Генерал-майор СБУ у відставці 
Олександр БУЛАВІН
Навіть у наш час тотального відкриття інформації є чимало тем, які ще в недалекому минулому не підлягали обговоренню. Читачам газети «Урядовий кур’єр» будуть цікаві думки людини, котра роботі у спецслужбах присвятила усе своє життя, — генерал-майора СБУ у відставці Олександра БУЛАВІНА.
— У вас, Олександре Олександровичу, була унікальна можливість дивитися на революції з іншого боку, ніж самі революціонери. І бачити те, чого не бачили журналісти. Якою була революція 1991 року?
— Не лише спецслужбі, а й усім правоохоронним органам тоді вдалося не допустити в Україні кровопролиття. Переконаний, що історики ще дадуть справедливу оцінку діям правоохоронних органів у ті часи. Хоча тоді також були провокатори, які підігнали бензовоз і намагалися навіть підпалити будівлю в Києві. Звичайно, не порівняти з тією бідою, що спіткала нашу країну нині…
Пригадую, в одній з перших колегій заново створеної Служби безпеки України брав участь перший Президент Леонід Кравчук. І ми готували вставку у його виступ. У ній прозвучали слова про громадянський спокій і лад у суспільстві, недопущення федералізації України, єдину Помісну українську церкву. Ці тези виступу подавали у кожне управління.
— Коли була відома студентська Революція на граніті, наскільки часто звучали думки про те, щоб розігнати молодь з Майдану силою?
— Мені випадково довелося бути свідком телефонної розмови представника ЦК з моїм начальником управління, на паралельній лінії був перший заступник міністра внутрішніх справ. Тоді в місті зібралися представники Української Гельсінської групи. Влада їм відмовила у проведенні чергового з’їзду, і вони вирішили провести його під відкритим небом: людей тоді зібралося дуже багато. Партійний бонза запропонував застосувати силу, мої колеги в один голос сказали, що цього робити не можна, адже за нами стоять люди.
Тож тоді резонансна подія, про яку, втім, нині вже мало хто й згадує, пройшла нормально. А головне — не пролилася людська кров.
— А яким запам’яталося вам гостре політичне протистояння 2004 року?
— Я тоді вже вийшов на пенсію, але був на Майдані. Теж усе проходило нормально, і серйозних конфліктів не відбулося. Хоча були охочі пограти м’язами, випробувати силу народу. На щастя, у тодішніх керівників силових органів і спецслужб вистачило розуму не доводити ситуацію до побиття, а тим паче — до стрілянини. Прикро, що наступний керівник держави не виправдав повною мірою сподівань народу. І не провів рішучих реформ, які шлях до демократії і нашого справжнього місця серед європейських держав зробили б незворотним... Але народ уже тоді показав, що з ним потрібно рахуватися.
— То силовий розгін Майдану тоді міг бути?
— Наскільки мені відомо, підготовка була. Але, повторюю, гору взяв тверезий розрахунок і боязнь кари — людської і Божої.
— Як ви оцінюєте головні причини того, що величезне збурення суспільства і настільки болісна його реакція на звіряче побиття «Беркутом» наших дітей відбулися через 10 років після тої революції?
— Вважаю, що причинами цього стали надмірна політична заангажованість одних, непрофесіоналізм інших, конформістська недостатність третіх. Усе це призвело до дестабілізації в суспільстві, наслідки якої ми пожинаємо нині.
Справді висококласної, патріотично, проукраїнськи налаштованої політичної еліти, вважаю, донедавна в нашій державі не було. Вона не здатна нести покладену на неї місію, оскільки йшла у парламент захищати свої бізнесові інтереси. І хоч відбувається зміна влади, але найближчим часом, гадаю, не настане суттєвого поліпшення соціально-політичної ситуації в державі, про потребу в чому стільки говорять. Потрібні нові персонажі-патріоти з гарним рівнем професійної підготовки.
— Яку роль ви відводите корупції в причинах революції?
— Це один з головних важелів. Корупція — це пухлина, яка повністю пронизала органи влади, правоохоронні структури, прокуратуру, суди. Про це всі багато говорять, але на державному рівні ніхто нічого не робив.
Вигідно всім? Чому досі не прийнято рішення про створення федерального бюро розслідувань? Хто цього боїться? Ця структура має боротися з корупцією у вищих ешелонах влади. Стільки разів намагалися ухвалити рішення про призначення цієї структури, проте прокурори кажуть, що ми, мовляв, не готові.
