Знаєте, що найбільше смішить бійців у зоні АТО, особливо тих, хто сумлінно виконує свої обов’язки на передовій? Відверта пропагандистська брехня певних ЗМІ, коли вони розповідають, як українські солдати тікають, кидаючи позиції, щойно почують про можливість вогневого контакту з російською армією. Саме так кілька днів тому російські ЗМІ розпочали масовану інформаційну атаку на 11-й батальйон територіальної оборони. З методичністю запрограмованого автомата російські агітатори виливали бруд на українських солдатів та офіцерів через викуплені сторінки та ефір національних(!) видань та телебачення. Про хлопців казали, що вони кинули позиції та втекли додому. Розповідали жахливі історії, які буцімто дізналися телефоном від самих «солдатів», про те, як їх покинули офіцери, що їм нічого їсти і ніде спати, і традиційну зраду командування АТО.
Щоб з’ясувати стан справ, ми і вирушили на передову. Тож далі — самі факти.
Блокпост неподалік міста Дебальцеве. Колону журналістів зупиняють представники 11-го тербату. Всіх просять надіти каски та бронежилети. В голову колони стає БМП-2. «Прошу у всіх розуміння, — закликав старший супроводу Валерій. — Ми в’їжджаємо в зону активних бойових дій. Але головне, що неподалік з’явився якийсь «гранатометник-маніяк». Судячи з усього, він пересувається на якомусь мотоциклі та веде вогонь з різних точок. Здебільшого переслідує цивільні колони».
Як розповіли бійці, терористи останнім часом «удосконалили» тактику: серед ночі в Дебальцевому та навколишніх селах їздить білий автомобіль і час від часу з його відчинених вікон лунає кулеметна черга по будинках. А випадкових перехожих просто розстрілюють. Так бандити намагаються нагнати жаху на місцевих жителів.
Бандитськими діями терористи не на жарт розізлили наших військових. Ось що просив переказати цим підлим найманцям за допомогою ЗМІ боєць 11-го територіального батальйону з позивним «Гармата»: «Користуючись нагодою, прошу написати всій цій мерзоті, яка ночами вбиває моїх мирних братів-українців. Я вас упіймаю — не сьогодні, то завтра. Вбивати не буду. А просто віддам тим людям, чиїх рідних і хати ви розстріляли, а там… начувайтеся!»
Щоб зрозуміти, що таке типовий блокпост сил АТО, потрібно уявити невеликий обнесений бетонними блоками та мішками з землею форт. Повз нього щодня проїжджає чимало цивільних та військових авто. Усі вони обов’язково зупиняються та проходять ретельну перевірку. Підозрілих людей і вантаж затримують. З ними потім розбираються представники відповідних структур. На кожному блокпосту є старший. Його слово — закон для всіх: і для особового складу, і для «гостей», незалежно від того, якого командування і з якими повноваженнями вони сюди прибули. Старшим на цьому блокпосту був офіцер з позивним «Балу».
— Я офіцер Збройних сил України, і я на своїй землі, — каже він. — Мені боятись нікого і нічого. Тут ми стоїмо, щоб російські війська та їхні поплічники не пройшли далі. Хтось розповідає казки про те, що ми нібито здали Дебальцеве. Так-от, ніхто нікого не здав! І я застерігаю тих, хто захоче перевірити це зі зброєю в руках. Ми дамо вам таку відповідь, на яку ви заслуговуєте. Панікерів серед нас немає. А тим, хто кричить, що ми боїмося, скажу по-чоловічому: стуліть пельку! Ми знаємо, що робити з нашими ворогами, і ми це зробимо.
Неподалік від переднього краю блокпоста стоїть обгорілий кістяк легкової автомашини. На ній кілька днів тому терористи намагалися напасти на наших бійців. На спробу відкрити вогонь з автоматів бандити отримали удар у відповідь. Пораненим бандитам надали першу медичну допомогу. Виявилося, що нальотом вони намагалися викрити наші вогневі позиції. А причини зухвалості стали зрозумілими після наркологічної експертизи. Всі нападники були під дією дурману.
У наших хлопців на передовій піднесений настрій і бойовий дух без жодних «допінгів». Це не красиві слова, а спокійна впевненість у правоті своєї роботи, в тому, що вони виконують потрібну нашій державі справу.
Для кожного із зони АТО війна — це своєрідний багатоликий монстр, і кожному з них він показує своє обличчя. Та більшість наших вояків не жахається. Хлопці спокійно дивляться йому у вічі.
Усього півгодини на зйомки. Більше не можна, бо надто сильно журналісти демаскують бійців на передовій. І тому команду «По машинах!» виконують швидко і беззаперечно. Попереду кілька десятків кілометрів зворотного шляху, вздовж якого, мов рештки щупальців фантастичного монстра, стирчать з асфальту залишки «Градів» та «Смерчів», обвуглені залишки українських хат. А ще — снаряди російських «Смерчів» та «Градів», які, не розірвавшись, лежать серед полів пшениці або виблискують вбитими в асфальт алюмінієвими трубами. А навкруги стоїть терпкий запах диму спалених яблуневих садів. Усе це результати варварського «килимового» обстрілу мирних територій, які волею терористів та їхніх російських поплічників стали районом бойових дій.
