Недавно у столиці проходив 43-й Міжнародний всесвітній конгрес бджільницьких асоціацій «Апімондія». Місто, в якому він проводиться, пасічники називають світовою столицею бджільництва. Що за цим? Розповідає директор Національного наукового центру «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» доктор ветеринарних наук, професор Олександр ГАЛАТЮК.
— Олександре Євстафійовичу, не всі знають значення слова «апімондія».
— У вільному перекладі воно означає організацію, яка турбується про бджіл.
.jpg)
— Виходить, що українці вміють робити це так, що удостоїлись честі визнання Києва світовою столицею бджолярів?
— Цьому передувала складна робота. Наведу лише кілька прикладів. У 2007 році на конгресі в Австралії наш мед з білої акації виборов титул «Кращий мед світу». На медовому шоу в Лондоні 2008 року Україна здобула 15 нагород. А вже 2009 року у Франції виборола на 41-му Міжнародному конгресі «Апімондія» право приймати бджільницький форум у Києві 2013 року.
За нашу державу члени Генеральної асоціації «Апімондії», що представляють бджільницькі об’єднання понад 80 країн світу, віддали 92 голоси зі 166 можливих. Для порівняння: за Туреччину — 31, Болгарію — 14, Італію — 13, Угорщину — 12. Іспанію — 3. Тоді гречаний мед отримав титул «Кращий мед світу».
— Чи багато зарубіжних гостей побувало на конгресі в Києві?
— У його роботі взяли участь представники 70 країн світу. Це професіонали, яким було що показати і розказати і які знали, що можна запозичити в українських колег.
— Наша експозиція не загубилась серед закордонних?
— У центрі уваги були не лише виставкові павільйони. Наш інститут прийняв майже сто делегацій.
— Очевидці стверджують, що при цьому зарубіжні гості назвали ваших бджіл не лише великими трудівницями, а й тактовними дипломатами.
— І мали для цього всі підстави. Конгрес насамперед слугує обміну досвідом. Тому оцінюється не лише продукція бджільництва, а й те, як вона виробляється. Отож великою була увага до напрацювань нашого інституту.
— Що найбільше цікавило закордонних колег?
— Технологія виробництва, адже наша держава збирає найбільше меду в Європі. І не лише завдяки природним медоносам. Інститут активно працює над вдосконаленням кормової бази. Маємо досягнення світового рівня. Скажімо, виведений нашими працівниками сорт фацелії забезпечує збір 500 кілограмів меду з гектара. При цьому ще й грунт удобрюється. Адже вся рослинна маса потім проорюється. Величезний інтерес викликали виведені в інституті породи бджіл: карпатська, степова, поліська. Вже самі назви свідчать, що пристосовані вони до різних регіонів. Скажімо, сім’я степової за наявності хорошої кормової бази може принести за сезон сто кілограмів меду.
— А в Європі який найвищий збір?
— В Італії, де сім’ї славляться високою продуктивністю, вдвічі менший.
— Щодо працездатності зрозуміло. Чому ж наших бджіл визнали ще й дипломатами?
— Українські породи бджіл менш агресивні, ніж зарубіжні. У роботі це великий плюс. Тож коли учасники конференції заглядали у наші вулики, вони достойно оцінили гостинність українських бджіл.
— Ви — пасічник-практик, науковець, який розробляє і впроваджує нехімічні засоби боротьби з хворобами і шкідниками бджіл. Це цікавило зарубіжних гостей?
— Ще й як! Цій темі, а також перспективі розвитку апітерапії, присвячували «круглий стіл». Повідомлення українських колег зарубіжні гості сприйняли дуже зацікавлено.
— Найперше призначення бджоли — не мед, а запилення рослин. Цю тему розглядали?
— Обов’язково. У багатьох країнах велика кількість бджіл гине. Причини різні. Одна з головних — неконтрольоване використання отрутохімікатів. А без бджоли нависне загроза розвитку рослинництва. Адже 70% рослин світу потребують запилення комахами. Де їх немає, виникають проблеми. Скажімо, в Китаї вже є професія «людина-бджола». Такий фахівець лазить по деревах і переносить пилок з квітки на квітку.
— На жаль, не всі наші фермери розуміють роль бджоли у творенні врожаю. Тому окремі не попереджають пасічників про внесення отрутохімікатів. Є й такі, що пасіки не пускають на поля або вимагають плату.
— Це так. Тим часом, приміром, в Америці основний прибуток пасічник отримує за запилення рослин — 500–600 доларів з вулика. Подібний підхід повинен бути і в нас. Інститут розробляє і вносить на розгляд уряду пропозиції. Національною програмою розвитку бджільництва передбачається збільшення кількості бджолиних сімей в Україні до 6 мільйонів, виробництва меду — до 120 тисяч тонн, а його експорту — до 20 тисяч тонн, але це тільки можливості.
