови (від 18.10.2017 р. №786) про утворення Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки без участі його науковців та фахівців інженерно-випробувального складу цього закладу в серійний випуск на підприємствах ВПК не потрапляє жоден досліджений і випробуваний спеціалістами інституту зразок озброєння чи військової техніки.

Саме навколо цих питань та першочергових кроків, які здійснює колектив інституту на виконання завдань, поставлених урядом країни, і відбулася наша розмова з начальником наукової установи полковником Володимиром Башинським. Це під його керівництвом навесні 2014 року передислокувався з окупованого Криму на материкову частину України майже весь основний склад найбільш фахових, досвідчених і авторитетних військових науковців-випробувачів.

Доктор технічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Академії технологічних наук Володимир Башинський

— Понад місяць тому Міністерство оборони показало на багатьох сайтах і каналах фото- і телерепортажі з нових випробувань ракетного комплексу «Вільха-М». Напередодні цього мільйони людей бачили по телевізору випробування ракет «Сапсан» і «Нептун». Враження захопливі! Ваші фахівці брали участь у цих випробуваннях?

— Безумовно. Більше скажу, адже це вже не таємниця, що цим ракетним пускам передували тривалі й напружені дослідні та випробувальні пошуки військових вчених інституту, які працюють у тісному контакті з безпосередніми виробниками такої зброї. А це десятки підприємств, конструкторських бюро та лабораторій. До речі, за підсумками випробувань ракетний комплекс «Вільха-М» прийнято на озброєння ЗСУ та розпочато його серійне виробництво. Це значно підвищить вогневу міць України.

— Володимире Георгійовичу, чи ускладнилися завдання і зросла відповідальність колективу інституту за їх своєчасне, ефективне й високоякісне виконання саме з отриманням статусу головної у країні науково-дослідної установи з випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки?

— Коло завдань, які виконуємо, значно розширилося. Тепер, як зазначено в постанові уряду, інститут працює для всього сектору оборони. Завдання, які виконуємо з випробування та досліджень, стосуються інтересів усіх видів Збройних сил України і родів військ. Досі в нас була чітко адресована спеціалізація, яка обмежувалася, як правило, комплексами військово-повітряних сил, літальними апаратами, зенітно-ракетними та радіотехнічними комплексами. З початком війни на Донбасі та значним збільшенням випуску і розширенням номенклатури продукції підприємствами ВПК наша спеціалізація з випробувань і сертифікації теж неймовірно розширилася і нині, наголошую, охоплює техніку всіх видів Збройних сил і родів військ. Серед замовників науково-технічної продукції та науково-технічного супроводження — більшість військових формувань складових сил оборони України.

— В інформаційній довідці інституту, яку ваші фахівці надали, є такі цифри: лише у 2018 році спеціалісти ДНДІ ВС ОВТ провели майже 100 випробувань різних видів і ступеня складності. А за п’ять років за підсумками спільних робіт прийнято на озброєння (постачання) ЗС України, допущено до серійного виробництва та експлуатації або продовжено строки служби понад 100 зразків озброєння і військової техніки. Якими результатами найбільш задоволені?

— Усі дослідні й випробувальні роботи заслуговують на високу оцінку. Але слід виокремити роботи, що характеризуються особливою важливістю отриманих результатів, складністю підготовки, проведення та забезпечення. Це стосується насамперед авіаційної техніки, проведення випробування літаків та вертольотів, дооснащених сучасним радіотехнічним обладнанням і засобами захисту від ураження ракетами супротивника. Велике задоволення отримали за підсумками виконання завдань вертольотом Мі-8МСБ. Він став першою ластівкою в реалізації програми розвитку вітчизняного вертольотобудування, адже витримав сертифікаційні випробування та отримав сертифікат. Військову версію вертольота Мі-8МСБ-В за підсумками державних випробувань прийнято на озброєння Збройних сил України.

Керівництво держави високо оцінило проведені спеціалістами інституту державні випробування засобів активного захисту вертольота Мі-8МСБ-В (АТ «Мотор Січ»).

— У зв’язку із загостренням ситуації на Азовському морі, активізацією зухвалих, відвертих військових провокацій російського агресора важливим і, по суті, новим, як я зрозумів, напрямом роботи інституту стало випробування озброєння та військової (спеціальної) техніки Військово-Морських сил.