Дивлячись на спалені поля пшениці та соняшнику, відчуваєш тільки ненависть до тих, хто, розмахуючи псевдоімперським триколором, заручившись військовою й технічною підтримкою Росії, нібито виступає від імені народу, а сам нищить українські міста й села.
Різкий поворот — і знову блокпост. Тут нас зустрічають такі самі спокійні обличчя. Над однією з бойових машин гордо майорить прапор 11-го тербату. До нас підходить боєць із позивним «Єнот».
«Плюньте тому в обличчя, хто скаже, що 11-й тербат злякався і втік, — промовив він до нас. — Просто передайте: ми стоїмо і будемо воювати доти, доки не переможемо. Ми неодноразово мали сутички з бойовиками самопроголошених «ДНР» та «ЛНР». Воювали і з регулярними частинами збройних сил Російської Федерації. Більше того, наш батальйон розбив підрозділ, що складався з елітних російських морпіхів». Так, нас обстрілюють майже щодня. Але з нашого територіального батальйону додому йдуть лише «300-ті» або «200-ті». Живі залишаються на позиціях і захищають Україну!»
Він провів нас на позиції, показав наслідки обстрілу російськими «Градами» садиб місцевих жителів. Розповів, що люди тікали від вогню «асвабадітєлей» під укриття українських військ. А потім довго просили наших солдатів не залишати позицій і не віддавати їхнє село бандитам.
Після спілкування з цими хлопцями усвідомлюєш, що кожен серед них — ГЕРОЙ. І від того приходить упевненість: перемога буде за нами!
Тарас ГРЕНЬ
для
«Урядового кур’єра»
Вони першими зустріли ворога
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ.Прикордонники з Навчального центру
Оршанець з-під Черкас не допустили
просування агресора
Хоч би скільки розповідали про безстрашних воїнів-прикордонників з Навчального центру Оршанець, що під Черкасами, не осягнути до кінця їхнього героїзму і самовідданості.
Разом з іншими військовими сектору «Д» вони першими прийняли на себе удар ворога і не допустили його просування вглиб території країни. Прикордонники, серед яких були й молоді курсанти, з перших днів загострення ситуації на сході України виступили на захист державних кордонів у складі новосформованої мотоманевреної групи під керівництвом полковника Ігоря Момота. Воювали, як учив командир Ігор Федорович, якого вони між собою ласкаво називали Батя. Він не любив високих слів, але якось зауважив: «Розумію: у душі кожного є страх. Це цілком природно. Однак згадаймо в тяжку хвилину, що за нами — Батьківщина, рідна Україна. Нам довірено вберегти її. І одразу той страх розтане».
Захищаючи рідну землю, вони подолали і страх, і саму смерть. У запеклих боях ніхто не проявив малодушності, ніхто не відступив. Ворог зазнав великих втрат, але й той, хто стояв до останнього, хто робив неможливе, пішов у вічність.
Людно нині в Черкаському художньому музеї, де стартував спільний з Центральним музеєм державної прикордонної служби України проект, присвячений безсмертному подвигу прикордонників. Не по-дитячому серйозні обличчя школярів, які вчитуються в бойові біографії героїв-прикордонників Ігоря Момота, Миколи Антипова, Віталія Вінніченка, Володимира Гречаного, Миколи Зайцева, Олександра Зайця, Сергія Бойка, Сергія Єпіфанова, Сергія Лифаря та Ігоря Петріва. Вони до кінця виконали патріотичний обов’язок, билися з ворогом до останнього й віддали життя за Батьківщину. Але герої не вмерли. Завтрашні захисники Вітчизни із щирою зацікавленістю вивчають життя цих патріотів, бо хочуть брати з них приклад. Багато хто відкриває для себе ще вчора нікому не відомих героїв, які ходили ось тут, поруч, складали іспити, грали у футбол, закохувалися.
Ось один із них, якому вдалося вижити в тих страшних баталіях з терористами, — старший прапорщик Олег Іващенко, учасник бойових дій в зоні АТО. Саме йому вручає медаль за мужність голова обласної ради Валентина Коваленко під оплески присутніх. У скількох із них загорілися очі під час скупої розповіді воїна про бойові будні! Взаємовиручка, чітке виконання наказів командира, військова кмітливість — ці якості допомогли старшому прапорщикові не тільки завдати супротивникові відчутних втрат, а й вижити в тій шаленій круговерті, коли згори накриває ворожий «Град», а зусібіч сиплеться мінометний вогонь. Не розгубитися, розстріляти ворожу позицію, підтримати вогнем товаришів — таке під силу тільки людям загартованим, добре навченим, як Олег.
Вдало представлений відеоряд експозиції з фотографіями, зробленими в Донецькій та Луганській областях, тільки підсилює уявлення глядача про воєнні дії. Як й інсталяція з предметами, привезеними із зони АТО. Ось він, блокпост української армії, який можна не тільки побачити, а й помацати.
Музейний проект має яскраве інтерактивне звучання. Тут же юні відвідувачі пишуть спільний лист миру, малюють для воїнів АТО, як, приміром, п’ятикласники Черкаської загальноосвітньої школи №15. Малюють хай і не занадто вправно, але як підказує серце.
Владислав КИРЕЙ,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+