Нас із таким рівнем корупції ніхто у Євросоюз не візьме. Бо і в Німеччині, кажуть, наші хлопці вже навчили місцеву автоінспекцію хабарі брати...
— Як ви оцінювали розклад сил між конфронтуючими сторонами?
— Важко судити, адже мене там не було… Та викликає тривогу те, що на тодішніх засіданнях і сесіях Верховної Ради буцімто триває непримиренна боротьба. В мене навіть іноді складається враження, що вони ненавидять одне одного більше, ніж колись радянські солдати німецьких. Але ж за «лаштунками» сесії вони, наші дорогі народні депутати, виявляється, зустрічаються, обнімаються і цілуються, родичаються…
Уся біда в бізнесі, який депутати мають рятувати, користуючись своїм статусом, в оптовій скупці їхніх голосів. Сьогодні є ціла фінансова еліта, олігархія, яка дуже боїться втратити свої надбання. Гадаю, про якусь совість там не може бути й мови. Переважав цинізм і те, що ретельно ховають від народу.
— Чи можна зводити протистояння на Майдані тільки до «розбірок» між різними фінансовими елітами? Чи був би Майдан таким масовим, якби не було поширеного серед людей різних соціальних прошарків гасла «Дістали!»?
— Справді, народу все це наболіло, і він показав, що він — сила. І якщо під час попередніх революцій народ просто демонстрував своє прагнення до кращого життя, то тепер — незадоволення тими, хто ним пробує маніпулювати.
Знаєте, що бентежить? Чому нас усі так кличуть у Євросоюз, чому таке активне втручання інших держав? Сьогодні багато говорять про зовнішні чинники, зокрема російський. На мою думку, він є, але російський народ не є ворогом українського. Маю на увазі саме народ, а не його владну еліту, чимало представників якої так і не позбавилися імперського синдрому.
Тривожить, що ще минулого тижня ніхто не казав про сепаратистські настрої в Румунії, про проросійський чинник у Криму. Ось що загрожує! Ми й так розхитали країну, а про ці чинники забуваємо. Скажете: «Надумана тривога!» А хто міг ще кілька днів тому сказати, що в самому центрі столиці снайпери десятками відстрілюватимуть людей?!. Перехід до цього з боку так званих правоохоронних органів, які найперше мають захищати життя людей, вважаю злочинним!
Окрім цього, в країні донедавна чимало законів фактично не виконували. Все було зведено до політичної доцільності. Для чого ж ці закони взагалі? Мені не подобається недавня прискіплива увага до суддів, ідей їхньої немислимої раніше охорони. Скажімо самі собі правду: в Україні це ж не найідеальніші люди! Колись же суддів обирали, і люди добре їх знали. Нині розгляд кримінальних чи цивільних справ часто перетворюється на годівницю для деяких людей у мантіях. А суддівський корпус має бути кришталево чистим.
— Вірите, що в українців вистачить мудрості розійтися мирно і що хтось конкретно повинен відповісти за десятки вбитих і тисячі покалічених?
— Після встановлення миру має бути оцінено дії обох сторін. Можливо, з участю представників міжнародної спільноти. Хтось же віддавав наказ стріляти в людей! Той і повинен відповісти.
Врешті-решт, практика показує, що у власного народу ще жодна влада на тривалий час не вигравала. Усі мають піти на компроміс. Не можна з людьми говорити мовою погроз та ультиматумів.
І насамкінець. Потрібно закінчити протистояння, почати працювати. Закон про вибори доцільно змінити, щоб кандидати — незалежно від гаманця — мали однакові можливості. Суспільство також має усвідомити, що обирати потрібно нормальних людей. Не тих, які говорять гарно і обіцяють багато, а тих, яких вони знають і поважають.
Валерій МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»,
Людмила ВРУБЛЕВСЬКА
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Олександр БУЛАВІН. Народився 1953 року в селі Селець Володимир-Волинського району Волинської області. Закінчив Львівський лісотехнічний інститут за спеціальністю «інженер лісового господарства».
Протягом 1977—1998 років пройшов шлях від оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого УКДБ УРСР у Волинській області до помічника начальника інспекції, заступника начальника інспекторського управління СБУ.
У 1998—2000 рр. — начальник УСБУ в Полтавській області. 2000—2002, 2006—2007 рр. — радник керівника української зовнішньої розвідки. Викладав в Академії Служби безпеки України.
Нині пенсіонер. Автор п’яти книжок про роботу працівників спецслужб. Проживає в Луцьку.
Ми в Google+