— Це так. Ви, певно, бачили телевізійні сюжети з випробування комплексу протикорабельних крилатих ракет «Нептун». Успішно завершилися державні випробування з прийняттям на озброєння броньованих катерів «МБАК», десантних катерів «Кентавр». Досить відповідальними були визначальні відомчі випробування швидкохідних човнів з жорстким корпусом та надувними бортами виробництва США.

— Під час нашої першої зустрічі три роки тому одним з важливих проблемних питань щодо виконання завдань тоді ще Державного науково-випробувального центру Збройних сил України ви назвали оснащення експериментально-випробувальної бази. Наскільки поліпшилася ситуація з отриманням статусу інституту?

— Особливої гостроти це питання набуло у зв’язку з реалізацією державної політики щодо досягнення технічної сумісності вітчизняних зразків ОВТ зі зразками озброєння та військової техніки країн НАТО і впровадження відповідних стандартів. Тому подальше удосконалення нашої експериментально-випробувальної бази потребує більшої державної підтримки. Зокрема щодо оснащення комплексу випробувальних лабораторій з подальшою їх акредитацією у відповідних національних та міжнародних органах. У цьому плані уже багато зроблено. Дооснащуємо зокрема досить важливу для нас лабораторію з давно наболілої парашутної проблеми — випробування з визначення фізико-механічних властивостей матеріалів парашутної техніки та засобів спорядження. Придбано прилади для визначення стійкості матеріалів для тертя, розривного навантаження, повітропроникності. Усе це сучасна техніка, яка дасть змогу прискорити і значно підвищити ефективність випробувальних та дослідних робіт, посилить об’єктивний контроль відповідності матеріалів необхідним характеристикам під час їхньої купівлі для парашутів, які випускає наша промисловість.

— Із захопленням росіянами Криму для Збройних сил України та нашого військово-промислового комплексу однією з найгостріших проблем став брак відповідних випробувальних полігонів для ракет і зенітно-ракетних комплексів. Цю проблему ви, Володимире Георгійовичу, мабуть, найкраще за всіх знаєте, про неї говорили під час нашої першої зустрічі. Як виконують рішення, ухвалені на найвищому рівні, про створення державного випробувального полігона Збройних сил України?

— Цей довгоочікуваний полігон вже юридично створено на виконання вимог указу Президента від 4 липня 2016 року №292/2016 та інших документів. Зокрема, Державної програми розвитку Збройних сил України до 2020 року. Державний випробувальний полігон ЗСУ — міжвидовий полігон приморського (берегового) базування, розміщується на відокремлених земельних ділянках в Одеській та Херсонській областях. Згідно з Генеральним планом створення ДВП ЗС України на 2017—2020 роки, затвердженим міністром оборони 27 листопада 2017 р., у 2020-му цей уже розбудований, укомплектований та відповідно оснащений полігон передбачено підпорядкувати Державному науково-дослідному інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки.

— І як виконують завдання з оснащення інституту випробувальною технікою для роботи на Державному випробувальному полігоні Збройних сил України?

— Ми вдячні керівництву Міністерства оборони за вже реалізований перший етап оснащення нашого інституту відповідною випробувальною технікою. Маю на увазі роботи в межах створення та розвитку мобільного полігонно-випробувального комплексу. За державним контрактом до інституту вже поставлено радарну систему MFTR-2100/40 виробництва компанії Weibel Scientific (Королівство Данія) для траєкторних вимірювань. Хороша станція. З її придбанням стало можливим якісніше проводити випробування передусім для визначення на полігонних випробуваннях просторового положення, побудови траєкторії, розрахунків швидкостей руху, місця падіння об’єкта (ракети чи снаряда), здійснення перевірки (підтвердження) експлуатаційних і тактико-технічних характеристик озброєння й військової техніки. Вирішують питання з нарощування спроможностей із траєкторних вимірювань шляхом оснащення інституту радарними системами MFTR-2100/39 і MFTR-2100/40 та оптикоелектронною станцією типу iIPSC-MSG-60 або їх аналогами.