Поки що істотних змін в галузі бджільництва не спостерігається. І можна з певністю сказати, що не буде до того часу, доки на державному рівні законодавчо не затвердять механізмів рефінансування пасік за рахунок частини прибутку від збільшення врожаю в результаті запилення. Тільки за таких умов відбудеться значне збільшення кількості сімей, яке сприятиме поліпшенню запилення ентомофільних культур, підвищенню врожайності фруктів, овочів, зернових. А це сотні мільйонів або й мільярди гривень, які додатково зможуть надходити у бюджет держави.
— Які зміни ви передбачаєте?
— Україна втратила великі пасіки. Через це ускладнюється централізована реалізація продукції бджільництва, а на важкій праці пасічників наживаються посередники, які дешево скуповують, а потім дорого продають продукцію. Потрібно створювати кооперативи, члени яких могли б себе захищати.
Візьмімо для прикладу Канаду. Там професіоналом вважається той, хто доглядає не менш ніж 400 вуликів. У нас працюють любителі, що мають здебільшого по 20–100 вуликів. Моя мрія — пасіки на 500–1000 сімей.
— Раніше в державі був Укрбджолопром, який займався бджільництвом. Хто нині цим опікується?
— Якщо не зважати на одного статиста в Міністерстві аграрної політики та продовольства, то ніхто. Тому ми пропонуємо створити відповідну інспекцію з бджільництва.
— Вибачте, щоб перевіряти?
— Насамперед допомагати, інформувати. Навчати, захищати і, звичайно, контролювати якість роботи. Вона має бути структурним підрозділом інституту. Але з відповідними повноваженнями. В кожній області треба мати її представника.
— Україна — перша в Європі за виробництвом меду, а ось з його споживанням у нас не все гаразд. Як тут зарадити справі?
— Біда в тому, що не кожна сім’я може дозволити собі купувати мед і бджолопродукцію. Водночас екологічна ситуація така, що для профілактики і лікування продукти пасіки повинні бути в кожній родині. Цим має опікуватися держава. Є простий, напрацьований у світі спосіб. Держава кредитує пасічника, приміром, у Казахстані на 10 років. Він гасить позику весь цей час своєю продукцією, поставляючи її в школи і дитячі садочки.
— «Апімондія» завершилася, що далі?
— Зустріч з лідерами світового бджолярства відкриває нові перспективи. Добре, що вони оцінили не лише бджолопродукцію, а й наші технології. Багато з них зацікавилися нашими бджолами. Ми готові відправляти за кордон не менш як мільйон бджолопакетів — середня вартість кожного 40–50 американських доларів.
— Ці мрії грунтуються на якихось практичних кроках?
— З багатьма делегаціями ми підписали меморандуми про співпрацю. Зокрема Аргентина, Канада, Росія, Казахстан зацікавилися нашими бджолами. Крім того, Казахстан висловив бажання направляти в інститут своїх фахівців на навчання.
— У вас на столі квитанції на оплату участі в «Апімондії», а ви там були чи не головною приймаючою стороною?
— Річ у тому, що організувала захід приватна структура. Як і з іноземних учасників, так і з інституту взяли плату — 21,8 тисячі гривень за 9 кв. м виставкової площі. Крім цього, аби можна було вільно заходити на наукові секції, я із завідувачем відділу координації наукових розробок заплатили по 299 євро особисто. Ось такий у нас бізнесовий підхід до пропаганди в Україні світовому зібранню досягнень вітчизняного інституту. З наших пасічників вимагали 65 євро за вхід. Вони потовклися біля дверей, та й роз’їхалися.
Спілка пасічників України нічого не зробила, аби представити різноманіття здобутків галузі бджільництва, не організувала виставкового стенда спілки, не взяла участі в роботі «круглого столу» «Стан науки бджільництва України». В інших країнах, де проходили «Апімондії», місцевим пасічникам виділяли безкоштовно один день. Ненаситна спрага до грошей організаторів форуму не дала змоги більшості пасічників ознайомитися зі світовими досягненнями бджільництва.
До речі, наступна «Апімондія» відбудеться у Південній Кореї, інститут та наші співробітники отримали запрошення. Ціни там значно нижчі за українські. Тож гості поширять по світу не лише враження від досягнень пасічників, а й від жадібності організаторів конференції.
Микола ПЕТРУШЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олександр ГАЛАТЮК. Народився 1958 року на Хмельниччині. Закінчив Білоцерківський сільгоспінститут. Працював ветеринарним лікарем. З 2001 року — завідувач кафедри, проректор Житомирського національного агроекологічного університету. 2012-го очолив Національний науковий центр «Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича» НААН. Доктор ветеринарних наук. Автор 200 наукових публікацій, п’яти монографій, трьох навчальних посібників, п’яти патентів на винаходи. Підготував 11 кандидатів наук. Пасічник з багаторічним досвідом.
ДОВІДКА «УК»
♦ В Україні 400 000 пасічників доглядають понад 3 мільйони бджолосімей.
♦ Торік у нашій державі викачали 70 тисяч тонн меду, з них 13 тисяч експортували.
♦ За сезон 2013 року втрати бджолиних колоній у США й Іспанії становили 80%.
♦ 85% усіх культур запилюють бджоли.
♦ В середньому одна сім’я запасає 50–60 кілограмів меду.
Ми в Google+