— Одне слово, Україна вже має Державний науково-дослідний інститут випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки як єдину унікальну наукову установу оборонного відомства, практична діяльність якої — підґрунтя для забезпечення ефективного й безпечного застосування у військах новітнього озброєння. Чи є такі науково-дослідні випробувальні установи у збройних силах США, Німеччини, Росії?

— Подібні установи є в усіх провідних країнах — США, Китаї, державах ЄС. У США функціонує ціла мережа (понад 20) наукових установ (центрів, лабораторій) з випробувань і оцінок, що входять до складу системи придбання міністерства оборони та діють в інтересах кожної з видових структур МО.

Один з найбільших полігонів у Європі, розташований на сухопутній ділянці місцевості, — Північноєвропейський аерокосмічний випробувальний полігон у Швеції. Він має у складі випробувальний полігон «Відсел» та аерокосмічний центр «Есрандж».

РФ зберегла всю систему науково-дослідних установ з випробувань ОВТ, яка функціонувала у колишньому СРСР (більш як десять). Росіяни провели заходи із глибокої модернізації та оновлення експериментально-випробувальної бази, оснащеної новітніми засобами для випробувань сучасних зразків озброєння і військової техніки. Країна-агресор має десятки випробувальних полігонів, прекрасно оснащених зокрема данськими радарами. Їх виробник, до речі, якого ми вже називали, — один зі світових лідерів виробництва радарних систем траєкторних вимірювань. Серед країн, які їх придбали і використовують, — США, Японія, Південна Корея, Туреччина, Росія, Сербія, Індонезія, Ізраїль.

Данський радар гарантує високу точність ураження цілі. Фото надав автор

— Наша країна не така багата, щоб порівнювати свої можливості з більшістю названих держав. Тому, мабуть, питання ефективного використання бюджетних коштів, кращого поєднання можливостей державних і приватних підприємств ВПК виходить на перший план. Чи не розглядали зі створенням вашого інституту можливості впровадження за участю ДНДІ ВС ОВТ таких форм кооперації у сфері створення озброєнь, як науковий або індустріальний (технологічний) парк?

— Про гостру необхідність такої кооперації в Україні неодноразово висловлювалось керівництво ДК «Укроборонпром», Ліги оборонних підприємств України, Асоціації виробників озброєння та військової техніки, інших зацікавлених підприємств та установ різних форм власності. Закордонний досвід переконує, що така кооперація — дієвий спосіб ефективного поєднання наукового та виробничого потенціалів, їх подальшого раціонального використання. Наукові (технологічні) парки оборонної спрямованості успішно функціонують у США, Китаї, Туреччині, Ізраїлі та країнах Європи. Не виняток і РФ.

— Щодо досвіду Туреччини. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, після відвідання оборонного технопарку в цій країні заявив про наміри створити такий в Україні. Про це писав Укрінформ 15 березня 2017 р.

— Ми над цим працюємо, ведемо з колегами і партнерами переговори, дискутуємо, думаємо про створення відповідної законодавчої бази. Адже не маємо жодних сумнівів у великих перевагах кооперації у сфері розвитку озброєння та військової техніки. Це, як вже казав, і раціональне поєднання наукового й виробничого потенціалів, і спільна логістична підтримка експериментально-випробувальної інфраструктури, й ефективніше використання внутрішніх і зовнішніх інвестицій, і надія на дієвішу державну підтримку спільних проєктів державних і приватних підприємств.

Чинників, що змушують активніше рухатися в напрямі кооперації, теж чимало. Маю на увазі високу вартість натурних випробувань зразків ОВТ та утримання експериментально-випробувальної інфраструктури для підприємств і наукових установ і, звичайно, нестача у більшості підприємств різних форм власності досвіду конструкторського супроводу створення озброєння і військової техніки.

— І одне з головних питань: кадри. За останні п’ять років кількісний склад вашої установи збільшився в кілька разів. Володимире Георгійовичу, де берете потрібні кадри з огляду на специфіку вашого інституту й те, що жодний виш України не готує інженерів-випробувачів?

— Щоб заповнити ті новостворені структурні підрозділи, які в нас є, прагнемо залучати потрібних нам спеціалістів. Робити це важкувато, бо існують нюанси з першочергового укомплектування бойових частин, їм надається пріоритет. Проте кадрові питання вирішуємо. Укомплектовуємо підрозділи спеціалістами, які мають бойовий досвід виконання завдань на сході, служби у стройових частинах. Це грамотні люди, які проходять спеціальний добір на конкурсній основі. На жаль, жоден виш України не готує інженерів-випробувачів, тому це доводиться вирішувати самим. Лекції, ознайомлення з відповідними документами. Вчимо готувати програми випробувань, писати методики. А коли люди приходять на посади, вчаться у старших товаришів. Як, скажімо, працювати з відповідним обладнанням, організовувати випробування, опрацьовувати документи.

Як показує практика, підготовка спеціаліста середнього рівня займає чотири-п’ять років. Добрий спеціаліст, провідний інженер, який може на своєму напрямі повністю виконувати всі завдання, знати все з техніки, потребує на підготовку шість-сім років. Щоправда, є чимало прикладів, коли хлопці, які служать у нас з 2014 року, вже виросли у кваліфікованих спеціалістів, навіть можуть обіймати керівні посади, такі, як начальник відділу, начальник лабораторії.

— Тобто можливості для службового зростання є?

— Звичайно, все залежить від людини, її фахового рівня, бажання досягти більшого. А талановитої молоді до нас приходить багато. Але тепер, коли Державний науково-випробувальний центр Збройних сил України набув статусу державного науково-дослідного і рівень складності та відповідальності завдань, які вирішує, значно зросли, гостро постало питання підготовки всередині інституту своїх наукових кадрів. Без створення у себе наукової ради, відкриття ад’юнктури прискорити цей процес неможливо. У нас є хороша фактура, акти з випробувань, тісний зв’язок із промисловістю, тобто є на чому будувати дисертації, готувати власний науковий потенціал. Кандидат технічних наук (доктор філософії) з 14-ї прикладної спеціальності «Озброєння і військова техніка». Лише перебуваючи тут, в інституті, беручи участь у дослідженнях і випробуваннях ОВТ на наших полігонах, набуваючи знань і досвіду, зокрема випробувань ОВТ за стандартами НАТО, можна стати висококласним спеціалістом. І ми прагнемо створити для цього всі умови, які від нас залежать.

... За майже два дні перебування в інституті довелося дещо побачити і багато почути на підтвердження слів полковника Володимира Башинського. Дуже вдячний підполковникові Олександрові Юлі за цікаві пояснення про данський радар траєкторних вимірювань. Йому як старшому науковому співробітникові — старшому інженерові-випробувачу довелося під час запусків ракети «Вільха-М» переконатися у високій ефективності роботи данської супертехніки.

Новий відділ інституту — трасових систем наукового комплексу вимірювань, в якому працює Олександр Юла, розташований у сучасному службовому приміщенні, в якому після капітального ремонту поселилися офіцери-науковці.

— Але таких новосіль в інституті відсвятковано за п’ять років одиниці. Чому? Причини на долоні.

Ці слова майор Олег Червотока сказав стримано, але жорстко. Він секретар житлової комісії військової частини і квартирні та загалом соціальні проблеми знає достеменно. Це, вважає, одне з найгостріших питань життя інституту.

— Нині на квартирному обліку перебувають 143 військовослужбовці, з них 55 — із тих, що вийшли навесні 2014 року з тимчасово окупованого росіянами Криму. Із 143 черговиків 40 — учасники бойових дій на Донбасі, 38 мають вислугу понад 25 років, чимало й таких, що відслужили понад 30 років і мають стояти у першочерговій черзі.

— І скільком військовослужбовцям поліпшили за п’ять років житлові умови?

— За період з 2014-го по 2019 рік було забезпечено службовим житлом семеро військовослужбовців, постійним — чотирьох і дев’ятеро отримали грошову компенсацію на придбання житла.

— Найсерйозніша проблема — кримчан, які вийшли звідти, залишивши все, що нажили, — квартири, майно, дачі, гаражі, — приєднується до розмови підполковник Віталій Куравський, заступник начальника інституту. — Це переважно офіцери-науковці та фахівці інженерно-випробувального складу, які не мають ні службового, ні власного даху над головою. А куди поселяти іногородніх спеціалістів, молодих перспективних науковців, яких треба запрошувати і готувати до виконання складніших завдань, які поставив уряд і міністерство оборони перед колективом інституту?!

РЕЗЮМЕ

Інститут випробовують на витривалість та виживання

Наша газета тричі порушувала ці та інші нагальні проблеми, пов’язані з долею військовослужбовців, які, незважаючи на вмовляння та заманливі пропозиції, залякування і погрози російських окупантів, що загарбали АР Крим, залишилися вірними присязі й з великими складностями вийшли на материкову частину України. Їхнім житловим і соціальним проблемам і баченню шляхів їх розв’язання було присвячено тривалу розмову з легендарною особистістю — полковником ВПС ЗСУ Юлієм Мамчуром, народним депутатом 8-го скликання, нагородженим за особисту мужність і героїзм, вірність військовій присязі орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

«Щоб ефективніше проводити військові реформи ЗСУ, — казав в ексклюзивному інтерв’ю Юлій Валерійович, — потрібно пришвидшити інвентаризацію всього сектору безпеки». Ці слова я виніс у заголовок матеріалу, який було надруковано в «УК» 28 липня 2016 року.

«Треба нарешті, якщо держава не спроможна забезпечити повноцінний фонд службового житла для ЗСУ, створити в гарнізонах хоч якийсь квартирний фонд для молодих офіцерів на кшталт сімейних гуртожитків», — зробив тоді висновок заступник голови Комітету ВР з питань національної безпеки і оборони.

На жаль, і на цей, як і попередні виступи «Урядового кур’єра», Міністерство оборони жодним чином не відреагувало. Чи не тому, що головний винуватець критичної ситуації із житлом ДНДІ ВС ОВТ — саме це відомство, якому підпорядкований інститут? Бо жодного рішення трьох міністрів оборони щодо унікального колективу науковців-випробувачів не виконано. Це рішення від 17.06.2014 №1365/у про придбання їм 100 службових квартир, від 19.08.2014 №11881/з та від 06.03.2015 №4152/з. У ньому теж конкретно йшлося про військовослужбовців тоді ще ДНВЦ ЗСУ, їм обіцяли 58 квартир.

Великі надії вкотре плекали співробітники інституту, коли на початку цього літа дійшли чутки про розподіл у Києві придбаного МО в Чернігові штатно-посадового житла. Але коли дізналися про зміст наказу міністра Степана Полторака від 16.07.2019 №385, розчаруванню, скажемо м’яко, не було меж: військовослужбовцям інституту розподілили лише три квартири, а офіцерам оперативного командування «Північ» — 49.

Тому наприкінці матеріалу залишається назвати лише два промовистих факти щодо загрозливих наслідків для унікального інституту такого зневажливого ставлення чиновників МО.

По-перше, не дочекавшись обіцяного житла, 10 військовослужбовців-випробувачів ще кілька років тому звільнилися із Збройних сил України і повернулися у Крим. Для інституту це серйозна втрата, бо серед тих, хто не витримав випробувань браком елементарних житлових умов, були унікальні спеціалісти.

По-друге, що збирається робити військове відомство країни з виконання «актуального завдання», про яке ще три роки тому говорили у найвищих кабінетах, — заснування на базі науково-дослідного інституту міжнародного центру співробітництва з країнами НАТО у сфері випробувань і сертифікації ОВТ?

Нині у військовій частині, якою керує полковник Володимир Башинський, створено лише невеличкий підрозділ, який вже працює в цьому напрямі. Річ у тім, що в інституту, крім житла, немає не менш головного для подальшого цивілізовано розвитку — відповідних службових приміщень. Для нових сучасних лабораторій, дослідних та випробувальних підрозділів, передбачених для виконання вже поставлених державних завдань. Усі будівлі, які віддало в користування інституту Міністерство оборони — власник цих фондів, — і привабливі для місцевого бізнесу території колишнього військового містечка Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків — у занедбаному стані. Майже всі вони (а це здебільшого колишні курсантські казарми 1960-х років) потребують відновлення або послідовного і сучасного капітального ремонту та обладнання. Але все це затягують міністерські чиновники, мотивуючи браком коштів, іншими, «важливішими справами».

Тож і в мене, як і в майора Олега Червотоки, залишилося після чергового відвідування цієї військової частини відчуття, що єдиний і унікальний за стратегічними можливостями військовий науково-дослідний інститут і далі випробовують на витривалість та виживання.